WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Українсько-польські стосунки в Галичині (1890 - 1914): генеза, особливості протікання, наслідки - Курсова робота

Українсько-польські стосунки в Галичині (1890 - 1914): генеза, особливості протікання, наслідки - Курсова робота

висловлювалася ідея утворення з українських земель Російської імперії "Київського королівства" [28, с.71].
Ідея утворення "Київського королівства" викликала резонанс з боку австрійських, німецьких, російських, українських та польських політичних кіл. Австрійський уряд серйозно зацікавився українським рухом у Надніпрянщині, сподіваючись з його допомогою відірвати Україну від Росії. Ця ідея відповідала бажанню фракції так званих австрофілів на чолі з Антоновичем і Конисяким у середовищі Київської громади [29,с.69]. За ближчу мету вони прагнули схилити на бік української справи керівні кола Австрії, а в Галичині - польську адміністрацію, їхня ініціатива збіглася з акцією австрійського міністра закордонних справ графа Кальнокі. Відень прагнув у разі війни забезпечити себе лояльністю галицького суспільства. Для цього треба було побороти вплив москвофільської пропаганди та примирити між собою поляків і українців [28,с.72].
Таким чином, українсько-польські взаємовідносини в Австрійській імперії до 1890 року були досить напруженими. В залежності від політичної ситуації обидві сторони ішли на зближення, але, як правило, взаєморозуміння тривало недовго. В 1888-1889 роках угодовські контакти здобули протекцію вищих урядових сфер і почали втілюватися в життя. ;
РОЗДІЛ II. "Нова ера" в українсько-польських відносинах.
Під тиском віденської і київської сторін галицькі народовці і польські політики пішли на компроміс. Галицький намісник (з осені 1888р.) граф Казимир Бадені вирішив мати справу з адвокатом Костем Телішевським, який видався йому людиною рішучою, діловою та принциповою, Протягом 1890 року вони зустрічалися чотири рази [ 29, с. 124 ].
Умови порозуміння, що узгодили К. Телішевський та К. Бадені, полягали в наступному: утраквізм успіху учительських семінарій, відкриття ще однієї руської гімназії в Східній Галичині; кафедра історії України у Львівському університеті; забезпечення руській мові рівноправності з польською та німецькою; "відповідна репрезентація в ділах законодатних"; народовець у міністерстві освіти; "поворот урядників русинів з Мазурщини на Русь" (тих, що отримували призначення в етнічні польські райони, що сприяло їх асиміляції) [4,с. 198]. Про деталі переговорів знала лише обмежена кількість осіб (О.Барвінський, І.Белів, Д.Гладилович, К.Левицький, Ю.Романчик, M.Сочинський, О.Степанович, І.Чапельський), їх К.Телішевський оприлюднив лише 1892р. [10,с.92].
1 листопада чергові збори "Народної торгівлі" перетворилися в арену завзятого протистояння народовців і москвофілів. Скориставшись із атмосфери загального невдоволення, О.Барвінський повідомив народовців про намір уряду підтримати вимоги народовців взамін від співпраці з москвофілами. Збори уповноважили виділ "Народної Ради" продовжувати контакти з урядом.
24 листопада 1890 р. намісник запросив до себе на аудієнцію лідерів народовців. У зустрічі брали участь: голова "Народної Ради" Олександр Огоновський, її секретар Кость Левицький, О.Барвінський, посол до парламенту К.Мандичевський, К.Телішевський та митрополит С.Сембратович [29,с.125].
Внаслідок досягнутого порозуміння наступного дня, 25 листопада, під час дебатів над крайовим бюджетом у сеймі. Слово взяв К. Телішевський. Почавши суто з бюджетних проблем, він закінчив закликати до "згоди і згідно поступування і згідної праці" [30,с.202]. Його доповнив Ю. Романчик, голова клубу руських послів: перечисливши кривди, які зазнали галицькі русини, він заявив про їхню лояльність щодо Відня та готовність до угоди з поляками, а закінчив ефективною фразою: "Супроти Вас, панове, скажу тілько: хочете згоду, то ми до згоди все готові, а если ж хочете конче борби, - підіймемо борбу. О ласку просити не будемо, борби не страхаємося, згоду приймемо разом" [30,с.202]. І якщо заклики К. Телішевського можна було розцінити як досить туманні, то після виступу Ю. Романчика, сумніви розвіялися - народовці пропонували угоду. Від цього запевняли обидві сторони, має початися нова ера у польсько-українських відносинах [10,с.93].
Внаслідок промови Ю. Романчика M. Король і Д. Кулачковський заявили про свій вихід із клубу і разом з іншими москвофільськими послами зажадали його скликання. Проте Ю. Романчик проігнорував цю вимогу.
Офіційного тексту угоди ніколи не було складено. Формально вона трималася на чесному слові її Ініціаторів. Це робило цей компроміс дуже хитким - найменша підозра у нечесності однієї із сторін ставила під загрозу усю акцію. В обидвох суспільствах "новоерівська" політика не знаходила широкої підтримки. Серед українців найбільше проти неї виступали москвофіли і радикали. Крім того, угода була укладена за часів, коли чеські, словенські і хорватські політики домагалися такої реформи виборчого закону, яка б підірвала німецько-угорсько-польське домінування в парламенті. Для координації вони заснували Слов'янську коаліцію, до якої закликали і українських депутатів [8,с.77].
Загал польських політиків виявився не готовим до такого карколомного розвитку подій. Так, краківський "Час" повідомив про угоду аж 29 листопада і додав до цього такий коментар: "Порушена справа вимагає довгого аналізу. Під першим враження зазначимо лише важливість факту. Це є багатообіцяючий вступ, який, проте, вимагає, щоб те, що цей вступ заповідає, розвинулося у подальшу акцію" [29,с. 128].
Вичікувальна позиція "Часу" не була випадковою. Польський політичний провід дуже хвилювало питання, як далеко К. Бадені у заключній промові в сеймі заперечив наявність будь-яких таємних приречень на їхню користь. [30,с.202]. Передбачаючи, що його слова занепокоять народовців, К. Бадені відразу вдався з поясненнями до К. Телішевського. Наступного дня Д. Савчак, Ю. Романчук і К. Телішевський прийшли до нього на аудієнцію. На ній К.Бадені просив, щоб народовці утрималися від оприлюднення умов угоди [10,с.99].
Виступити відкрито проти угоди неприхильні народовцям політики не могли, тим більше, що напередодні більшість з них самі оголосили про її необхідність. Особливо занепокоївся виборчий комітет, вирішивши подати у відставку. Порадившись, однак, його члени вислали до намісника делегацію у складі голови С. Поменовського, графа С. Стадніцького та члена крайової шкільної ради Дембовського з наміром стримати його від радикальних кроків. Проте К. Бадені відмовився припинити контакти знародовцями.
Найбільше обурювалися, звичайно, "подоляки". 11 грудня 1890 р. вони зібралися на нараду, яка вислала депутацію до парламентської комісії "кола" з запитом, чи дійсно уряд погодився на 10 руських мандатів до рейхстагу і з декларацією, що уряд не має права іти на поступки народовцям без згоди на те поляків. Наступного дня відбулося її бурхливе засідання. Виявилося, що міністр для Галичини П. Залєський не мав жодної інформації про підготовку проголошення угоди і з причини, що К. Бадені "щось" вдалося без його відома, був готовий їй протидіяти. Бурхлива полеміка завершилась ухвалою не посилати делегації до прем'єр-міністра графа Е. Таффе, як це пропонували "подоляки". З ними мав зустрітися лише виконувач обов'язків президента "кола" Є. Черкаський і проінформувати, щоб на жодні поступки русинам без відома "кола" він не йшов [29,с. 130]. Скоріше за все, Е. Таффе
Loading...

 
 

Цікаве