WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Український Вільний Університет – історія і сучасність - Реферат

Український Вільний Університет – історія і сучасність - Реферат

совєтське військо не пошкодить УВУ, а навпаки, зацікавляться ним, коли побачать, що все залишається в належному стані: і адміністрація, і бібліотека, і банкове конто. Ця концепція перемогла. Але ректор професор А. Яковлів, декан філософського факультету В. Щербаківський та значна частина професури заявили, що вони виїздять з Праги. Ці професори дістали посвідчення про тимчасові відпустки, з обов'язком повернутися до УВУ на першу його вимогу. Замість адміністрації, що виїздила, було обрано нову. На ректора було обрано колишнього президента Карпатської України монсеньора Авґустина Волошина, на деканів: філософського факультету І. Панькевича та правничого О. Гайманівського. Всі вони, а також канцлер УВУ, полковник Росиневич були арештовані через кілька днів по вступі до Праги Червоної армії. Ректора та канцлера було розстріляно. Бібліотеку, архів, банкове конто конфісковано. Музей Визвольної Боротьби був теж ліквідований і матеріали його вивезені до СССР.
Так закінчився в перших днях травня 1945 року Празький період історії УВУ.
1.3. Мюнхенська доба історії УВУ
Наприкінці травня 1945 року невеличка група професорів УВУ виїхала з Праги. В ній були: В. М. Щербаківський, О. П. Оглоблин, П. К. Ковалів, С. М. Драгоманов, Н. Д. Полонська-Василенко, а також О. П. Косач-Кривинюк, сестра Лесі Українки і В. В. Міяковський. Після довгого й небезпечного переїзду, на початку червня 1945 року ця група доїхала до Баварії, але не було можливості дістатися до Авґзбурґу, де було призначено зустріч "біженців" з Праги. Ця університетська група доїхала тільки до Мюнхену, де зібралося вже чимало втікачів. Мюнхен був тоді цілком зруйнований. Тяжко було знайти якийсь куток, де можна було б притулитися. Та, не зважаючи на жах цього зруйнованого міста, на безперспективність влаштуватися в ньому, серед руїн, знайшлися й тут ідеалісти - вчені, які знову почали розпалювати смолоскип вільної науки. Але між Віднем 1921 року й Мюнхеном 1945 року була велика різниця: Відень не був тоді зруйнований війною, і ці професори, що заснували УВУ, мали дах над головою й певні засоби до життя. Цього не мали їхні спадкоємці, професори УВУ, у Мюнхені. Але вони, не дбаючи про свою власну долю, вирішили поновити УВУ, серед руїн та згарищ Мюнхену. Головним ініціатором відновлення УВУ був професор В. М. Щербаківський, до нього приєдналися проф. І. Мірчук та інші професори УВУ. Перші професорські збори відбувалися в помешканні вдови професора С. Томасівського, пані Марії Томашівської, на Йоганнгоія. Там же відбувалися перші виклади. Ректором УВУ було обрано професора В. Щербаківського, деканом філософського факультету професора І. Мірчука, правничого - професора Л. Окіншевича. Секретарство УВУ було доручено пані М. Томашівській. До кінця 1945 р. було вже оформлено заснування УВУ. Керівництво УВУ почало шукати підтримки з боку влади. Баварська влада і окупаційна американська поставилися прихильно до ідеї відновлення УВУ, але матеріально нічим де могли підтримати. УВУ було здане тільки на власні ресурси. Проте важливе значення мало те, що Баварське міністерство приділило УВУ приміщення в будинку школи на Версайлерштрассе. Там було розміщено канцелярію, кілька аудиторій та бібліотеку [10, 25].
Чутки про відновлення УВУ швидко поширилися по таборах, де скупчувалася молодь, і вже з кінця 1945 р. до УВУ вступали студенти: серед них були колишні празькі студенти, що не встигли закінчити курсу, а також; багато з "світської молоді", яка не повернулася "на родіну". Матеріальне становище їх було тяжке.
Зростало число професорів, яке наприкінці 1940-тих років досягло 70. Серед професорів були не тільки професори УВУ з Праги, а також багато нових з "нової" еміграції, вчені із Західної та Східної України. Крім того, приєдналися до них, як асистенти та доценти особи, що склали докторати в УВУ в Мюнхені. Серед цих 70 професорів були на філософському факультеті: Ю. Бойко, М. Вєтухів, Г. Ващенко, М. Глобенко, Ю. Бурґгардт-Клен, П. Курінний, О. Кульчицький, М. Міллер, В. Міяковський, В. Стецюк, Ю. Шевельов-Шерех, В. Янів, на правничому: М. Васильєв, В. Гришко, Є. Ґловінський, Ю. Панейко, Ю. Студинський та інші.
Поволі матеріальні справи УВУ налагоджувалися. Американські організації - УНРРА та ІРО давали одноразові субсидії, українська організація кооператив "Єдність" щороку давала певні відсотки своїх прибутків. Баварський уряд, під проводом прем'єр-міністра д-ра Егарда давав теж невеликі, але регулярні дотації.
УВУ міг вже мінімально оплачувати працю професорів, давати субсидії студентам.
Проте, далі становище УВУ зазнало важких змін. Перша катастрофа була матеріальна: це була валютна реформа, яка позбавила УВУ тих невеликих заощаджень, які було зроблено. Критично, вона позбавила українські організації можливості допомагати УВУ субсидіями, бо вони самі опинилися в скрутному становищі.
Другою катастрофою УВУ була еміграція за океан, що з 1948 р. набула масового характеру. Виїздили професори, а головне - студенти, не закінчивши УВУ. Аудиторії спорожніли, але виклади не припинялися до кінця літнього семестру 1956 року.
Змінився характер викладів: авдиторні лекції замінили семінари з малими групами студентів та консультації з ними.
А втім виїзд студентів за океан ще не розривав зв'язків їх з УВУ, вони приїздили складати іспити, якими закінчували навчання, обірване передчасним виїздом з Німеччини.
Щоб забезпечити інтереси студентів, які опинилися поза Німеччиною, було організовано "Позаочний університет" в Сарселі, там же була організована Делеґатура УВУ. Такі ж Делеґатури були в ЗДА та пізніше в Канаді.
Становище УВУ змінилося на краще, коли 16 вересня 1950 року Баварське Міністерство Освіти визнало за УВУ, як правничим університетом, право давати наукові ступені магістра та доктора. Це мало велике значення і для престижу УВУ і для його докторантів: в Канаді та США університети визнавали ці права і тим полегшували науковий шлях для докторів УВУ [4, 82].
3 другого боку УВУ зберіг своє значення наукового осередку. Професори УВУ бралиактивну участь в численних наукових конференціях та з'їздах. УВУ організував декілька інститутів: Психологічний, Літературознавчий, Суспільно-економічний, які працювали часто на спілку з науковими німецькими установами.
Зокрема у 1953році УВУ організував у Мюнхені конференцію Психологічного Інституту, спільно з німецькими психологами; вона була присвячена тематиці "Напруження поміж Сходом і Заходом у світлі психології". Зміст рефератів було оголошено в спеціальному англомовному бюлетені та німецькому часописі "Die geistige Welt".
Того ж року відбулася конференція УВУ в Страсбургу, за участю також: французьких вчених.
Наступного 1954 року відбулася конференція УВУ в Римі. Року 1955 кілька професорів УВУ взяли участь в конференції, влаштованій Католицьким університетом у Лювені. Того ж року Психологічний Інститут УВУ влаштував в Штуттгарті серію викладів на тему "Людські та тваринні фактори в психічному житті".
Цей період життя УВУ характеризується посиленою видавничою діяльністю. Ювілеї 1948 та 1956 років УВУ відзначив виданням двох Наукових Збірників, що були продовженням Празьких (V та VI). У 1949 році видано було збірник "Україна та її народ", англійською мовою, за редакцією проф. І. Мірчука. Року 1956 видано збірник, присвячений ювілею папи Пія XII. Року 1955 видано збірник, присвячений конференції в Лювені. Надруковано було дві праці проф. Ю.Бойка: "Шевченко й Москва" та "Шевченко
Loading...

 
 

Цікаве