WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Князівські династії східної європи (кінець IX — початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль. Джерела (пошукова робота) - Реферат

Князівські династії східної європи (кінець IX — початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль. Джерела (пошукова робота) - Реферат

стосуються українських земель. Причому матеріали, пов'язані з територією Руського, Белзького іПодільського воєводств охоплюють період з середини XV ст., Волинського, Брацлавського і Київського воєводств - з 1569 р., Чернігівського - з 1618 р. У відповідності з Люблінською унією на території інкорпорованих у 1569 р. земель, мало діяти русько-литовське право і офіційною мовою залишалася українська (руська) мова. Це і зумовило виділення в коронній канцелярії спеціального "руського" відділення. Усі відомості по названих територіях вноси/шея в окремі книги, які склали т.з. Руську (Волинську) метрику. Більшість матеріалів Коронної метрики зберігається в AGAD. 28 книг з складу Руської метрики зберігаються в РДАДА у складі фонду Литовської метрики (ф.389, кн.191-220). Мікрофільми цих книг також є у ЦДІА України у Києві (ф.КМФ-36). Щеодна книга, яка охоплює період за 1609-1611 рр., знаходиться у Куршкській бібліотеці Польської АН. Поактовий опис перших п'яти книг Руської метрики виданий Г.Боряком та В.Страшком під редакцією М.Ковальського (94). Загальний огляд 28 книг, що зберігаються у РДАДА, зроблений С.Пташицьким (145, с.27-28,108-111). Комплексне вивчення Руської метрики та засади підготовки до її видання розроблені П.Кеннеді-Грімстед (1879, р.487-520; 1881, р.7-83; 794, с. 118-137; 795, с.52-62).
Матеріали власне Коронної метрики з огляду уточнення князівських біографій не менш цікаві. Особливо Книги посольств (Libri legationum) та Книги записів (Libri inscriptionum). На жаль, вони були для нас і менш доступними. Ми користувалися реєстром документів і описами за 1447-1548 рр. та, частково за 548-1572 рр. за поблікаціями Е.Вєжбовського, І.Сулковської-Курасьової та В.Возьнякової (269; 42; 43; 247).
Недостатнє використання матеріалів усіх названих метрик, на жаль, не могло не відбитися і на повноті самих досліджень. Автор залишає на майбутнє можливість доопрацювати своє дослідження на базі цих матеріалів
РОДОВІДНІ КНИГИ. СІМЕЙНІ РОДОВОДИ
У середньовічносу суспільстві походження людини визначало її належність до стану, а звідси і місце у суспільстві, потенційні можливості політичної чи службової кар'єри. Кожна князівська родина зберігала пам'ять про свого родоначальника. Крім того, зберігалися документи, які підтверджували її походження. Навіть якщо ті документи в силу різних причин, перш за все пожеж і воєн, зникали або нищилися, пам'ять про засновника роду залишалася. Усні родовідні легенди навіть у примітивних народів зберігаються століттями. Нам здаються надуманими версії окремих дослідників буцімто князі не пам'ятали навіть свого династійного походження: Рюриковичі вони чи Гедиміновичі. Так само надумано виглядає спроба доводити, що окремі Гедиміновичі хотіли представити себе Рюриковичами і навпаки. Ніколи належність до тої чи іншої династії не була ганебною ні в Польсько-Литовській, ні вМосковській державі. Фальсифікати, які почали виготовлятися з XVI ст., були спрямовані на то, щоб у число князівських родів ввести окремі шляхетські роди. Таких спроб були десятки як у Польсько-Литовській так і в Московській державах. Ю.Вольф установив, що всі князі, які носили цей титул на початку XV ст., належали до Рюриковичів або Гедиміновичів. Йому вдалося також встановити фальсифікацію княжого походження у більше як 250 родин литовської, української і білоруської шляхти (2112).
У Московській державі, де існування місництва до 1682 р. вимагало від усіх служилих родин, і не лише князівських, ведення детальних записів про всіх родичів і зберігання відповідних документів, було немислимим не знати свого предка. Від нього починалися всі родоводи. Це було визначальним для службової кар'єри. Причому жоден з Гедиміновичів жодного разу не намагався стати Рюриковичем. Імена багатьох князів, особливо тих, які померли молодими, рано прийняли чернецтво або чия діяльність з інших причин не знайшла відбитку у літописах, хроніках чи актах, збереглися тільки в цих родовідних розписах.
У XV ст. ці записи почали оформлятися у книги, які мали практичне значення при формуванні командного складу полків, посольств та інших призначень. Бл. 1555 р. родовідні розписи були зведені І.Циплятєвим та О.Адашевим в книгу "Государів родословець". Ця перша родовідна книга мала початково 42-45 розділів. Пізніше, коли в 1682 р. було скасовано місництво, родовідні розписи складались вже з 81 розділу. Більшість з них увійшла до т.з. Бархатної книги. Матеріали ще 5 книг, запланованих до видання, переважно втрачені. Більшість їх згоріло. Лише частина ввійшла до видань М. Лихачева та А.Юшкова, про які згадувалося вище. Родовідні книги були видані у 1851 р. (151). Нове видання пам'ятки здійснене М.Є.Бичковою (152). їй належать дослідження джерел, складу, редакції та інших сторін цих пам'яток (408, с.475-480; 409; 410; 414). Окрім окремих помилок, з яких ще не всі виявлені і досліджені, офіційні родовідні книги є досить надійним джерелом генеалогічних досліджень. У випадку, коли не було підтверджень про існування тих чи інших осіб, ми приймали версію родовідних книг. Версія родовідних книг відкидалася тільки у випадках, коли з допомогою інших джерел, чия автентичність була безперечною, можна було довести її сумнівність.
Родоводи окремих князівських гілок та родин, наприклад смоленських чи Одинцевичів, збереглися у різних літописах і вже давно привернули увагу істориків (451; 1528, с.29-32). Деякі з них збереглися в складі рукописних збірників та інших пам'яток, як відомий Збірник Діонісія, автором якого був князь Данило Васильович Лупа († 1538 р.), який прийняв чернецтво у Волоколамському монастирі під іменем Діонісія. Його прадід Звенигородський князь Олександр Федорович у 1408 р. приїхав у Москву в свиті Свидригайла Ольгердовича, дід служив великим тверським князям, а батько перейшов на московську службу. Розпис нащадків чернігівського князя Михайла Всеволодовича із Збірника Діонісія добре демонструє наскільки великої ваги надавали своїм родоводам навіть дуже дрібні князі і наскільки ці родоводи були близькими до дійсності (16, ф. 113, д.661, л.364-366 об., 453-458 об.). Родовідні фрагменти із Збірника Діонісія опубліковані М.Бичковою (414, с. 74-77).
У Литовській державі родоводи не мали такого практичного значенім, тому вони почали з'являтися лише з XVI ст. і рівень їх вірогідності значно нижчий. Досить порівняти варіанти родоводів князів Одинцевичів або проаналізувати Генеалогію князів Сангушків, написану в 1640 р. смоленським біскупом Єронімом Сангушком, щоб переконатися, що в частині цих пам'яток немало незбігів та помилок. Однак і ці родоводи зберігають свою цінність, так як попри хронологічні неузгодження і перекручення певних місць містять пласт фактичного матеріалу. Фантастичними їх назвати не можна. Тому ми аналізували всі відомі нам пам'ятки такого роду.
До цієї групи джерел ми включаємо і такі пам'ятки, як Тисячна книга 1550 р., Двірцевий зошит 50-х рр. XVI ст., Боярські списки у Московській державі та інші подібні документи (178;
Loading...

 
 

Цікаве