WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Окупаційний режим України - Реферат

Окупаційний режим України - Реферат

школа припадала на 900 жителів. У Галичині працювали ремісничі, промислові, торговельні, сільськогосподарські школи, 12 українських гімназій. 1942 року у Львові почали функціонувати п'ять вузів, але мова викладання була німецька, лише в кінці кожної лекції резюме підбивалося упродовж 10 хвилин українською, причому студенти між собою теж спілкувалися мовою завойовників. Ректорами вузів призначалися найчастіше німці чи фольксдойчі, а українці - деканами. Хоча, скажімо, в Одеському університеті, що відкрився 14 лютого 1942 року, ректором став професор П. Часовников, кількість студентів тут в кінці 1943 р. становила 2060, тобто лише на 440 менше, ніж за радянської влади.
З липня 1943 р. у Львові діяв Союз українського студентства Галичини, який видавав газету "Студентський прапор". Досить плідно працювали професори: І. Крип'якевич, В. Симонович, доктор І. Свєнцицький, академік М. Возняк, Ф. Колесса, В. Щурат.
Але характерно, що за період окупації в жодному вищому учбовому закладі не було випуску спеціалістів з дипломами.
У Галичині нацисти досить прихильно ставилися до прагнення українців подолати наслідки полонізації, маючи на меті посилити протистояння між обома націями. Якщо ОУН(м) вели так звану реальну політику, щоб зберегти національно-культурний потенціал", то ОУН(б) проводила ідейне виховання, створювала власні збройні сили, орієнтувалась на політичну роботу.
У генерал-губернаторстві (колишня західна Польща) діяв Український Центральний комітет. Головна рада опікунства (для поляків), Європейська суспільна самодопомога. 1943 року створені під наглядом УЦК дитей садки охопили 70% українських сіл та 60% дітей дошкільного віку. У Львові відкрився Літературно-мистецький клуб, замість "Просвіт" діяли Українські освітні товариства під контролем німецької влади. Значна наукова робота проводилась в Українському національному музеї, бібліотеці Наукового товариства імені Т.Шевченка, де працював відомий бібліограф В. Дорошенко. Тисячі публікацій видало "Українське видавництво" у Львові та празьке видавництво Ю. Тищенка. Виходили твори Є. Маланюка, Ю. Буревія (С. Гординського), Т. Осьмачки, І. Коваліва, В. Чапленка, А. Любченка, Б. Лепкого та інших. На літературному конкурсі 1944 року першу премію одержав І. Багряний за роман "Тигролови". Львівський оперний театр, що працював в основному для німців, дав до початку 1944 року 750 вистав і 68 концертів симфонічного оркестру, на яких були присутніми 600 тисяч глядачів.
На початку 1943 р. київські й харківські артисти організували в Києві театр музики й драми, бо їх не задовольняв режим у Київському оперному театрі, де керував зять Е. Коха - Й. Брюкнер. Харківський драмтеатр гастролював у Полтаві, в Одесі працювали чотири театри, в Києві гриміла студія "Гроно" П. Коваленка. До березня 1943 театр імені І. Франка в Станіславі
дав 43 вистави різних жанрів.
У період окупації в Україні виходили 150 газет і журналів, працювало 15 радіостанцій - природно, під суворою цензурою фашистів. Діяли Український кооперативний банк. Українська кооперативна спілка, в Галичині - богословська академія і Богословське наукове товариство. Союз українських купців. Об'єднання праці українських журналістів. Спілка українських музикантів та інші товариства.
Симптоматичний репертуар київських кінотеатрів у травні 1942 року: "Таковы уж зти мужчини", "Триж-ды свадьба", "Первая любовь", "Свадебная ночь втро-ем", "Да, люблю тебя", "Свадьба с препятствиями" тощо. Люди хоч на час сеансу забували, що понад 200 г хліба на добу одержати неможливо...
На службу Німеччині окупанти намагалися поставити індустрію та сільське господарство України, але ці плани здійснилися лише незначною мірою. Якщо в 1943 р. фашисти розраховували одержати на металургійних підприємствах Донбасу й Придніпров'я до мільйона тонн сталі, в 1944 - удвічі більше, то її фактична виплавка не перевищила 35-70 тисяч тонн на рік. У передвоєнному 1940 р. Білорусія й Україна виробили 13 мільярдів кіловат-годин електроенергії, в той час як на всій окупованій території СРСР - менше, 2 мільярдів. Видобуток вугілля в Донбасі не перевищував 10% від рівня 1940 року, тому до осені 1943 р. |; довелося імпортувати з Німеччини понад 1 мільйон тонн "вугілля. Дещо зріс видобуток марганцю - на додаток до того мільйона тонн марганцевої руди, що дісталася німцям після відступу радянських військ.
; До 31 липня 1943 року з України було вивезено 5,5 мільйона тонн зерна, 3,2 мільйона голів великої рогатої худоби, 4,4 мільйона свиней, 5,4 мільйона овець і т. д. Але якщо країни Західної Європи, що були окуповані Німеччиною, надали їй товарів та послуг на 26 мільярдів доларів (у цінах 1940 року), то з Радянського Союзу окупанти їх одержали лише на один мільярд.
Щоб відновити економічний потенціал України, 20 німецьких фірм відновили роботу більшості консервних фабрик, доставивши для них машин і обладнання на суму в 13,8 мільйона марок. Було відновлено 172 бойні, 35 птахокомбінатів, більшість молочних, цукрових та лікеро-водочних заводів. Звичайно, більша частина продукції призначалася для вермахту й населення Німеччини. Продовольчий раціон жителів України, які працювали на окупантів, навіть у травні 1943 р. (16 березня були створені відділи постачання населення міст) складав 150 г м'яса, 75 г жирів, 2 кг хліба, 3,5 кг картоплі, 250 г пшона на тиждень, що забезпечувало щодобово всього 1250 калорій. З грудня 1941 р. науковий інститут праці в Берліні розробляв плани заселення німцями території Радянського Союзу до Уралу з таким розрахунком, щоб слов'ян залишилася меншість. Зате до 2001 року на "звільнених" від них територіях Білорусії, Росії та України повинні були проживати 90 мільйонів німців, а населення власне Німеччини виросло б утроє завдяки зростанню рівня народжуваності та онімеченню слов'янських дітей арійського типу у віці 3-7 років, склавши 250 мільйонів.
Слід відзначити, що німецьке військове командування, нерідко нехтуючи директивами Гітлера, намагалося схилити неросійську частину населення в У країні на свій бік. Так, за 25 липня -12 листопада 194І року з полону було відпущено 318 770 радянських бійців і командирів, з яких 277 761, тобто майже 87 відсотків були етнічними українцями. Потім ця практика була відновлена протягом 1 січня 1942 - 1 травня 1944 р., коли дозвіл на звільнення з таборів військовополонених одержали ще 823 230 людей - понад половину з них українці. У квітні 1943 р. в Харкові було організовано "Український визвольний комітет" під егідою колишнього генерала
Loading...

 
 

Цікаве