WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Українська РСР у роки Другої світової війни (1939–1945 рр.) - Реферат

Українська РСР у роки Другої світової війни (1939–1945 рр.) - Реферат


Реферат на тему:
Українська РСР у роки Другої світової війни
(1939-1945 рр.)
ПЛАН
1. Україна в європейській політиці на початку Другої світової війни
2. Входження Західної України до складу СРСР
3. Початок Великої Вітчизняної війни і окупація України гітлерівськими загарбниками та їх сателітами
4. Битва за визволення України, рух Опору
5. Наслідки Другої світової і Великої Вітчизняної війни для України
1. Україна в європейській політиці на початку Другої світової війни
Напередодні Другої світової війни українські землі були роз'єднані, знаходячись у складі чотирьох держав - СРСР, Польща, Румунія, Чехословаччина (з березня 1939 р. - Угорщина).
Знаходження українських земель у складі цих держав, що мали різний соціально-політичний устрій і займали різну позицію у міжнародній політиці, були важливим дестабілізуючим фактором політичного життя Європи. Це робило українське питання клубком серйозних суперечностей, а "українську карту" - серйозним козирем у великій дипломатичній грі. В цей період чітко визначились три групи країн, зацікавлених у своєму вирішенні українського питання.
Перша група - СРСР, Польща, Румунія, Чехословаччина - країни, до складу яких уже входили українські землі і основною їх метою було втримати ці землі й приєднати нові.
Роз'єднаність українських земель, перебування їх у складі різних держав були не лише болючою проблемою великої європейської нації, а й одним із складних моментів політичного становища в Центральній та Східній Європі передвоєнної доби. Україна постійно привертала увагу багатьох європейських країн, але їх цікавило тільки те, як би загарбати українські землі й перетворити їх на свою колонію. Друга група - Англія, Франція і частково США, які своїм втручанням у вирішення українського питання або, навпаки, дипломатичним нейтралітетом задовольняли свої геополітичні інтереси. Третя група - Німеччина, яка, борючись за "життєвий простір", претендувала на українські землі як невичерпний постачальник продовольства і сировини та Угорщина, яка домагалася повернення Закарпатської України. Драматизм ситуації полягав у тому, що багатомільйонний український народ самостійно не міг вирішити українського питання. Все залежало від балансу інтересів різних, насамперед великих держав і від співвідношення сил, які могли ці інтереси захистити.
Ініціатором рішучих дій у вирішенні українського питання напередодні Другої світової війни стала Німеччина. Через декілька місяців після приходу фашистів до влади - у березні-травні 1933р. - Розенберг здійснює напівофіційні візити до Локарно і Лондона, де під час таємних нарад з італійськими та англійськими політичними діячами обґрунтовує "план поділу Росії шляхом відриву від Рад України". Уже в червні 1933р. на міжнародній економічній і фінансовій конференції у Лондоні відкрито висувається вимога про передачу гітлерівцям України "для раціональнішого використання цієї родючої території". Ця вимога міститься у меморандумі, проголошеному главою німецької делегації Гутенбергом. І хоча у відповідь на радянську ноту з цього приводу німецька сторона заявила, що зазначені в меморандумі твердження належать особисто Гутенбергу і не погоджені з урядом, - це був тільки дипломатичний маневр. Українські орієнтири стають дедалі чіткішими у фашистських планах зовнішньополітичної експансії. У 1936 р., виступаючи в Нюрнберзі на з'їзді нацистської партії, Гітлер заявив, що якби завоювати Україну, Урал і Сибір, то "кожна німецька господарка відчула б, наскільки її життя стало легшим".
Намагаючись відвернути від себе загрозу агресії і спрямувати її на схід, уряди Англії і Франції пішли на Мюнхенську змову (29-30 вересня 1938 р.) і дозволили Гітлеру розчленувати Чехословаччину, до якої входили українці Закарпаття, на яке претендували ще й Угорщина і Польща.
Намагаючись хоч якось врятувати єдність республіки, чехословацький уряд 11 жовтня 1938 р. надав Закарпаттю автономію.
Але 2 листопада 1938 р., за рішенням Віденського арбітражу, 1856 кв. км території Закарпаття з населенням 180 тис. жителів, куди входили такі міста як Ужгород і Мукачів, повинні були відійти до Угорщини.
Це рішення було своєрідним авансом Угорщині, яку Німеччина намагалася перетворити на свого сателіта. Водночас зберігши частину Закарпаття (Карпатську Україну), Гітлер залишив у своєму активі важелі тиску не тільки на Угорщину, яка не отримала усіх закарпатських земель, до яких прагнула, а й на СРСР і Польщу. Карпатська Україна, що проголосила свою незалежність 15 березня 1939 р., практично того ж дня припинила своє існування. Угорщина повністю захопила Закарпаття.
Суттєві зміни у становищі західноукраїнських земель мали відбутися у зв'язку з підписанням 23 серпня 1939 р. радянсько-німецького пакту про ненапад. Таємним протоколом, який додавався до нього (т. зв. Пакут Ріббентропа-Молотова) передбачалося розмежування сфер інтересів обох держав, а Західна Україна, поряд з іншими територіями, мала увійти до складу СРСР. Лемківщина та Холмщина потрапляли до німецької зони.
Пакт Молотова - Ріббентропа і таємний протокол до нього, будучи актом свавільного поділу Європи на "сфери інтересів" між СРСР і фашистською Німеччиною, фактично розв'язував руки лідеру третього рейху для початку другої світової війни. Водночас він став і своєрідною точкою відліку процесу "збирання" українських земель у межах однієї держави, що об'єктивно було явищем прогресивним. Інша річ, що для радянського керівництва збирання українських земель було не самоціллю, а лише частиною більш загальних планів убезпечення західних кордонів СРСР.
1 вересня 1939 року нацистські війська напали на Польщу. Зв'язані з нею договірними зобов'язаннями Великобританія і Франція оголосили війну Німеччині. Це був початок Другої світової війни.
2. Входження Західної України до складу СРСР
Згідно з Пактом і таємним протоколом радянські війська 17 вересня 1939 р. перейшли польський кордон і вступили в Західну Україну і Західну Білорусію. Офіційно радянське керівництво пояснило цей крок необхідністю запобігти фашистській окупації західноукраїнських і західнобілоруських земель. Східна Галичина і Західна Волинь були зайняті Червоною армією майже без опору з боку Польщі, за 12 днів.
28 вересня 1939 р. союз Німеччини і СРСР був скріплений Договором про дружбу і кордон. Договір уточнив сфери впливу цих держав і розмежувальну лінію між ними на території Польщі "по лінії Керзона" (річках Нарев - Західний Буг - Соп). У сферу впливу СРСР переходили Литва, Бесарабія і Північна Буковина, у сферу впливу Німеччини - Лемківщина, Холмщина, Посяння і Підляшшя: майже 16 тис. кв. км етнічних українських земель з 1,2 млн. населення опинилися під німецькою окупацією.
Договір про дружбу і кордон, як і секретний протокол до пакту "Молотова - Ріббентропа", протягом 50 років становив одну із державних таємниць СРСР. Ці угоди були укладені всупереч нормам міжнародного права і сприяли розв'язанню другої світовоївійни.
У червні 1940 р. Червона армія зайняла Північну Буковину і Бессарабію, які були загарбані Румунією у 1918-1919 рр.
Відповідно до угод про
Loading...

 
 

Цікаве