WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Лютнева революція в Росії та її вплив на Україну. Утворення і діяльність Української Центральної Ради - Реферат

Лютнева революція в Росії та її вплив на Україну. Утворення і діяльність Української Центральної Ради - Реферат


Реферат на тему:
Лютнева революція в Росії та її вплив на Україну. Утворення і діяльність Української Центральної Ради
27 лютого 1917 р. В Петрограді перемогла буржуазно-демократична революція. Було повалено самодержавства. В країні встановилося двовладдя: Тимчасовий комітет Державної думи (згодом Тимчасовий уряд) і Петроградська рада робітничих і солдатських депутатів. Микола II з березня зрікся престолу і передав владу Тимчасовому уряду, який проголосив політичні свободи (слова, друку, право на зібрання та об'єднання, діяльність політичних партій і т. п.). Влада на місцях перейшла до громадянських комітетів та губернських і повітових комісарів Тимчасового уряду. Перемога революції відкрила широкі можливості для легалізації діяльності різних політичних партій, створення різноманітних громадських організацій, в т. ч. Рад робітничих і солдатських депутатів, для активізації національно-визвольних процесів.
4 березня постала Рада об'єднаних громадських організацій, яка проголосила про утворення громадсько-політичного об'єднання всеукраїнського масштабу - Центральної Ради. До її складу ввійшли провідні діячі Товариства українських поступовців, представники православного духовенства, українських соціал-демократичних, культурно-просвітницьких та інших організацій. 7 березня Головою Центральної Ради обрано визнаного лідера національного відродження професор М. Грушевського.
Грушевський Михайло Сергійович (1866-1934) - історик, літературознавець, публіцист, політичний і державний діяч, голова Української Центральної Ради. Народився у м. Холм (Ніни на території Польщі). По закінченню Київського університету (1890) проводив викладачку і дослідницьку роботу в наукових установах Києва і Львова. Брав активну участь у громадському житті: голова Наукового товариства ім.. Шевченка (1897-1910); один з організаторів Української національно-демократичної партії в Галичині (1899); редактор "Записок НТШ" і член редакції журналу "Літературно-науковий вісник" (1898-1907); засновник Товариства українських поступовців (1908). У 1914 р. був заарештований і засланий царським урядом до Симбірська. 7 березня 1917 р. обраний Головою Української Центральної Ради. За Гетьманату П. Скоропадського перебував у підпіллі, з 1919 р, - в еміграції (Відень, Прага, Берлін, Женева, Париж).
У 1927 р. М. Грушевський повернувся в УРСР, Очолював кафедру історії України та історичний відділ Всеукраїнської Академії наук. У 1929 р. обраний академіком АН СРСР. У березні 1031 р. переїхав до Москви, де був заарештований ДПУ і звинувачений у керівництві "Українським національним центром" та в антирадянській діяльності. Однак Грушевський зумів спростувати звинувачення і був звільнений з-під арешту, але йому вже не дозволили повернутися в Україну. Помер 25 листопада 1934 р. під час лікування у Кисловодську. Похований на Байковому кладовищі у Києві.
Наукова спадщина М. Грушевського надзвичайно велика і різноманітна. Він автор майже 2 тис. праць з галузі історії, літератури, археології, соціології, спеціальних історичних дисциплін, головними з яких є "Історія України-Руси" у 10 т., "Історія української літератури" у 5 т. та ін.
Утворення Центральної Ради поклало початок української національно-демократичної революції 1917-1920 рр., головною метою якої стало державне самовизначення українського народу. В розвитку української революції виділяють в основному три етапи: доба Центральної ради, гетьманату і доба Директорії УНР.
9 березня 1917 р. УЦР звернулася з відозвою "До українського народу", в якій закликала його домагатися від Тимчасового уряду автономії для України у складі Росії та публічного використання української мови "в державних, судових та освітніх установах".
Оглядом сил українства и поштовхом до остаточного визначення політичної програми Центральної Ради стало проведення 6-9 квітня 1917 р. в Києві Всеукраїнського національного конгресу, на якому було визначено основний принцип державотворення: "національно-територіальна автономія України" і був затверджений новий склад Центральної Ради в кількості 118 чол. на чолі з М. Грушевським та його заступниками - В. Винниченком та С. Єфремовим. Було вирішено доповнити склад УЦР представниками усіх регіонів України та національних меншин. Після Конгресу відбулися з'їзди політичних партій і громадських формувань, які делегували до Центральної Ради своїх представників.
У травні 1917 р. відбувся 1-й з'їзд представників українізованих військових частин, який обрав Військовий Генеральний комітет на чолі з С. Петлюрою. 2-й військовий з'їзд (червень того ж року) запропонував Центральній Раді домогтися національної автономії України. Тоді ж у Києві відбувся 1-й селянський з'їзд, котрий також висловився за автономію України і обрав Раду селянських депутатів як складову частину Центральної Ради. Таким чином, Центральна Рада, виражаючи інтереси широких кіл українського суспільства, стала представницьким органом української демократії.
У травні 1917 р. відбулися переговори делегації ЦР із Тимчасовим урядом і Петроградською Радою щодо офіційного визнання автономії України у складі Росії. Тимчасовий уряд не визнав Центральну Раду як виразника волі українського народу і відмовив в українській автономії. Тоді 10 червня 1917 р. ЦР оприлюднила свій І Універсал, в якому проголошувалась автономія України, а Центральна Рада - найвищим органом держави. 15 червня було створено перший за кілька століть український уряд - Генеральний секретаріат - у складі восьми генеральних секретарів і генерального писаря. Очолив його відомий письменник і громадський діяч В. Винниченко.
Винниченко Володимир Кирилович (1880-1951) - визначний український письменник, політичний і громадський діяч. Народився в с. Великий Кут на Кіровоградщині. Навчався в Київському університеті, з якого був виключений за нелегальну політичну діяльність та ув'язнений. Після звільнення з Лук'янівської тюрми в серпні 1907 р. брав участь у створенні Української соціал-демократичної робітничої партії, входив до складу її центральних органів, редагував газету "Боротьба". В 1906-1914 рр., ховаючись від переслідування поліцією, змушений періодично жити в еміграції. На початку 1914 р. переїхав до Москви, де співпрацював у часописі "Украинская жизнь". Після Лютневої революції 1917 р. повертається до Києва, де бере активну участь в українському національно-визвольному русі: один з організаторів Центральної Ради, заступник її голови, голова Генерального секретаріату і генеральний секретар внутрішніх справ (917-1918), автор чотирьох Універсалів та інших документів УЦР. З серпня 1918 р. - голова "Українського національного союзу", організатор анти гетьманського повстання. В листопаді 1918 - лютому 1919 р. - голова Директорії. В 1919 р. емігрував за кордон, де спільно з однодумцями організував закордонну групу української комуністичної партії, створив її друкований орган - газету "Нова доба". У 1920 р. повернувся в Україну, де був введений до складу Ц КП(б)У і призначенийчленом Всеукраїнського Центрального Виконавчого комітету. Заступником голови Рад наркому та наркомом закордонних справ УСРРР, Проте Винниченко висунув вимогу включити його ще й до складу Політбюро КП(б)У. Отримавши відмову, він виїхав знову за кордон (спочатку в Австрію, а згодом - у Францію), де в основному присвятив себе літературно-публіцистичній діяльності. У 1920 р. опублікував у Віднісвою тритомну мемуарно-публіцистичну працю "Відродження нації. Історія української революції (1917-1919 рр.)". У роки фашистської окупації Франції був ув'язнений в концтаборі. У повоєнні роки займався в основному живописом, написав понад 100 творів. Помер В. Винниченко у французькому м. Мужен неподалік від Канн. В 1926-1930 рр. в Україні було видано 24-томне зібрання творів Винниченка.
Після проголошення Центральною Радою автономії України і сформування її Генерального
Loading...

 
 

Цікаве