WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Українсько-польські стосунки в Галичині (1890 - 1914): генеза, особливості протікання, наслідки - Курсова робота

Українсько-польські стосунки в Галичині (1890 - 1914): генеза, особливості протікання, наслідки - Курсова робота

погодився на ці умови - тратити підтримку досить значного представництва в парламенті через якусь "дрібницю" йому було зовсім невигідно.
Далеко зайти "подоляки" й не могли - цьому перешкоджала традиційна дисципліна і солідарність польського політичного табору в Галичині. В результаті конфлікти серед поляків щодо угоди з народовцями залишилися не відомими сучасникам і навіть пізніше переконані її опоненти не оприлюднювали своїх переконань.
Щодо досягнень народовців внаслідок "нової ери", то їх результати наступні.
6 вересня 1892 р. урядова "Газета Львівська" та "Діло" повідомили про те, що цісар дав дозвіл на відкриття кафедри історії Східної Європи у Львівському університеті та що професор, який її очолить, викладатиме по-українськи [7,с.290] .Дослівно її назва звучала так: "друга кафедра світової історії з особливим прийняттям до уваги історії Східної Європи". Відсутність у ній терміну Україна австрійські урядники пояснювали тим, що його вживання може стати приводом до чергового загострення стосунків з Росією [12,с.550]. Однак такі запевнення не зовсім відповідали дійсності: вирішальним у створенні назви кафедри був голос польських політиків.
Коли справа підходила до кінця, В. Антонович, якого запросили очолити нову кафедру, раптово відмовився від своєї нової посади. За його порадою до Львова приїхав М. Грушевський, якого затвердили 11 квітня 1894 р.
Ще одним вагомим здобутком "нової ери" було запровадження до галицьких шкіл фонетичного правопису української мови. Цю проблему вперше підняв професор Чернівецького університету Степан Смаль-Стоцький. 1886р. він запропонував міністру освіти проект зміни етимологічного правопису української мови на фонетичний. Його пропозиція і подальші звернення не мали відгуку.
Справа зрушилась з місця в 1890р., коли за неї взявся член галицького крайового виділу А. Самець, який ходив по віденських міністерствах та особисто переконував їх працівників у доцільності фонетичного правопису. А 9 січня 1891 р. крайовий виділ постановив користуватися у діловодстві фонетичним правописом [29,с.104].
З січня віце-президент крайової шкільної ради M. Бобжинський скликав комісію в справі реформи українського правопису в школах [29,с.140]. Продовжували впливати на міністерство освіти також польські та народовські політики.
14 січня 1892р. крайова шкільна рада отримала вказівку переглянути справу правопису, а 26 січня М. Бобринський розпорядився провести опитування викладачів учительських семінарій та гімназій. "За" проголошувало 63 особи, "проти" - 21 [ 10 ,с. 102]. Наприкінці травня знову зібралася комісія крайової шкільної ради, яка прийняла ухвалу про запровадження в школах та учительських семінаріях фонетичного правопису.
Реакція на рішення комісії була вибухоподібною: москвофіли чудово розуміли, що воно спрямоване насамперед проти них. Вони вдало організували антифонетичну пропагандистську кампанію, яка, втім, не принесла бажаного результату 25 листопада 1892р. міністерство освіти затвердило ухвалу крайової шкільної ради. Наступного 1893р., шкільна крайова рада схвалила підручник "Руська граматика", авторами якого були С.Смаль-Стоцький та Ф. Партнер [7,с.291].
Підчас "нової ери" були також підтверджені державні права української мови. Проблема полягала в тому, що органи влади були зобов'язані відповідати на подання українською мовою по-українськи, однак цієї практики дотримувалися далеко не завжди. 14 березня 1892р. К.Бадені видав обіжник, який нагадав про чинне законодавство щодо вживання української мови в австрійському діловодстві. Однак це практично не вплинуло на поведінку органів влади, що й надалі нехтували її правами [8, с.160].
Під час "нової ери" на державних установах почали з'являтися поряд з вивісками по-польському та по-німецькому також написи по-українському.
Певним офіційним визнанням прав української мови треба вважати і вихід у світ наприкінці 1890 р. друкованого по-українськи органу намісництва "Народна часопись", що була додатком до "Газети Львівської". Але, слід зауважити, що жодний із народовських політиків не вважав її появу за позитивний наслідок політики "нової ери".
В другій половині 60-х pp. Під час зустрічей О.Кониського з колишнім членом Кирило-Мефодіївського товариства Дмитром Пальчиковим виник проект українського наукового товариства [15,с.89]. У 1873 р. ця ідея частково була реалізована: того року у Львові було засноване Літературне Товариство ім.Шевченка. Проте йому не вдалося розвинути значної діяльності. 13 березня 1892р. відбулися загальні збори товариства, які схвалили новий статут та перетворили його в наукове. Авторами статуту були В. Антонович, О.Кониський та О.Барвінський [29, с.145]. НТШ отримало від уряду замовлення на друк шкільних підручників, в 1894р. - дотацію від міністерства освіти, деякі кошти від крайового виділу [23, с.340] Саме ця фінансова допомога дала йому можливість в недалекому майбутньому розвинути бурхливу видавничу діяльність. Цікаво, що один із найбезкомпромісніших критиків "нової ери" М.Павлик схильний був розглядати діяльність наукового Товариства ім.Шевченка як єдиний її вагомий здобуток [10, с.202].
Важливим здобутком "нової ери" були концесії в галузі середньої освіти.
До 1892р. в Галичині існувала лише одна українська гімназія у Львові. 30 березня 1892р. сейм ухвалив рішення про заснування української гімназії в Коломиї. 4 вересня сеймову революцію підписав імператор і 21 вересня відбулося урочисте відкриття українського паралельного класу коломийської гімназії [29с. 149].
Пильну увагу народовці звертали також на проблеми утраквізації учительських семінарій. Першим конкретним здобутком "нової ери" був рескрипт міністерства освіти від 4 березня 1891р. про розширення утраквізму в учительських чоловічих семінаріях та поступову утраквізацію жіночих учительських семінарій Східної Галичини [7, с.292]. У січні 1892р. К.Бадені домігся згоди міністерства освіти, зокрема на завершення утраквізації чоловічих учительських семінарій у Станіславі і Тернополі та жіночої у Львові [4, с.199].
Відкриття в Галичині другої українськоїгімназії та утраквізації учительських семінарій відіграли значну роль в українському відродженні.
7 грудня 1891 р. отримало дозвіл на діяльність страхове товариство "Дністер", а 29 грудня відбулося перше засідання його засновників [15,с.81].
Згодом ця національна страхова компанія стала однією з найповажніших підприємницьких інституцій та надійним спонсором українського національного руху в Галичині.
Практично кожний конкретний наслідок польсько-української угоди в Галичині мав виразний всеукраїнський відтінок, що зіграло вирішальну роль в національному самовизначенні галицьких русинів.
Реалізація ідеї угоди в Галичині кардинально змінила розподіл сил у польсько-українських контактах. Міжнародний чинник втратив свій вплив на розвиток подій, а разом з тим від участі в угодовій акції поступово усунулися її ініціатори в особі міністерства закордонних справ Австро-Угорщини, князя А.Сапіги, київської "Старої громади". Угода в Галичині набуває рис чисто локальної акції.
Першим серйозним екзаменом для угоди були парламентські вибори, які відбулися в березні 1891р. Під час
Loading...

 
 

Цікаве