WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Україна в останній чверті XVII–XVIII ст. - Реферат

Україна в останній чверті XVII–XVIII ст. - Реферат

зразок польського сейму.
Проте така політика гетьмана йшла врозріз з антиукраїнською політикою царизму і вона не могла довго продовжуватися. Після закінчення правління Єлизавети Петрівни (1761 р.) К. Розумовський втрачає і "режим особливого сприяння", централізаторський тиск на Україну посилюється. Ще у 1754 р. була ліквідована одна з важливих ознак автономії - державна митниця на кордоні між Гетьманщиною та Росією. А в 1761 р. Київ переходить під пряме імперське правління.
Отже, тотальний наступ російського царату на українські землі у XVIII ст. характеризувався прогресуючим обмеженням українських прав та вольностей; посиленням тенденцій централізації, уніфікації, русифікації; цілеспрямованим розколом українського суспільства (заохоченням чвар між старшиною та гетьманом, підбурюванням селян проти старшини); хижацькою експлуатацією людських та матеріальних ресурсів, українських земель.
2. Ліквідація царизмом гетьманщини і Запорізької Січі. Втрата українським народом останніх залишків автономії
З приходом до влади в Росії Катерини II (1762-1796) було завершено справу, розпочату в Україні Петром I по остаточній ліквідації української автономії.
Нова імператорка Катерина II, прагнучи уніфікації та централізації державного управління, у 1764 р. після звернення К. Розумовського з проханням запровадження спадкового гетьманства в Україні та розширення його прав викликала його в Петербург і примусила подати рапорт про відставку. 10 листопада 1764 р. імператриця видала указ про ліквідацію інституту гетьманства в Україні. Уся повнота влади зосередилась у руках президента Другої Малоросійської колегії (1764-1786 рр.) генерал-губернатора П. Румянцева. Колегія складалася з чотирьох російських представників, чотирьох українських старшин, прокурора, двох секретарів (росіянина і українця). Було взято жорсткий курс на централізацію та русифікацію. Суть цього курсу у тезі імператриці: "Коли в Малоросії зникнуть гетьмани, треба зробити все , щоб стерти з пам'яті їх та їхню добу ". І цей наказ послідовно й наполегливо втілювалися в життя наступними російськими правителями старої і нової доби понад 200 років.
Після ліквідації гетьманства осередком формування політичної свідомості українського населення, реальною перешкодою колоніальній політиці Російської імперії на Україні залишилась Запорізька Січ. Але поки йшла боротьба з Туреччиною за Причорномор'я і Крим, в якій активну участь брали запорізькі козаки, російський царизм змушений був терпіти "запорозьку вольницю". Після укладення Кючук-Кайнаджийського миру Запорізька Січ втратила значення військового форпосту проти турецької і татарської агресії. Тому Катерина II в 1775 р. дала таємний наказ генералу П. Текслі ліквідувати її. 4-5 червня 1775 р. російські війська під командуванням Текслі оточили і зруйнували Січ.
П. Калнишевський - останній кошовий отаман - капітулював і згодом був засланий царським урядом на Соловки. Калнишевський Петро Іванович (1690-180 рр.) - останній кошовий отаман запорізької Січі (1762, 174-1765 рр.), талановитий полководець і дипломат. Походив із козацько-старшинського роду Лубенського полку. Займав різноманітні посади у козацькому війську: 1752 - похідний полковник, 1754 військовий осавул, 1762 - кошовий отаман, 1763 - військовий суддя, 1764-1765 - кошовий отаман на Запоріжжі. Неодноразово їздив у Петербург відстоювати військові та адміністративно-територіальні права запорізького козацтва від зазіхань царських чиновників, дбав про розвиток хліборобства і торгівлі на Запоріжжі.
Після зруйнування царськими військами Нової Січі у 1775 р. і заслання до Соловецького монастиря (нині Архангельська обл. Росії) понад 5 років провів у жахливих умовах одиночної камери (у кам'яному мішку).
У квітні 1801 р. указом Олександра I був звільнений з монастирської в'язниці, але залишився у монастирі. Помер у віці майже 113 років. Похований на головному подвір'ї Соловецького монастиря.
Значна частина козаків переселилась у межі турецьких володінь і утворила Задунайську Січ.
У 1776 р. Катерина II ліквідувала слобідське козацтво - більшість заможних козаків наказним порядком перевела в гусари, а частину - у селянський стан. Старшина отримала офіцерські звання і статус дворянства. На території слобідських полків було створено Слобідсько-Українську губернію з центром у Харкові.
У 1781 р. був ліквідований полково-сотенний устрій, а Лівобережжя поділене на три намісництва - Київське, Чернігівське, Новгород-Сіверське (потім - Малоросійське генерал-губернаторство).
У 1783 р. українську національну армію у складі 10 полків було перетворено на регулярні полки за взірцем російської армії. Того ж року кріпосне право було поширене на українське селянство. У 1785 р. виходить "Жалувана грамота дворянству", за якою українська шляхта отримує дворянські права та привілеї.
У другій половині XVIII ст. в Україні утверджується суспільно-політичний устрій, характерний для всієї Російської імперії. Всі органи Української держави були остаточно знищені.
3. Соціально-економічний розвиток українських земель наприкінці XVII-XVIII ст.
Згідно з умовами Бахчисарайського договору (1681) територія між Дністром і Бугом 20 років мусила залишатися нейтральною і незаселеною.
Проте, зважаючи на родючість ґрунтів, сприятливі кліматичні умови, спочатку Туреччина, а згодом Польща порушують Бахчисарайську угоду і розпочинають процес активного заселення пустуючих земель Правобережжя. Новий колонізаційний рух стає особливо масовим після того, як Ян Собеський видав 1684 р. універсал, що дозволяв козацькі поселення на південь від Росії, у яких селяни звільнялися від усяких повинностей залежно від договору на 15-30 років. Такі пільгові умови життя та господарювання викликали масовий селянський переселенський рух з Галичини, Волині, Полісся, де вже було встановлено кріпацтво. Ця народна колонізація сприяла господарському відродженню краю, пожвавленню його економічного розвитку.
І хоч розвиток аграрного сектора визначали рутинний стан техніки та екстенсивні методи господарювання, проте виникають прогресивні тенденції та процеси:
- збільшується асортимент сільськогосподарських культур: почали садити картоплю, культивувати кукурудзу, розширювати площі під тютюн та закладати сади, появляються нові сорти фруктових дерев;
- зростає роль зернового господарства і тваринництва та їх товарність;
- йде поглиблення спеціалізації регіонів України (Лівобережжя та Слобожанщина спеціалізувалися на вирощуванні жита, Волинь - пшениці, Полісся - льону й конопель, землі міжДністром і Прутом - тютюну тощо).
Відбувалися суттєві зрушення не тільки в аграрному секторі, а й у промисловості, торгівлі та фінансах. Розширюються ремісничі спеціальності, поглиблюється їх спеціалізація. Усе це призводить до зростання міст - центрів ремесла та торгівлі. Зокрема, якщо у XVII ст. в Лівобережній Україні налічувалося понад 100 міст та містечок, то вже в середині XVIII ст. - 200.
Провідними промислами в українських землях цієї доби було млинарство, винокуріння, селітроваріння, чумацтво. З часом на базі дрібних селянських промислів та міського ремесла під впливом кількісних та якісних змін поступово
Loading...

 
 

Цікаве