WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Микола Скрипник – трагічна фігура української історії - Реферат

Микола Скрипник – трагічна фігура української історії - Реферат


Реферат на тему:
"Микола Скрипник - трагічна фігура української історії"
ПЛАН
1. Вступ
2. Молоді роки Миколи Скрипника
3. Микола Скрипник - керівник уряду УРСР
4. Ганебні репресії проти Миколи Скрипника. Посмертна реабілітація.
1. Вступ
Україна багата визначними особистостями.
Один з яскравих представників початку 20 сторіччя - Микола Скрипник.
Людина трагічної долі - з 1900 року став учасником революційного руху, керував урядом УРСР з березня - по квітень 1918 р. У 1933 році зазнав нищівної критики та не витримавши звинувачень, заподіяв собі смерть.
Нині інтерес до імені й діяльності М. Скрипника неухильно зростає. Збільшується кількість публікацій, проводяться наукові зібрання, що ставлять за мету знайти оптимальні оцінки досить непростим, значною мірою суперечливим поглядам і нерідко складним драматичним вчинкам та діям неординарної особистості.
?
2. Молоді роки Миколи Скрипника
Народився 25 січня 1872 р., в с. Ясинувате Бахмутського повіту Катеринославської губернії, нині м. Ясинувата Донецької області, в сім'ї залізничного службовця. Початкову освіту здобув у Барвінківській двокласній сільській школі, а далі - в Ізюмському реальному училищі в Харківській губернії та реальному училищі в м. Курськ (нині РФ). Багато займався політичною самоосвітою, вивчав марксистську літературу. Від 1897 р. вважав себе свідомим членом соціал-демократичної партії.
У 1900 р. вступив до Петербурзького технологічного інституту, де цілком поринув у революційний рух. Активний учасник марксистського гуртка, член Петербурзької соціал-демократичної групи "Рабочее знамя". "Бойове хрещення" дістав у березні 1901 р. під час політичної демонстрації протесту проти віддавання в солдати за непокору владі студентів Київського університету. Тоді вперше заарештовано і вислано до м. Катеринослав (нині Дніпропетровськ). За цим слідували один за одним нові покарання і ув'язнення. Всього заарештовувано 15 разів, 7 разів перебував на засланні. Загалом був засуджений на строк 34 роки і один раз - до страти, 6 разів "звільнявся" втечами.
Глассон, Петербуржець, Валер'ян, Г. Єрмолаєв, Щур, Щенський - такий далеко не повний перелік псевдонімів, якими користувався М. Скрипник, ведучи революційну роботу в містах Петербург, Катеринослав, Царицин (нині Волгоград), Саратов (обидва нині РФ), Одеса, Рига (нині Латвія) та багатьох інших. Був учасником легальних всеросійських з'їздів: кооперативних підприємств (1908 р.), фабрично-заводських лікарів і представників промисловості (1909 р.). Активною була його участь у багатьох партійних виданнях, починаючи від "Искры". У 1913 р. редагував більшовицький легальний журнал "Вопросы страхования", у 1914 р. входив до складу редколегії газети "Правда".
Повернувшись після Лютневої революції 1917 р. з Моршанська Тамбовської губ., місця чергового заслання, до Петрограда, обирається секретарем Центральної ради фабрично-заводських комітетів. Під час жовтневого збройного повстання - член Військово-революційного комітету при Петроградській раді робітничих і солдатських депутатів.
3. Микола Скрипник - керівник уряду УРСР
Від грудня 1917 р. життя й діяльність М. Скрипника пов'язані з Україною, куди він прибув за розпорядженням В. Леніна. Певний час він вагався, не зважуючись взяти на себе відповідальну роль у подіях на Батьківщині, від якої був відірваний протягом 12 років. Невпевненість породжували і слабке знання української проблеми, заплутаність, суперечливість процесів в Україні, де виник гострий конфлікт між силами соціальної й національної революцій, дедалі загострювалося протистояння між РНК Росії і УЦР.
В автобіографії М. Скрипник так описав приїзд і початковий період роботи в Україні: "Перший Всеукраїнський з'їзд Рад викликав мене на Україну і обрав народним секретарем праці, а далі торгівлі й промисловості. Провів I Всеукраїнську конференцію селянських депутатів у січні 1918 р. в Харкові. Після того, як Київ узяли німецькі війська, конференція представників Рад в Полтаві обрала мене на голову Робітничо-селянського уряду України та народним секретарем закордонних справ, це затвердив і II Всеукраїнський з'їзд Рад у Катеринославі в березні 1918 р. На останньому засіданні ЦВК України в Таганрозі (нині Ростовської обл., РФ- Ред.) в квітні 1918 р. мене обрали до повстанського Народного секретаріату, а на партійній нараді там також обрано на члена й секретаря Організаційного бюро по скликанню I з'їзду КП(б)У, що обрав мене кандидатом ЦК КП(б)У, а з грудня 1918 р. я увійшов до ЦК. Того ж таки 1918 р. ЦК направив мене для роботи у ВЧК, де я був членом колегії та завідуючим відділом по боротьбі з контрреволюцією. В січні (1919 р.) знову ввійшов до складу робітничо-селянського уряду УСРР народним комісаром державного контролю". Перебуваючи на посадах народного секретаря, М. Скрипник виділявся з-поміж інших тим, що до будь-якого питання підходив із загальнонаціональних інтересів. Зокрема, він, практично наодинці, боровся проти виділення під будь-якими приводами із складу України Донецько-Криворізької області і створення на її базі Донецько-Криворізької Радянської Республіки. Коли у зв'язку з невдачами у боротьбі проти австро-німецьких військ у радянському уряді України виникла криза, М. Скрипника 4 березня 1918 р. призначили головою Народного секретаріату.
Як більшовик М. Скрипник підтримував позицію В. Леніна на переговорах у Брест-Литовському (нині Брест, Білорусія). Водночас як голова українського радянського уряду намагався організувати відсіч навалі австро-німецьких окупантів. Принципово визначитись у непростій ситуації належало II Всеукраїнському з'їзду рад, скликання якого стало найважливішим завданням більшовицько-радянського активу. М. Скрипник виголосив на з'їзді (17-19 березня 1918 р.) головні доповіді - про поточний та політичний момент.
Більшовики не мали переваги на з'їзді: на початку вони складали другу за чисельністю фракцію - 401 делегат проти 414 лівих есерів. Однак, спираючись на ліві елементи з інших партій (ліві українські соціал-демократи, максималісти), вони домоглись проведення своїх рішень. Більшість делегатів Всеукраїнського з'їзду після впертої боротьби підтримали курс VII з'їзду РКП(б) на мирний перепочинок і погодились з Брестським
Loading...

 
 

Цікаве