WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Окупаційний режим України - Реферат

Окупаційний режим України - Реферат

УНР М. Омеляновича-Павленка, який повинен був формувати українську армію за зразком Російської визвольної армії генерала А. Власова. Інший приклад: у Києві 22 вересня 1941 року значно більше прав формально одержали громадяни колишньої Чехословаччини, українці і фольксдойчі. Якщо неукраїнське населення міста зобов'язали здати всі радіоприймачі, то українців це не стосувалося, і дехто поспішив теж стати українцями.
Але переважала колонізаційна політика: під Житомиром населення вигнали з семи сіл, щоб заселити їх 10 тисячами німців, до вересня 1943 р. німці-колоністи поселені в шести районах Криму. Активно розроблялися плани створення німецьких поселень навколо Кривого Рогу, Запоріжжя, Миколаєва, Дніпропетровська.
Для поліпшення контролю за населенням і деякої стабілізації ситуації Е. Кох дозволив провести 8-10 лютого 1942 року в Пінську Собор по відтворенню Української автокефальної православної церкви на чолі з митрополитом Луцьким і Ковельським Полікарпом (Сікорським). Кількість парафій УАПЦ швидко зростала, особливо на Київщині, Полтавщині й Харківщині. Священики закликали українців виїжджати на роботу до Німеччини, організовували збирання теплого одягу, взуття, металолому, грошей на допомогу рейху, а також військовополоненим-українцям. Лише в Кривому Розі церковний комітет допомоги полоненим зібрав за два роки 157 тонн хліба, 69 тонн муки, 22 тонни крупи, 37 тонн овочів, 1130 кг м'яса та інших продуктів. Для німецького населення й солдатів вермахту по Україні за січень 1942 року було зібрано також 273 446 кожухів, валянок, пальт, фуфайок, інших теплих речей.
Але об'єднання 1 жовтня 1942 року УАПЦ і Автономної церкви архієпископа О. Громадського (він визнавав верховенство Московського патріархату, хоча в цей час він не існував) німці не визнали. Більше того, 11 січня 1943 року Е. Кох видав наказ "Про правові стосунки релігійних організацій", після чого влада Полікарпа поширювалась лише на Волинь і Поділля, підносити священиків до сану або скликати синоди єпископів без дозволу німецької адміністрації він не міг. Справа в тому, що окупаційна влада добре бачила: священики намагаються діяти самостійно або допомагають партизанам. Лише в зоні Трансністрії православна церква діяла практично без перешкод. На іншій території України окупанти заборонили викладання в початкових школах Закону Божого, відвідування священиками концтаборів (раніше сюди можна булодоставляти навіть посилки вагою до 6 кг), набір слухачів на к короткотермінові курси з підготовки священиків у І Луцьку, Полтаві, Дніпропетровську, Харкові, Миколаєві, Кам'янець-Подільську. Однак тільки в чотирьох І областях України (Київській, Полтавській, Луганській, І Донецькій - у сучасних межах) функціонували 950 храмів, у той час як навесні 1941 р. по всій УРСР церковна служба правилася лише в 7% церков, що діяли до І1917 року. Але не забудемо й інше: за період окупації І фашисти знищили або сплюндрували в Україні 1670 | церковних споруд. ^
Гинули всі спроби національної інтелігенції забезпечити хоча б мінімальний рівень місцевого самоврядування. 5 жовтня 1941 року в Києві було створено Українську національну раду на чолі з професором О. Величківським, обер-бургомістром столиці став "відомий історик О. Оглоблін. У Дніпропетровську бургомістрат очолив з вересня 1941 р. І. В. Сокіл, під керівництвом якого до кінця року в області відкрили 11388 шкіл, де навчалося 307 тисяч учнів, а також дев'ять професійних шкіл із контингентом 21 654 учні. Його помічники - професор О. Олійниченко, П. Козир (колишній секретар Д. Яворницького) організували ремонт Історичного музею обласного архіву, бібліотек, впорядкували археологічні колекції. Відкрився Дніпропетровський університет, 38 спеціалістів працювали над написанням українських підручників. Однак той самий О. Оглоблін керував складанням списків київських євреїв, що підлягали розстрілу за диверсії, яких не вчиняли (до нього було включено 33 771 чоловік). Саме він підказав німцям, що їх доцільно розстріляти саме в Бабиному Яру, а не в Голосіївському лісовому масиві. Йому ж довелося перекладати на українську мову наказ "Всім жидам Києва", де говорилося про явку євреїв на збірні пункти 29 вересня 1941 року. У розстрілах на території Бабиного Яру брали участь 1200 козаків Буковинського куреня, а також бійці майбутнього 118 поліцейського батальйону. Пізніше, 22 березня 1943 р., ця військова частина під командуванням колишнього старшого лейтенанта 67 стрілецької дивізії Червоної Армії Г. М. Васюти знищила 149 жителів білоруської Хатині.
На початку 1942 року нацисти добре зрозуміли, що зростання кількості національних органів влади в Україні посилить опір російськомовного населення і сприятиме посиленню національної самосвідомості українців. Тому розпорядження командування групи армій "Південь" від 16 серпня 1941 року про взяття заручників лише з росіян швидко забули. У багатьох містах репресували активістів "Просвіт" (лише в Харкові в її роботі брали участь понад 5 тисяч жителів), були замінені надто "українізовані" бургомістри, редактори газет, проведено арешти відомих націоналістів (ще 19 вересня 1941 р. гестапо за проханням ОУН(м) провело масові арешти бандерівців). 17 листопада 1941 року було заборонено діяльність Української національної ради, яка намагалася сформувати уряд - Генеральний секретаріат. Всі подальші рішення колабораціоністів:
злиття Національних рад Києва, Львова та Карпатської України 22 квітня 1944 року, голосна заява про створення 18-22 серпня в Братиславі Всеукраїнської національної ради виявилися в кращому разі авансом на майбутнє.
На українській землі фашисти знищили 5 мільйонів 264 тисячі громадян, у тому числі 2,4 мільйона євреїв, понад 220 тисяч циган. З цією метою тут було створено 250 таборів та гетто. У Трансністрії з 300 тисяч євреїв вижила лише шоста частина. Лише за 1944 рік спец-команди в концтаборах виплавили для рейху з золотих зубів, перстнів, каблучок знищених в'язнів дві тонни золота. Наприклад, у Львові за п'ять місяців на місцях спалювання трупів відсіяли 110 кг золота. Не випадково до швейцарських банків нацисти помістили золотих зливків на суму 415 мільйонів доларів.
Даремно штаб "Ост" 9 квітня 1942 р. видав наказ про заборону бити місцевих жителів на Сході, а А. Розенберг та Й. Геббельс просили не згадувати терміну і "неповноцінність слов'ян". Терор не припинявся, тому влітку 1942 р. населення говорило: "Ми для німців гірші від негрів".
Loading...

 
 

Цікаве