WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Князівські династії східної європи (кінець IX — початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль. Джерела (пошукова робота) - Реферат

Князівські династії східної європи (кінець IX — початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль. Джерела (пошукова робота) - Реферат

гіпотез (1684, с. 189-193), але щодо їх наявностісумнівів немає. В окремих випадках (на жаль дуже рідко) збереглася пряма вказівка літописця на таку угоду ("обіт"): "єго же за множеством весь не списахом" (894, с.69). З рубежа XIІ-ХІІІ ст. збільшилася необхідність захисту раніше наданих земельних і адміністративно-господарських прав та привілеїв з допомогою правових документів, зросло число актів, княжих статутів та інших правових постанов.
Очолював князівську канцелярію хранитель "великої печатки" - печатник, функції якого були схожими з функціями канцлера у сусідніх Угорщині, Мазовії та інших землях. Уперше уряд печатника з'явився у Галицькій землі на початку XIII ст. Печатник-канцлер князя Данила Романовича - Кирило († бл. 1281 р.) з 1247 р. зайняв престол київського митрополита. Більшість вірогідних печатників також були духовними особами. Відомості про шалу печатку" дозволяють припускати, по аналогії з сусідніми країнами, також наявність уряду віце-канцлера. До князівської канцелярії повніші були входити перекладачі, писарі, які складали чернетки угод та документів, копіїсти та архіваріуси. Розвиток державного документу в Галичині та па Волині у XIII-XIV ст. випереджав аналогічні процеси в інших землях, що було зумовлено широкими контактами не тільки з сусідніми угорськими та польськими землями, південнослов'янськими державами і Візантією, але й з австрійськими, саксонськими та іншими більш віддаленими землями, де правова культура мала більш глибокі писемні традиції (932, с.44-108). Починаючи з часів Юрія Львовича, чия печатка мала латинські легенди: "† S. DOMINI GEORGIREGIS RUSIE" (" † володар Юрій король Руси") та "† S. DOMINI GEORG1DUCIS LADOMERIE" ("† володар Юрій князь Володимирщини"), можна стверджувати, що, принаймні, зовнішньополітичні документи для європейських країн видавалися латинською мовою. Аналізуючи латинські грамоти князя Юрія-Болеслава Тройденовича, О.Купчинський дійшов висновку, що жоден з формулярів, що використовувався придворною канцелярією, не має прямого відповідника у пам'ятках західної дипломатики. У творчості канцелярії Юрія-Болеслава відбивалися різні дипломатичні традиції (932,с.103).
Діяльності князівських канцелярій в Галицько-Волинських землях у ХІІІ-ХІV ст. присвячене ґрунтовне дослідження О.Купчинського. Для інших регіонів і періодів подібні дослідження відсутні. Тим не менше літописи зберегли немало слідів діяльності князівських канцелярій в інших землях. Вони відбиті також у князівських грамотах XV - першої половини XVI ст., яких збереглося значно більше. Цікаво, що грамота даровизни земель церкві у Дубочинах, надана кобринським князем Іваном Семеновичем 26.01.1487 р. (23, т. 1, № 230, с.295), відбиває подальший розвиток української дипломатики, основи якої було закладено ще в XIII ст. Подібне можна сказати про грамоти київського князя Семена Олельковича та інших князів. Ця традиція продовжувалася ще якийсь час навіть після ліквідації самих уділів.
Давньоросійські території, які з середини XIII ст. перебувати під значним ординським впливом, зазнали впливу ординського діловодства, яке, до речі, відзначалося високим рівнем, базуючись на досягненнях уйгурської та китайської традицій (1531, с. 293-296).
Договірні, уставні та духовні грамоти, які зберігалися у князівських архівах, для нашого дослідження є джерелами найбільшої ваги. Окрім титулатури, підписів, дати надання, в числі свідків вони часто містять перелік осіб, що належали до обох династій, а в інших документах їхні імена не збереглися. На жаль від більшості князівських архівів вціліли тільки фрагменти у вигляді окремих документів. Ці документи в основному видані (168; 53; 37; 153; 154; 66; 64; 606, с.9-20; 524, с. 171-184; 54; 61). Стосовно автентичності частини з них триває дискусія (1267, с.81-95,145-147,191-192; 1016; 562, с. 1-22; 563, с.268-283; 989. с.80-102; 1067, с.23-29; 609, с. 133-139; 734, с.60-68).
Вивчення самих феодальних архівів, у тому числі спроби реставрації їх складу, не залишають сумнівів щодо існування таких архівів не тільки у великих столицях (1590; 1593; 1082; 1083; 1617, с.213-228; 1634, с.20-44). У XVI ст. хранителями князівських архівів були, напевно, канцлери-печатники (1634, c. 152-168). Можна припускати, що така практика склалася з самого початку функціонування князівських канцелярій. Цікаво також, що поряд з іншими документами у цих архівах ("хранила княжі" ?) зберігалися і літописи (1634, с.47).
Видано також подібні литовські і польські джерела, частина яких торкається нашої теми, зокрема дипломатичне листування з архіву великих князів литовських (222; 221;218; 188; 304; 223; 225; 224;246; 186; 300). Сюди відноситься і видання актів унії Литви з Польщею (189; 190). Опубліковані також уцілілі грамоти з архіву Арпадовичів, які були пов'язані з Рюриковичами родинними зв'язками (216; 226). Важливе значення мають публікації грамот угорських королів, особливо Бели IV, Карла Роберта, Людовіка Анжуйського і Сігізмунда Люксембурга.
Князівські родини, які походять від Рюриковичів та Гедиміновичів, також мали свої архіви. В частині з них зберігалися документи більш давніх періодів. Величезні архіви князів Острозьких, Вишневеньких, Сангушків, Чорторийських, у яких були зібрані багаті майнові матеріали, грамоти різних князів, угоди та юридичні документи, частково втрачені, а частково розкидані по архівних збірках різних країн. Тільки незначна частина цих документів опублікована. Зрозуміло, що рівень публікацій окремих документів далеко не однаковий, що в багатьох вирадках ускладнює проблему автентичності.
Найбільш об'ємна публікація зібрання князівських архівів була здійснена під керівництвом відомого польського архівіста З.Радзімінського за участю П.Скобельського та Б.Горчака у 1886-1910 рр. Вони працювали у Славуті над архівом князів Сангушків (201). Це був один з найбільших приватних князівських архівів. Сангушки перевезли його з Славути до Гумниськ поблизу Тарнова, зберігши від пограбування. Нині документи архіву зберігаються у Воєводському архіві в Кракові (1926). Вони ще чекають на комплексне дослідження з боку спеціалістів, у першу чергу українських.
У складі зібрання Сангушків, найстаріші документи якого сягали середини XIV ст., зберігся цілий комплекс документів, які стосуються родини князів Острозьких. Копії різноманітних привілеїв, купчих та майнових документів родини за період від останньої чверті XIV ст. до 1539 р. були переписані староукраїнською мовою в окрему книгу на 460 стр. (Munimenta Ducum in Ostr?g). Ця книга фактично видрукувана у 1,3 та 4 томах видання "Архіву князів Сангушків" з помітками на належність документу до Munimenta. У їх числі копія угоди Дмитра-Любарта Гедиміновича з Казимиром III (1366 р.), на якій як свідок підписався князь Данило Острозький; дарча грамота тестя Федора Острозького Чюрила Бродовського (8.04.1385 р.); грамоти князю Федору на Острог та інші володіння на васальному праві із зобов'язанням виконувати ту ж саму службу, яку він виконував при
Loading...

 
 

Цікаве