WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Українсько-польські стосунки в Галичині (1890 - 1914): генеза, особливості протікання, наслідки - Курсова робота

Українсько-польські стосунки в Галичині (1890 - 1914): генеза, особливості протікання, наслідки - Курсова робота

баденські вибори [4,с.205]. Навколо виборів одразу ж розгорілася вперта політична боротьба. Крайова польська адміністрація в союзі з угодовською групою народовців О. Барвінського повела наступ проти опозиційних, у першу чергу з числа радикалів та населення, яке їх підтримувало. Народовці - "романчуківці" і москвофіли виступали на виборах єдиним блоком. Влада в день виборів ввела війська в десяти сіл і міст краю. В селах Баличі, Черніїв, Комарно, Куликів, де селяни виступили на захист своїх прав, проти виборчих зловживань, дійшло до кривавих зіткнень з військами, в ході яких було вбито 9, поранено 19 чоловік, більше 800 арештовано. За участь у заворушеннях власті організували 24 політичні процеси, на яких було засуджено 149 чоловік [15,с.92].
Угодовські кандидати одержали шість місць у парламенті. Блок народовців Ю. Романчика та москвофілів провів до парламенту двох послів - о.І.Вінницького і Д.Танячкевича. Від радикалів обрано Т.Окуневського та Р.Яросевича. Оцінюючи парламентські вибори, І. Франко писав: "З приводу тих виборів про Галичину і про українців голосно заговорила печать російська, німецька, французька. Ми мусимо вважати ті вибори подією безмірно важною для цілого нашого дальшого народного життя. Ті вибори уперше показали нам, що в обороні своїх прав можемо пролити свою кров" [2,с.33]. Віча протесту проти "збройних" виборів, виступи української інтелігенції з цього приводу в європейській пресі, рішуча опозиція в парламенті спричинили до того, що прем'єр-міністр К.Бадені змушений був подати у відставку.
Суспільно-політичне життя галицьких українців наприкінці 19 століття було ознаменовано новою подією, яка мала важливий вплив на національний рух. Йдеться про початок масової еміграції українських селян до Америки, г Спочатку це викликало почуття страху серед галицько-українських політиків, оскільки її масовість створювала враження, що зникає головна опора національного руху - українське селянство. Але вона несподівано обернулася доброю стороною. Й американські емігранти і європейські робітники велику частину осадженого заробітку переказували додому. В результаті вперше, у галицьких селян з'явилися гроші, на які вони почали скуповувати головне багатство-землю. Як правило це була земля польських поміщиків, які після ліквідації панщини не могли пристосуватися до нових умов господарювання й, потрапивши в борги, змушені розпродувати невеликими ділянками ("парцелювати") свої латифундії [8, с.79]. Польська адміністрація краю була стурбована таким розвитком подій, справедливо побоюючись, що розпродаж панської землі серед українських селян призведе до підриву польського "стану посідання". За підтримки польського банкового капіталу вона стала спроваджувати до Східної Галичини селян з Західної Галичини ("мазурів"), щоб обсадити ними спарцельовані господарства. Вся ця компанія провадилася під гаслом "мазурської колонізації Русі". Український рух зумів протистояти їй шляхом організації кредитних спілок власного Земельного банку, що надавали фінансову допомогу українським селянам і дозволяли їм вистояти у боротьбі за землю.
Український рух на початку ХХ ст. досяг таких відчутних результатів, що тогочасний польський історик Станіслав Смолька називав цей період не інакше, як "українські завоювання" Галичини. Головним здобутком українського національного руху стала національна мобілізація галицького селянства. За два передвоєнні десятиліття на місці пригнобленої і безправної селянської маси виросла свідома своїх політичних інтересів українська нація. Це цілковито змінило загальний баланс сил двох головних галицьких національностей: якщо польська еліта й надалі переважала українську завдяки збереженню своєї політичної монополії в краї, то українське селянство своєю організованістю і національною свідомістю значно перевищувало польське. Ця f зміна була явно не на користь поляків. Як писав відомий польський економіст Францішек Буяк у 1908р., "наші перспективи на майбутнє у Східній Галичині не є сприятливими. Доля англійської національності в Ірландії, німецької і чеських землях служить для нас злим прогнозом" [8,с.80].
На початку ХХ ст. підвищилася активність селян. Ще з 1897р. радикали і націонал-демократи в масах пропаганди селянських страйків. Неорганізовані акції сільськогосподарських робітників і сільської бідноти, єдиним джерелом існування яких були заробітки на панських дворах і фільварках, згодом переросли в організований страйковий рух за збільшення заробітної плати і поліпшення побутових умов. Перші селянські страйки охопили на весні 1900р. 15 сіл Борівського повіту (страйкарі вимагали підвищення поденної платні) [5,с.296]. Виступ придушили австрійські війська, однак це не вирішило проблеми. В 1902р. масовий селянський страйк у Галичині проти польських поміщиків потряс Австро-Угорщину.
Його організаторами були націонал-демократи, радикали і соціал-демократи. По селах вони створювали страйкові комітети, вели роз'яснювальну роботу.
Страйк почався 1902р. у Львівському і Перемишлянському повітах (на землях графа А. Потоцького), а вже в липні він охопив понад 300 сіл з 26повітів. В ньому взяло участь більше 200 тис. учасників. Це був перший масовий селянський страйк у Європі [15,с. 103].
Страйкарі не тільки не виходили на працю, але й підпалювали фільварки, двори, ліси. Виступ було придушено з допомогою жандармерії та війська. За участь у страйку було заарештовано 4 тис. селян. Поміщики були змушені піти на поступки.
Страйки показали силу й організованість українського селянства в його боротьбі за визволення. З цього часу український визвольний рух став масовим.
Пожвавлення українського національно-політичного руху напоч. ХХст. зумовили протидію правлячої польської еліти. 1902-1903pp. були переломними для багатьох поліських політичних партій у подальшому здійсненні національної політики загалом та у ставленні до українського питання зокрема. У цей період сутність і форми польської національної програми зазнають важливих змін. Ідеологічним підґрунтям цих змін у польській національне - політичній доктрині стало те, що на зміну гаслу збереження "стану посідання" утворюється думка порятунку історичної "польскості".
Польські націонал-демократи які на початку ХХ ст. посіли домінуючі позиції у польському партійно-політичному спектрі, будували свою державно-політичну програму на антиукраїнських гаслах. Вже на з'їзді, який відбувся в серпні 1900р., ендеми зробили заяву про те, що будуть вести посильну боротьбу з визвольними змаганнями українців, які порушують "спільність наших крайових і національних інтересів" [20,с.69]. У програмі, схваленій у жовтні 1903 р., польські націонал-демократи відмовилися від будь-яких поступок на користь українців і виступали за збереження під Польщею всіх земель, заселених поляками.
Значні корективи у національній політиці провела і польська партія людовців. У прийнятій Стронніцтвом Людовим у липні 1903 р. програмі зазначалося, що головна мета партії - відтворення єдиної, незалежної, демократичної Польщі. У програмному документі людовців Галичина трактувалася однозначно як "вітчизна поляків", інтереси ж українців у ньому повністю ігнорувалися [20,с.69].
У 1903р. у Львові відбувся, "національний
Loading...

 
 

Цікаве