WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Червоний терор в Україні 1917-1953 рр, боротьба з національно-визвольним рухом - Реферат

Червоний терор в Україні 1917-1953 рр, боротьба з національно-визвольним рухом - Реферат

на нелегальне становище. До другої групи включали найбільш заможних селян, місцевих авторитетів, що являли собою економічну основу національно-визвольного руху опору на селі. Третя група включала в себе решту найбільш заможних селян, а також середняків, бідняків і навіть наймитів, що отримали ярлик ворогів совєтської влади.
Відповідно до визначених категорій відносились і покарання. Як правило, голів заможних селянських сімей, зарахованих до першої групи, заарештовували і їх долю вирішували "спецтрійки" у складі представників каральних органів ОДПУ, місцевих партійних органів та прокуратури. Розкуркулених селян з другої групи, а також членів сімей з першої - виселяли у віддалені райони імперії. Осіб, віднесених до третьої групи, частіше переселяли в межах области чи краю.8
На сьогоднішній день, на жаль, ще немає абсолютно повних і достовірних даних про наслідки репресій серед селянства. Тому привертають увагу наукові розвідки московського дослідника В. Земскова. Його підрахунки, здійснені на основі матеріялів НКВС-НКДБ-МДБ-МВС СССР, свідчать про те, що в 1930-1931 рр. з України було виселено 63,817 сімей. З них у Північний край - 19,658, за Урал - 32,127, у Західній Сибір - 6,556, у Східній Сибір - 5,056, у Якутію - 97, на Далекий Схід - 323 сім'ї.9
Становище спецпереселенців було надзвичайно важким. Так, звертає на себе увагу довідка Верховного Суду СССР, підготовлена у 1931 р. після суцільного обстеження Наримського краю. В ній, зокрема, говорилося, що " ... у більшості районів краю спецпереселенці у господарському відношенні влаштовані незадовільно... Житлове будівництво своєчасно розпочате не було. В наслідок цього у ряді селищ становище з житлом вкрай загострилося і переселенці на початку зими опинилися в куренях та землянках, не захищених від холодів та дощів. Це становище погіршується ще незабезпеченістю теплим одягом і взуттям більшости переселенців. Майже всі поселення, розташовані на великій відстані від водних шляхів, до кінця навігації продовольством забезпечені не були... Мережа медпунктів абсолютно недостатня. В наслідок цього спостерігається висока смертність серед осіб похилого віку та дітей. Так, по Порабельській комендатурі протягом літа (1931 р.) до 1 вересня померло 1,375 осіб. З них - 1,106 дітей. По Середньо-Васьюгівській комендатурі з моменту розселення спецпереселенців по 1 вересня померло 2,158 осіб, або 10.13 відсотків від загальної кількости".10 Подібною була трагічна картина і по інших районах.
Разом з тим жорстокі каральні заходи репресивного апарату для придушення руху опору та національної самосвідомости українського населення, як видно з документів вищого політичного керівництва, вищих органів державної влади та державного управління совєтської імперії, не давали жаданого ефекту. Опір селянства аграрній політиці посилювався, набуваючи найрізноманітніших форм - від невиходів на роботу до відкритої непокори совєтській владі, що органічно не сприймалась хліборобами. Широкого розмаху набули такі форми протесту, як приховування зерна, псування сільськогосподарського реманенту тощо.
Особливо активізувалися виступи селян в період хлібозаготівельної кампанії 1932 р. Про численні прояви "правоопортуністичних настроїв" доповідав генеральному секретареві ЦК КП(б)У С. Косіорові голова ДПУ УССР С. Реденс. Не міг, зокрема, керівник республіканської партійної організації не ознайомитись з виступом кандидата в члени партії, члена сільської ради на пленумі Ленінської сільської ради Білозерського району Дніпропетровської области, який, критикуючи районних керівників та їх запопадливість у проведенні хлібозаготівель, заявив: ,,Ви захищаєте свої партійні квитки, але все рівно за цю хлібозаготівельну кампанію ваші партквитки полетять, бо плян нереальний, хіба що будете людей заготовлювати в хлібозаготівлю. Все рівно доведеться селянству помирати голодною смертю, і якщо це так, то ви заздалегідь готовте собі могилу, оскільки без цього не обійдеться. Видно, що у влади знаходяться контрреволюціонери, або просто безголові, які виробляють пляни так, щоб їх неможливо було виконати, і тим самим підбурюють проти себе народ".11
За таких умов вище партійно-політичне керівництво та уряд країни не найшли іншого шляху, як посилити репресивні заходи, в серпні 1932 р. ЦВК СССР схвалив Закон "Про зміцнення соціялістичної власности", власноручно написаний Й. Сталіним. Дещо пізніше, 8 вересня 1932 р. Політбюро ЦК ВКП(б) на своєму засіданні розглянуло і затвердило текст інструкції для Верховного Суду СССР, прокурора Верховного Суду СССР та ОДПУ щодо проведення цього закону. Вражає те, що навіть за незначні злочини вона передбачала вищу міру покарання. При чому при винесенні вироку рекомендувалося брати до уваги соціяльне походження звинувачених.12 Як свідчать документи, лише в перший рік застосування цього закону було засуджено близько 300 тис. громадян. З них, близько 5 відсотків до розстрілу, а 55 відсотків до десяти років позбавлення волі.13
В контексті рішень, прийнятих правлячою верхівкою большевицької партії совєтської імперії, слід розглядати і директивно-репресивні заходи її прислужниці - ЦК КП(б)У, проведені восени 1932 р. Адже саме політичне керівництво УССР рекомендувало Державному політичному управлінню України "проведення масової операції по нанесенню оперативного удару по клясовому ворогові". Основна мета операції, як з'ясувалося, полягала у виявленні "контрреволюційних центрів, які організовують саботаж і зрив хлібозаготівель та інших господарсько-політичних заходів".14
На виконання директиви ЦК КП(б)У 19 листопада 1932 р. була проведена нарада начальників обласних відділів ДПУ України, на якій грунтовно обговорювались оперативні пляни проведення такої операції по кожній з областей. Відповідно до них передбачалось заарештувати 3,425 громадян. З них, по лінії "української контрреволюції" - 1,180, по "білій контрреволюції" - 247, по польській контрреволюції - 341, по "національній контрреволюції" - 540, по "сільській контрреволюції" - 812, по "церковниках та сектантах" - 420, по "контрреволюційних групах промисловости" - 63, по "шкідництву в сільському господарстві" - 135".15 Загалом операція мала охопити 243 райони Української ССР.16
На думку голови ДПУ УССР С. Реденса, складність та масштабність операції вимагала мобілізації зусиль не лише підвідомчих органів репресивно-карального апарату. Тому він 22 листопада 1932 р. звернувся до ЦК КП(б)У з проханням "...політбюро затвердити накреслені заходи і одночасно дати вказівки обласним партійним комітетам про посилення партійної та совєтської роботи, без чого... заходи не будуть мати належного та необхідного... результату".17
Голова ДПУ УССР С. Реденс ніскільки не сумнівався у підтримці ЦК КП(б)У, адже тільки репресивно-каральна система забезпечувала нічим необмежену владу большевиків шляхом державного ціленаправленого терору, стверджуючи тоталітарний режим на території поневоленої України. Так, лише в листопаді 1932 - січні 1933 рр. органи ДПУ " ... ліквідували 1,208 "контрреволюційних колгоспних" груп, заарештували 6,682 особи".18
Аналізуючи причини, хід та масштаби репресій в Україні, необхідно зазначити, що з 1934
Loading...

 
 

Цікаве