WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Червоний терор в Україні 1917-1953 рр, боротьба з національно-визвольним рухом - Реферат

Червоний терор в Україні 1917-1953 рр, боротьба з національно-визвольним рухом - Реферат

р. розпочинається своєрідний етап перегрупування сил, удосконалення репресивного механізму, політичного та юридичного обґрунтування дальших, ще більш маштабних за рамками та трагічних для українського народу за наслідками політичних репресій. Підтвердженням цього може служити реорганізація репресивно-каральної системи.
Так, постановою ЦВК СССР від 10 липня 1934 р. був утворений Народній комісаріят внутрішніх справ СССР (НКВС СССР), який перебрав на себе керівництво міліцією, карним розшуком, пожежними частинами, органами запису актів громадянського стану, картографією, виправно-трудовими установами тощо. Принципово новим стало включення до нового народнього комісаріяту ОДПУ, яке після реорганізації перетворилося у Головне управління державної безпеки НКВС СССР. У відповідності з прийнятими рішеннями у складі наркомату внутрішніх справ діяла Особлива нарада при наркомі внутрішніх справ, якій надавалося право виносити вироки щодо ув'язнення у виправно-трудові табори, заслання, вислання на термін до 5 років або вислання за межі СССР.19
Таким чином, внаслідок проведеної реорганізації у складі центральних органів червоної імперії вперше в історії з'явилося відомство, яке сконцентрувало в своїх руках практично всю повноту адміністративно-політичних та репресивно-каральних функцій, мало прикордонні та внутрішні війська, а також воєнізований склад центральних і місцевих установ органів внутрішніх справ.
Аналізуючи законодавчі і нормативні акти, відомчі інструкції, можна простежити основні етапи формування совєтських репресивно-каральних органів, функції яких повною мірою розкрилися в другій половині 30-х років.
Так, у правозастосувальних та правоохоронних органах (суд, прокуратура, НКВС, що фактично ніколи не виконували суто правоохоронних функцій, являючись складовими репресивної системи) з початку 30-х років почали формуватися спеціяльні підрозділи, зорієнтовані на придушення "будь-якого інакомислення і протесту, ліквідацію або ізолювання потенційних політичних противників, а також на постійне поповнення армії примусової праці".
В цей період також спостерігається відосіблення і обмеження прокурорського нагляду у боротьбі з так званими "контрреволюційними злочинами". В його структурі в особливому порядку створюються прокуратури військ НКВС, а також у справах спеціяльної підсудности в обласних, крайових та республіканських прокуратурах.
У 1934 р. для розбору справ, пов'язаних з "контрреволюційними злочинами" у складі Верховного Суду СССР, Верховних Судів союзних та автономних республік, крайових, обласних та окружних судів організовуються спеціяльні судові колегії, які розглядали справи без народніх засідателів, тобто з участю головуючого і двох членів суду.20
Але, як виявилось, період перегрупування сил тривав зовсім недовго. Новий період в кривавому літописі большевицьких репресій ознаменувало собою вбивство в листопаді 1934 р. С. Кірова, яке було використане вищим політичним керівництвом совєтської імперії для розгортання масового пляномірного терору проти політичної опозиції. Вже 1 грудня 1934 р. за ініціятивою Сталіна шляхом опитування була прийнята відома постанова ЦВК СССР, яка зобов'язувала слідство вести справи у підготовці і здійсненні терористичних актів прискореним порядком, судові органи - не приймати до розгляду клопотання про помилування, а НКВС - приводити виконання вироків до вищої міри покарання негайно.
Завдяки "большевицькій революційній пильності" у Києві в найкоротші строки була викрита "українська група терористів". 18 грудня 1934 р. преса оголосила вирок Виїзної сесії Військової колегії Верховного Суду СССР у Києві, очолюваної горезвісним В. Ульріхом. Вирок не залишив ніяких надій. З 37 осіб (українських письменників, політичних діячів, мистців) було засуджено до розстрілу двадцять вісім.21
На початку грудня 1934 р. репресивними органами НКВС УССР були проведені арешти у справі так званої "контрреволюційної боротьбистської організації". Сфабриковану справу боротьбистів розглянула Виїзна сесія Військової колегії Верховного Суду СОСР під головуванням В. Ульріха 27-28 березня 1935 р. Сімнадцять осіб, серед яких - О. Полоцький, М. Любченко, Г. Єпік, В. Поліщук, С. Семко-Козачук, Ю. Мазуренко, Д. Кудря, Л. Ковалів, М. Куліш, В. Вражливий, В. Підмогильний, Є. Плужник, А. Панів, В. Штангей, П. Ванченко, Г. Майфед, О. Ковінька - були засуджені до різних термінів позбавлення волі.22
Досить активно у відкритті "ворожих елементів" працювали місцеві репресивно-каральні органи, в тому числі обласні управління та районні відділи НКВС. Статистика, наведена Ю. Шаповалом, свідчить про те, що в другому півріччі 1935 р. порівняно з першим півріччям цього ж року кількість справ, розглянутих спецколегіями обласних судів, набагато збільшилась. Майже традиційним було звинувачення засуджених у "контрреволюційній та троцькістській агітації".23
Разом з тим маштаби репресій, які вже і на той час досягали свого апогею, явно не влаштовували вождів большевицької партії. Саме цим можна пояснити шифровку, направлену 25 вересня 1936 р. з Сочі до Москви за підписами Сталіна та Жданова: "Вважаємо абсолютно необхідною і терміновою справою призначення т. Єжова на посаду народнього комісара внутрішніх справ. Ягода явним чином опинився не на висоті у справі викриття троцькістсько-зінов'євського бльоку. ОДПУ запізнилося з цією справою на чотири роки. Про це говорять усі партійні працівники і більшість обласних представників НКВС". Дещо пізніше це знайшло своє відображення в рішеннях лютнево-березневого (1937 р.) Пленуму ЦК ВКП(б).
Необхідно зазначити, що Сталін не просто слідкував за ходом чергової вакханалії, а й всіляко стимулював її своїми "мудрими" зауваженнями, порадами, побажаннями. Зокрема, саме він покликав до життя ту масу колективних та індивідуальних доносів, які скалічили долі мільйонів громадян. Так, влітку 1937 р. Сталін без будь-яких застережень висловив незадоволення недостатньою кількістю сигналів з місць, що призвело, на його думку, до втрати пильности, вимагав ретельної перевірки таких сигналів, визначаючи, що коли " ... в них буде правди хоча б на п'ять відсотків, то і це хліб".24
В умовах розгортання масової кампанії боротьби з "клясовими ворогами" відповідні вимоги висувалися перед репресивно-каральними органами НКВС. Їх працівникам постійно втлумачувалась теза про ту виняткову місію, що покладена на них в переломовий для країни період. Характерним у цьому відношенні є виступ народнього комісара внутрішніх справ СССР М. Єжова в 1937 році на прийнятті-бенкеті з нагоди нагородження чекістів урядовими нагородами: "...миповинні зараз так виховати чекістів, щоб це була тісно спаяна і замкнута секта, безумовно виконуюча мої вказівки..." Розвиваючи думки свого шефа, його заступник Фриновський так наставляв керівників місцевих органів НКВС: "Ми повинні показати ЦК, що ми рятуємо країну від контрреволюційної небезпеки".25
У відповідності з поставленими завданнями удосконалювався і репресивний апарат. Так, в процесі проведення акцій у відношенні широких верств населення, що були зараховані до категорії "ворогів совєтської влади", наказом НКВС СССР від 30 липня 1937
Loading...

 
 

Цікаве