WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Українське козацтво - Курсова робота

Українське козацтво - Курсова робота

великою булавою, суддя - з великою срібною печаткою, писар - з пером і срібним каламарем, осавул - з малою палицею. Довбуш, побачивши йдучу старшину, віддавав їй честь, б'ючи в литаври. Вся старшина йшла з відкритою головою і, вийшовши на середину, перш усього наближалась до стоячому там столикові, клала на нього шапки, відтак ставали на майдан, в один ряд, один побіч одного після старшинства своїх чинів і кланялись на всі чотири боки зібраному славному низовому товариству. Товариство також з відкритими головами ставало за курінними отаманами навколо церкви, зачинаючи правим крилом від кошового, а кінчаючи лівим крилом побіч військового осавула, а іноді, при повнім військовім зборі, не можучи помісти-тись на майдані, влазили на курені, на дзвіницю, в рівці, або спускались на ріку. На поклони старшини відповідали поклонами. Невдовзі опісля на майдані являвся священик і, потім вже починлась рада, служив церковну службу. Коли скінчилась відправа, кошовий отаман оповідав зібраному товариству, над чим тепер радитиме.
- Панове молодці! У нас тепер Новий рік; треба нам по старому нашому звичаю зробити між товаришами поділ річок, озер, полювання і риболовлі.
- Та треба, треба! Будемо ділити, як здавен-давна. Тоді виступав військовий писар, котрий заздалегідь розписувавпісля куренів всі річки, призначені до поділу, на маленьких карточках, перемішував їх потрясаючи і викликав курінних отаманів підходити і розбирати карточки. Отамани підходили і розбирали.
Писар прочитував, а що якому куреневі припало, тим він і володів через цілий рік до нового поділу. Тут спорів і суперечок не бувало: отамани дякували старшині і ставали на свої місця. Так ділилась вся земля запорожців від устя річки Самари до верхів'я річки Конки і від порожистої частини Дніпра до устя Бугу.
Скоро поділ скінчився, довбуш знов бив в литаври, і козаки знов прибували, інколи до 5 000 людей. Кошовий отаман знов звертався з бесідою до січового товариства про те чи не хочуть вони змінити всю старшину, про що уже вище згадувалось.
Коли скінчився вибір військової старшини, виносять з майдану всі знаки військові і знаті, що означають владу. Відразу змінюється картина. На майдан виходять співаки, являються музиканти, викочують з різними напоями бочки, привозять цілі гори бубликів, цілі вози риби, ковбас, сала і всяких ласощів за рахунок вибраної старшини, і починається могорич та гульня в цілій Січі: і в куренях, і на майданах, і на козацьких слободах... Тут дзвенить кобза, там свище сопілка, онде глухо гуде бубон, а там розлягається пісня з уст цілої сотні січових школярів, пісня, що голосно, гучно і дзвінко розливається по чистому, морозному повітрі. А під звуки музики вже носяться, наче легкі тіні, веселі козаки. І чого то вони не доказують! Той несподівано присяде, в одній хвилині підскочить горі, знов спуститься долі, потім бадьоро візьметься під боки, а далі піде витанцьовувати і передом, і задом, і скоком, і боком, і вправо, і вліво, і на голові, і на руках... Інший вскочить всередину танцюючих, швидко зсуне на потилицю свою червону з гострим верхом шапку і в сап'янцях на срібних підковах почне вибивати дрібного козачка, підтримуючи одною рукою побренькуючу шаблю в дорогій оправі з каменями, а другою взявшись за вус, чорний, мов смола, гарний, наче криця, а довгий, як дівоча коса. Тільки й видно, як туди й сюди мотається на козацькій голові кінчик червоної шапки, неначе той мак, що зацвів в зеленому городі... Іншим танці і не в голові. Вони зібрались на торговім майдані і радять, як учинити напад на базарних людей: на кітлярів, ковалів, пушкарів, шинкарів, греків, вірменів, москалів, що приїжджали на Січ для торгового промислу. І ось одні вже рознесли кілька крамниць, там тащать товари, а інші знов впали до шинків і виливають з бочок горілку... Пустилась горілка рікою. Всякий спішить зачерпнути: хто з кітлом, хто з горшком, хто з відрами, хто з коновками... І чого то там не придумає вигадливість запорожця? Ось підкотили кілька бочок горілки до куреня, забили в курені двері, влили крізь вікно горілку і пливають по ній, мов по справжній ріці. А ось цілий десяток добрих молодців уставили серед майдану превеликий казанище і дерев'яними ложками зачерпують з нього, ніби борщ, п'яне пиття та закусують улюбленими ласощами -бубликами. А коло них якийсь молокосос сперечається з старим запорожцем, хто скоріше викарабкається на високий, гладко виструганий стовп, закопаний в землю, і маже свої шаровари медом, швидко підіймається на самий шпиль стовпа і аж заходиться від сміху з невдачі сивоусого козарлюги. А там, за Січею, гарцює на бистрих конях кількох їздців: вони переганяють один одного, стріляють на бігу з пістолів в воздух і, шалено розганяючись, перескакують височезні перешкоди. Ось так весело проводиться на Січі перший день Нового року.
Монастирі, церква і освіта. Найбільше любили запорожці монастирі - Самарський, Мотронинський, Межигірський та Братський.
Монастир у Самарі заснували двоє старих козаків десь року 1576-го, тобто за часів гетьмана Богданка (Ружинського). Він стоїть і нині в лісі за дві версти від запорозького міста, що зветься тепер Новомосковськом. Мотронин-ський монастир містився в лісах Чигиринщини, Межигірський - біля Дніпра, недалеко від Києва, а Братський - в самому Києві, на Подолі.
На Запорожжі в останні його часи, крім січової церкви, існували ще й церкви в паланках. Монастирі й церкви не тільки задовольняли духовні потреби козаків, а водночас були осередками освіти й запомоги калікам та недужим. При всіх церквах Запорожжя працювали школи і шпиталі. Освіту дітям давало біле духовенство; в січових же церквах та монастирях - ієромонахи з різних місць та Києво-Печерської лаври.
У січовій школі вчилися не тільки діти (молодики та приймаки), а часом і дорослі запорожці, серед яких значна частина була добре письменна.
За шпиталями при церквах так само наглядало духовенство. Вплив його на запорожців був такий великий, що, скажімо, в 1775р., під час нападу на Січ війська генерала Текелія, священик умовив козаків не проливати кров і скоритися волі цариці.
Воєнне мистецтво козаків
Козацьке військо існувало й розвивалося три століття, від кінця XVст. до кінця XVIIIст. Але розвиток його не був такий безперервний, як це було з нашим військом за княжих часів. Тоді, за князівської влади, весь час існувала українська держава і, хоч вона переходила різні переміни, то все ж державна незалежність була тривкою основою української армії. Інакше було з козацьким військом. Козаччина повстала під чужою владою, без державної опіки, як народне військо. Вона пробивалася вперед серед усяких труднощів і перешкод, не маючи певного захисту, тиняючись по диких полях та безлюдних Дніпрових островах. Дуже важко було утримати суцільність війська, постійну організацію й провід. Раз-у-раз наново творилися
Loading...

 
 

Цікаве