WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Україна в останній чверті XVII–XVIII ст. - Реферат

Україна в останній чверті XVII–XVIII ст. - Реферат

оточено, і ті здались. Залишки їхніх загонів були розбиті.
Віра у "доброго царя", відсутність політичного досвіду і культури, складнощі геополітичної ситуації зумовили поразку Коліївщини.
Після цього російське самодержавство відкрито взяло бік польської шляхти. Ліквідація Запорізької Січі позбавила селян останнього прихистку волі.
У 1789-1793 рр. проходило повстання у с. Турбаї, яке раніше входило до складу Миргородського полку. На початку XVIII ст. його мешканці були вільними козаками, а потім їх силоміць перетворили на феодальне залежних селян. Отож турбаївці домагалися відновлення своїх прав. У 1788 р. Сенат визнав козацькі права і привілеї лише за 76 селянами із 2 тис. Це викликало велике обурення. В січні 1789 р. селяни відмовилися виконувати панщину і платити податки на користь поміщиків. Було створено селянсько-козацьке самоврядування - Громадська збірня. В липні 1789 р. повстанці вбили поміщиків Базилевських і змусили службовців земського суду визнати їх усіх козаками. Повстання тривало аж чотири роки, оскільки царському урядові, заклопотаному російсько-турецькою війною і боротьбою з французькою революцією, було якось не до нього. Лише у 1793 р. до Турбаїв увійшли війська. Активних учасників повстання судили і заслали на каторгу. Турбаї перейменували на с. Скорботне, а його мешканців переселили у південні райони України.
Проте, антифеодальний рух другої половини ХVІІІ ст. справив величезний вплив на суспільні процеси в Україні, на формування передової думки в колах української інтелігенції, підготував ґрунт для подальших визвольних змагань.
5. Приєднання до Росії Причорномор'я, Криму і Правобережної України
Вихід Росії до Чорного моря був метою її зовнішньої політики протягом усього XVIII ст. Туреччина в свою чергу прагнула зміцнити свій вплив у Причорномор'ї. У 1768 р. під тиском Франції, скориставшись участю Росії у придушенні Коліївщини, вона оголошує їй війну. Військові дії велися на суходолі та на морі.
Російська армія у 1769 р. захопила фортеці Хотин і Ясси, у 1770 р. російський полководець П. Румянцев двічі розгромив турків під Ларгою і Кагулом, російський флот знищив турецький у Чесменській битві (1770 р.), війська під командуванням О. Суворова розбили турецьку армію під с. Козлуджі (1771 р.).
Україна стала центром зосередження і розгортання російських військ, тут розміщувалися тилові служби діючої армії, склади провіанту, фуражу, зброї та боєприпасів, звідси постачався транспорт.
Українські козаки брали активну участь і в боях проти Османської імперії.
З лівобережного козацтва був сформований корпус у 12 тис. вояків, а з числа жителів Правобережної України - добровольчий козацький корпус. До діючої армії входили також запорожці. В 1769 р. козаки завдали поразки турецькому загонові біля р. Вовча, брали участь у битвах при Кінбурні, Хаджибеї, штурмували Перекоп, захопили Кафу. Десятки тисяч українців залучалися для будівництва фортець, мостів, переправ тощо.
Російсько-турецька війна 1768-1774 рр. завершилася підписанням К'ючук-Кайнарджийської мирної угоди. До Росії відійшли Кабарда, частина Керченського півострова, Азов із прилеглими землями, територія між Дніпром і Південним Бугом. Росія дістала право вільного торговельного судноплавства Чорним морем, Кримське ханство здобуло незалежність від султанської Туреччини, яка повинна була ще сплатити Росії контрибуцію в розмірі 4,5 млн. карбованців.
Проте Туреччина не змирилася з таким станом справ і розгорнула активну діяльність у Криму та серед народів Кавказу. У відповідь Катерина II 1783 року підписала рескрипт про включення Криму до складу Російської імперії. Туреччина спочатку визнала це, але одразу ж розпочала підготовку до нової війни з Росією.
Під час російсько-турецької війни 1787-1791 рр. російські війська взяли Очаків (1788 р.), під командуванням О. Суворова розбили турків під Фокшанами і на р. Римнік (1789 р.), взяли фортецю Ізмаїл (1790 р.). Наступного року було підписано Яську мирну угоду, згідно з якою до Росії відійшла територія між Південним Бугом і Дністром, включаючи Очаків. Туреччина остаточно визнала приєднання Криму до Росії, а також кордон по р. Кубань у Передкавказзі.
Приєднання Криму до Росії мало виключне значення як з огляду стратегічного - усунення постійної загрози татарсько-турецьких наскоків, так і з економічного - опанування покладів корисних копалин сприяло розвитку промисловості. Окрім цього, значний поштовх дістала торгівля з країнами Близького Сходу і Малої Азії. Крім Причорномор'я, Росія розширює свою територію і на Заході.
У другій половині XVIII ст. Польська держава переживала глибоку політичну та економічну кризу, пов'язану з наростаючою феодальною анархією в державному управлінні, феодальними міжусобними війнами, які спустошували країну.
Усе це створювало сприятливі умови для втручання сусідніх держав - Австрії, Пруссії, Росії. У 1772 р. відбувається перший поділ Польщі. Росія хотіла забезпечитися підтримкою Австрії у війні з Туреччиною і поступилася Галичиною. Сама ж вона отримала Полоцьке, Вітебське, Мстиславське і частину Мінського воєводства. В 1774 р. Австрія відібрала у Молдавського князівства Буковину. В 1793 р. Польщу ділять вдруге. До Росії відійшла Правобережна Україна - Київщина, Брацлавщина, Волинь, Поділля, Мінське воєводство. Пруссія отримала м. Гданськ і території по річках Варта і Вісла. За третім поділом (1795 р.) до Росії відійшли Західна Волинь, східна частина Холмщини, частина Білорусі, Литви. Південна Польща з Любліном і Краковом відійшла до Австрії. Пруссія здобула Центральну Польщу з Варшавою.
Таким чином, з приєднанням до Росії Причорномор'я, Криму і Правобережної України, а до Австро-Угорщини - Галичини і Буковини етнічні українські землі опинилися у складі двох держав - Російської та Австрійської імперій.
Рекомендована література:
1. Апанович О. Збройні сили України першої половини ХVІІІ ст. - К., 1969.
2. Балашов В. І. Глухівська столиця Гетьманської і Лівобережної України. Посібник. - Глухів, 1996.
3. Бойко О. Запорожці за Дунаєм // Пам'ятки України. - 1991-92.
4. Борщак І. Мазепа, Орлик,Войнаровський. - Львів, 1991.
5. Гетьмани України: Історичні портрети: Зб. - К., 1991. - С. 33-213.
6. Голобуцький В. Запорізька Січ в останні часи свого існування. 1732-1775. - К., 1991.
7. Голобуцкий В. Гайдамацкое движение на Запорожье во время Колиивщины. - М., 1956.
8. Грабовецький В. В. Олекса Довбуш (1700-1745). - Львів, 1994.
9. Гуржій О. Українська козацька держава в другій половині ХVІІ-ХVІІІ ст.: кордони, населення, право. - К., 1996.
10. Залізняк Л. Від козацької вольності - до Малоросії // Пам'ятники України. - 1991. - № 2.
11. Когут З. Російський централізм і українська автономія: ліквідація Гетьманщини 1760-1830. - К., 1996.
12. Корчмарик Б. Духовні впливи Києва на Московщину в добу гетьманської України. - Львів, 1993.
13. Кульчицький В. С., Настюк М. І.,Тищик Б. Й. З історії української державності. - Львів: Світ, 1992. - С. 35-55.
14. Лола О. П. Гайдамацький рух на Україні 20-30-х рр. ХVІІІ ст. - К., 1965.
15. Павленко С. Міф про Мазепу. - Чернігів, 1998.
Loading...

 
 

Цікаве