WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Київська Русь та Галицько-Волинська держава - Реферат

Київська Русь та Галицько-Волинська держава - Реферат


Реферат на тему:
Київська Русь та Галицько-Волинська держава
ПЛАН
1. Утворення Київської Русі, її державний устрій
2. Соціально-економічний розвиток і духовне життя Київської Русі
3. Монголо-татарська навала та її наслідки для Київської Русі
4. Галицько-Волинська держава - спадкоємиця Київської Русі
5. Історичне значення Київської Русі і її спадкоємниці - Галицько-Волинської держави
1. Утворення Київської Русі, її державний устрій
Серед учених існує декілька теорій походження Давньоруської держави.
Норманська теорія заснована на літописній легенді, згідно з якою варяги були запрошені на Русь. Окрім цього, як аргументи висувалося давньонорманське походження деяких руських назв, імен тощо. А сама назва "Русь" походить, на думку прихильників цієї теорії, від фінської назви шведів - "руотсі".
Антинорманська теорія наполягає на тому, що назва "Русь" походить від назви річок у Центральній Україні - Рось, Роставиця. А у Скандинавії жодне джерело не вказує на плем'я або народ русів. Окрім цього, декілька ісламських мандрівників і письменників називають русів слов'янськими племенами.
Існує ще і хозарська гіпотеза О. Пріцака, згідно якої поляни є не слов'янами, а різновидом хозарів.
Сьогодні не можна говорити про переконливу перемогу тієї чи іншої теорії. Найбільш прийнятною, на наш погляд, є теорія взаємовпливу багатьох факторів, включаючи варязький і хозарський, у процесі становлення ранньофеодальної держави - Київської Русі. Основними ознаками будь-якої середньовічної держави, в тому числі Київської Русі, були: розміщення населення не за національним (у той період за племінним) принципом, а за територіальним, поява влади, не пов'язаної з волевиявленням народу, збирання данини для утримання цієї влади, династичний (спадковий) характер влади вождя.
Початок формування державності на території України тісно пов'язаний з перетворенням Києва на основний політичний і культурний центр руських племен. Саме навколо нього наприкінці VIIІ - на початку ІХ ст. відбувається об'єднання територій між Чорним і Балтійським морями. Правили тоді останні представники династії давньоруських князів Дір та Аскольд, спадкоємці першого господаря Києва - князя Кия. Князь Аскольд, проводячи виважену внутрішню та активну зовнішню політику, зміцнив Київську Русь. Закріпившись на узбережжі Чорного моря, Аскольд здійснив декілька вдалих походів на Візантію (860, 863, 865, 874 рр.), в результаті яких було підписано вигідні для русів угоди.
До часів правління Аскольда вчені відносять і першу спробу введення християнства як офіційної релігії у Київській Русі. І саме це, згідно з однією з історичних версій, стало причиною заколоту, ініціаторами котрого виступили місцеві волхви та бояри. Для реалізації своїх планів вони звернулися до Новгорода, де з 870 р. утвердилося правління запрошеного варяга - Рюрика. В 879 році Рюрик помер і залишив свого малолітнього сина Ігоря під контролем фактичного регента Олега, який у 882 році вбив Аскольда і захопив Київ, приєднавши до нього Новгород. Незважаючи на протидію новгородців, під владою київських князів об'єднались землі ільменських слов'ян, кривичів, полян, древлян, сіверян, радимичів. У Києві відновився язичницький культ.
У 907 році Олег рушив походом на Візантію і змусив її підписати торговельну угоду, яка відкривала широкі можливості для руських купців. Нову, не менш вигідну угоду, було укладено в 911 р.
Після смерті Олега (912 р.) київським князем став Ігор Рюрикович. Посиливши централізовану владу у боротьбі з волелюбними древлянами, він виступив проти печенізьких орд, які нападали на Русь. А у 941 і 944 роках здійснив не дуже вдалі походи на Візантію, після чого Русь втратила контроль на Чорноморському узбережжі та в гирлі Дніпра і до того ж зобов'язувалася надавати військову допомогу Візантії. У 945 році, намагаючись двічі поспіль зібрати данину з древлян, князь Ігор був убитий.
Синові Ігоря Святославові на той момент було три роки, тому влада перейшла до вдови Ігоря - княгині Ольги. Насамперед вона жорстко помстилася древлянам за смерть чоловіка, спаливши їхню столицю Іскоростень разом з частиною городян. Ольга намагалася обмежити прерогативи місцевої знаті, впорядкувала збір данини і встановила більш суворий порядок управління. За часів Ольги зміцнилась економічна могутність Київської держави, піднісся її міжнародний авторитет. У 957 р. відбулася дипломатична місія Ольги до Константинополя, де вона охрестилася. У 959 р. руське посольство було виряджене до імператора Священної Римської імперії.
У 957 р. син Ігоря та Ольги Святослав досяг повноліття і став фактично великим київським князем. Проте Ольга до самої смерті (964 р.) залишалася радницею свого сина. За заслуги перед Київською державою і християнством княгиню Ольгу пізніше було канонізовано.
Святослав ще більше зміцнив позиції Київської держави, розгромивши Хозарський каганат, Волзьку Булгарію, приєднавши в'ятичів, придунайські міста, Тмутаракань, Прикубання, здійснивши вдалий похід на Болгарію.
Задля зміцнення влади київських князів на землях племінних князівств Святослав започаткував адміністративну реформу, посадивши старшого сина Ярополка намісником у Києві, молодшого, Олега, - в Овручі, де були сильні сепаратистські настрої, а позашлюбного сина Володимира послав правити від свого імені в Новгород Великий, який постійно прагнув відділитися від Києва.
У 968 р. Святослав знову спробував посилити свій вплив на Балканах, організувавши другий болгарський похід. Але на цей раз йому не поталанило. Після тримісячної оборони у м. Доростолі Святослав був змушений підписати мир з Візантією, зрікшись своїх володінь на Балканах. Повертаючись на батьківщину (972 р.), на острові Хортиця князівське військо натрапило на печенізьку засідку і цілком загинуло. Поліг і сам Святослав.
Як і його попередники, Святослав посилив позиції Русі на важливих торговельних шляхах, зміцнив кордони і підніс міжнародний авторитет своєї держави.
Але найбільшої могутності досягла Київська Русь за Володимира Великого (978-1015) і Ярослава Мудрого (1019-1054).
Володимир повернув Русі землі хорватів і дулібів, радимичів і в'ятичів, фактично завершивши формування державної території. На сході Київська Русь сягала межиріччя Оки й Волги, західний кордон проходив Дністром, Карпатами, Західним Бугом, Німаном і Західною Двиною, на півночі - Чудським, Ладозьким та Онезьким озерами, на півдні - річками Південним Бугом, Доном, Россю, Сулою. Враховуючи, щовлада в удільних князівствах, з яких складалася Древньоруська держава, фактично належала місцевим племінним династіям, які протистояли великому київському князю в його прагненні об'єднати під своєю владою племінні князівства, Володимир продовжує розпочату батьком адміністративну реформу. Він замінив племінних вождів своїми синами, яких у нього було 1, та вірними боярами. Ті в свою чергу створили апарат управління нижчого рангу. Це зумовилоконсолідацію держави, підірвало сепаратизм місцевої племінної знаті.
Для зміцнення оборонної могутності держави Володимир провів військову реформу, встановивши феодальну організацію війська - службу за право володіти землею. Це зміцнило і власну владу князя. Окрім цього, створив досить розгалужену систему фортець, валів, опорних пунктів у прикордонних землях.
Важливим напрямом діяльності Володимира було вдосконалення системи права, пристосування його до умов свого часу.
Цілком очевидно, що для зміцнення централізованої князівської влади
Loading...

 
 

Цікаве