WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Українська національна революція (1648-1676 рр.) - Реферат

Українська національна революція (1648-1676 рр.) - Реферат

раду. Незалежність від козацької старшини мала забезпечуватися найманим військом, так званими сердюцькими полками. Починається заселення країв Правобережжя, які перед тим були пусткою.
У зовнішній політиці він проголошує спілку з Кримом і Туреччиною.
Спираючись на підтримку татар, Дорошенко намагається витиснути поляків із Правобережжя. Восени 1667 р. перед лицем об'єднаних козацько-турецьких військ польський король визнає суверенітет гетьманату на Правобережній Україні.
Закріпившись на Правобережжі, Дорошенко готує похід на Лівобережжя, де у 1668 р. проголошує себе гетьманом всієї України. Але в цей час поновлюється військова активність Польщі. Відтак, залишивши на Лівобережжі наказним гетьманом чернігівського полковника Д. Многогрішного, Дорошенко повертається на Правобережжя.
У березні 1669 р. на Глухівській раді Многогрішний обирається гетьманом і водночас затверджуються Глухівські статті, згідно з якими в Україні зменшувалася чисельність російських воєвод, а українські делегати могли брати участь у дипломатичних справах Москви. Многогрішний і частина козацької старшини переходять на бік Росії.
А на Правобережжі, окрім зіткнень з польськими військами, у Дорошенка з'явилися додаткові проблеми - нові претенденти на гетьманську булаву: Я. Суховій, який спирався на запорожців, і М. Ханенко - ставленик Речі Посполитої.
У цій ситуації П. Дорошенко змушений був посилити протурецьку орієнтацію, офіційно прийнявши у 1669 р. протекторат Стамбула.
1672 року Туреччина починає війну проти Польщі й за допомогою козаків здобуває перемогу. Підписана того ж року Бучацька мирна угода означала входження Правобережної України до складу Туреччини. П. Дорошенко проголошувався правителем України в межах Брацлавщини та Київщини. В цей час міняється влада на Лівобережній Україні. Замість засланого до Сибіру Д. Многогрішного у 1672 р. гетьманом обраний І. Самойлович.
Поява турків в Україні позбавила П. Дорошенка народної підтримки. В 1674 р. до І. Самойловича перейшло 10 правобережних полків.
Авторитет гетьмана слабшає, він втрачає підтримку мас, оскільки мусив виступати союзником турків та татар, які нещадно плюндрували Україну. У середині 1675 р. ситуація стає критичною: спроби дійти згоди з Росією та відмовитися від протурецької орієнтації закінчуються безрезультатно. Гетьмана покидають один за одним соратники, родичі і навіть його надійна опора - сердюцькі збройні формування. До того ж помирає радник та найближчий друг - митрополит Й. Тукальський. Перебуваючи в безвихідному становищі, П. Дорошенко у вересні 1676 р. приймає рішення скласти гетьманські повноваження і здатися Росії, присягнувши на вірність російському цареві. Йому так і не вдалося реалізувати державну ідею, за яку так послідовно, наполегливо і результативно боровся Б. Хмельницький.
Падіння гетьманства П. Дорошенка ознаменувало кінець національно-визвольної революції та її поразку. Була ліквідована українська державність на Правобережжі, яке відійшло до Польщі, і усі спроби її відновлення зазнали невдачі. Державність вдалося зберегти лише на території Лівобережжя, яке на правах автономії входило до складу Росії. Незалежна соборна держава в межах етнічних українських земель проіснувала лише невеликий період.
У 1686 р. Польща і Росія підписують так званий "Вічний мир", згідно з яким до складу Московської держави входили Лівобережжя, Київ і Запоріжжя, а до Речі Посполитої - Правобережжя, Галичина, Північна Київщина і Волинь. Туреччина отримувала Поділля, а Південна Київщина і Брацлавщина залишалися нейтральними.
Отже, до кінця XVII ст. Україна втратила свою територіальну неподільність. Непослідовна політика української шляхти і козацької старшини, невпинна боротьба за гетьманську булаву руйнували державність України.
Основними причинами поразки національно-визвольної революції українського народу були:
- боротьба між окремими старшинськими групами за владу, пріоритет особистих або групових інтересів над державними;
- зародковий стан національної державної ідеї;
- слабкість центральної влади, відсутність досвіду державного будівництва;
- слабкість соціально-економічної політики українських урядів, що врешті-решт зумовило громадянську війну;
- зрада національним інтересам з боку панівного стану українського суспільства, переважна більшість якого після смерті Б. Хмельницького відразу перейшла на бік Речі Посполитої і взяла найактивнішу участь у боротьбі проти власного народу;
- постійні агресії з боку сусідніх держав, скеровані на ліквідацію будь-яких виявів самостійності Української держави.
Але разом з тим національно-визвольна революція другої половини XVII ст. мала й чимале значення в історії України:
- вона зумовила створення національної Української держави - Гетьманщини, частина якої на теренах Лівобережжя проіснувала у складі російської імперії до останньої чверті XVII ст.;
- під час її розвитку формується національна державна ідея, розвівається в українському народові почуття національної самосвідомості, які згодом відіграли важливу роль у боротьбі за незалежність;
- зміцнила традиції боротьби проти національно-релігійного та соціального гніту, пробудила волю народу до самоутвердження й самовираження у формі національної держави;
- зумовила закріплення за витвореною державою назви "Україна" й започаткувала зміну назви "руський народ" на "український народ".
Рекомендована література
1. Андрущенко В. Л., Федосов В. М. Запорозька Січ як український феномен. - К., 1995.
2. Апанович О. Розповіді про українських козаків. - К., 1995.
3. Апанович О. Гетьмани України і кошові отамани Запорізької Січі. - К., 1993.
4. Антонович В. Про козацькі часи на Україні. - К., 1991.
5. Балашов В. І. Глухівська столиця Гетьманської і Лівобережної України. Посібник. - Глухів, 19996.
6. Бовуа Д. Шляхтич, кріпак і ревізор. - Київ, 1996.
7. Боплан де Гійом Левассер. Опис України. - Львів, 1990.
8. Воєнні дії 1648-1652 рр. - Дніпропетровськ, 1996.
9. Володарі гетьманської булави. Історичні портрети. - К., 1995.
10. Голобуцький В. Запорозьке козацтво. - К., 1994.
11. Горобець В. М. Українська зовнішня політика після Переяслава: стратегічні цілі та тактичні відступи другої половини 1655 р. // УІЖ. - 2000. - № 1, 2.
12. Грабовецький В. Західноукраїнські землі в період національно-визвольної війни 1648-1651 рр. - К., 1972.
13. Гурбик А. О. Виникнення Запорозької Січі (хронологічний та територіальний аспект проблеми) // УІЖ. - 1999. - № 6. - С. 3-16.
14. Джеджула Ю. Таємна війна Богдана Хмельницького. - К., 1995.
15. Історія Української РСР: У 8 т., 10 кн. - К., 1977. - Т. 1. - Кн. 2.
16. Запорізьке козацтво в українській історії, культурі та національній свідомості. - Запоріжжя, 1997.
17. Крикун М. Адміністративно-територіальний устрій ПравобережноїУкраїни в ХV-ХVІІІ ст. (кордони воєводств у світлі джерел). - К., 1993.
Loading...

 
 

Цікаве