WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Князівські династії східної європи (кінець IX — початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль. Джерела (пошукова робота) - Реферат

Князівські династії східної європи (кінець IX — початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль. Джерела (пошукова робота) - Реферат

Лимонову (1424; 1562; 981, c. 149-167).
Син франконського шляхтича і польки, вихованець Падуанського университету Рейнгольд Гейденштейн (1553-1620 рр.), секретар Стефана Баторія, гуманіст близький до кола канцлера Я.Замойського, написав історію Речі Посполитої кінця XVI ст., біографію канцлера та історію походів Баторію на Московську державу (48). Крім архівних документів, він використовував давні літописи (у "Записках про Московську війну" подана історія від Рюрика до Івана Грозного), критично підходив до джерел, не довіряючи простій компіляції з польських хроністів (982, c. 168-199).
Ми використали також коротку хроніку Польщі італійського ландскнехта з Верони Олександре Гваньїньї (Гвагнина) (1534-1614 рр.), учасника Лівонської війни, який черпав з праць М.Кромера та М.Стрийковського (239; 240; 241; 47; 8276 с. 108-115) та ще деякі книги інших авторів (29,184). Цілком зрозуміло, що все це надзвичайно мізерна частина літератури, у якій можна відшукати відомості про окремих князів або князівські родини. За межами дослідження залишилися і численні панегірики, частина яких містять навіть цілі генеалогії. Джерела цього типу ще здатні подарувати цікаві знахідки.
РОЗРЯДНІ КНИГИ. ВІЙСЬКОВІ І УРЯДОВІ РЕЄСТРИ. ШЛЯХЕТСЬКІ ЛЕГІТИМАЦІЇ
У Московській державі записи про призначення на військову та цивільну службу заносилися великокнязівськими дяками у спеціальні книги, які отримали назву "розрядних". З середини XVI ст. був організований спеціальний Розрядний приказ, який відав військовими призначеннями. Канцелярія цього приказу вела офіційні розрядні книги. На базі даних записів було створено вибіркові зведення -- "Государеві розряди" у 1566,1584,1585,1604-1605, та у 1613-1700 рр. Ці зведення, які служили базою для суперечок "за місця", після відміни місництва у 1682 р. були знищені. Збереглися приватні списки розрядів з фамільними вставками (за 1613-1636 рр.), пов'язані з розписами військ на Степовому кордоні; коротка редакція 1636 р. (з текстом за 1550-1636 рр.). Ці важливі джерела містять детальні відомості про службу княжих родин у Московській державі.
Видання розрядних книг розпочалося з публікації І.Д.Беляєвим розрядної книги за 7123 рік (1615 р.) (34). У 1850-55 рр. імператорська канцелярія видала чотири томи і окремий том доповнення до третього тому Двірцевих розрядів (56; 60). Як виявилося, назва не відповідала дійсності, так як видані записи були складені не у Приказі Великого двірця, а у Розрядному приказі. Вони охоплюють розрядні книги за 1612-1700 рр. Це ж відомство розпочало видання решти збережених розрядних книг. Але було видано всього два томи і видання залишилося незавершеним (78). До цих видань примикають описи розрядного архіву і виписки П.Іванова (67). Дальші розшуки дозволили видати розрядні книги за 1475-1605рр. (148; 149). Д.Альшиц опублікував тексти розрядів XIV ст. (329, с.130-151).
Дослідженням цих пам'яток займалися П.Мілюков (1126; 1127; 1128), М.Лихачов (1008), С.Веселовський (463) та В.Буганов (445, с.152-219; 446, с.90-101; 447, с.88-101; 448, с.167-174; 449, с.270-279; 450), чиї праці залишаються ключовими.
Подібні до розрядних книг російського військового відомства були різні військові реєстри Литви та Польші, про які частково вже говорилося вище (106; 235). Хоча спеціальних реєстрів різноманітних урядів у Великому князівстві Литовському та воєводствах не велося, це зробили дослідники. Список сенаторів і інших урядовців Великого князівства Литовського за 1386-1795 рр., складений ще Ю.Вольфом (2110), довго залишався цінним і поважним джерелом. Тепер маємо новий уточнений список, який опрацювали Г. Люлєвіч та А.Рахуля (2084А). Опубліковані подібні списки по Руському, Белзському і Подільському воєводствах (1755, 5.173-180; 2034, 5.8-24; 1923; 1979; 1980, 2084; 2084Б).
Це стосується і шляхетських легітимацій, які складалися в українських і білоруських землях у кінці XVIII ст., коли ці землі були приєднані до Росії. Представники шляхетських родин, в т.ч. і дрібних князівських або тих, які втратили цей титул, мусили довести належність до шляхетського стану. На базі документів, пов'язаних з цими справами, вийшло кілька видань, головним чином списків шляхти різних провінцій (174; 171;243; 173; 172; 258; 1912). За даними списками можна віднайти окремих представників князівських родин, що ще залишилися в цих землях (вони записувалися окремо, складаючи п'яту частину таких списків, які ділилися на шість частин). Значно цікавішими документами за ці списки є податкові реєстри, однак вони стосуються переважно шляхти, тому ми їх у цьому дослідженні не використували
ЖИТІЯ ТА ЛЕГЕНДИ.
За браком інформації у вирішенні різних проблем генеалогії князівських родин можуть допомогти і такі, на перший погляд ненадійні, джерела як житія, легенди, перекази і фальсифікати (підробки давніх документів).
Окремі князі були удостоєні церковної канонізації. Житія таких князів, подібно до житій інших святих, включалися у відповідні збірники та мінеї. Ці джерела були зібрані і досліджені М.Серебрянським (159), В.Ключевським (807) та М.Барсуковим (368). Більшість з них написані сучасниками або за свіжими переказами. Використання таких джерел (особливо першої частини, яка містить життєпис святого) у співставленні з іншими матеріалами цілком допустиме (1257).
Найбільш цікаві з огляду на подану інформацію житія тверських князів Михайла Ярославича (807, с.71-74, 170-171; 159, с.250-257; 944; 1213, с. 16-27), та Михайла Олександровича (807, с. 177-180; 1479, с. 179-282; 1172, с.724-751; 731, с.22-30), чернігівського князя Михайла Всеволодовича та його боярина Федора (807, с. 128,146-147; 159,с.49-86,108-141; 161, с. 228-235; 1220. с. 58-61), ярославського князя Федора Ростиславича Чорного (807, с. 171 -174; 159, с.90-99,222-234), муромського князя Костянтина і його синів Михайла та Федора (807, с.286-288; 159, с. 100-107,237-247; 1131, c. l -130). Загадка останнього житія залишається відкритою. Святих канонізовано на соборі 1547 р., житіє складено у середині XVI ст. Події віднесені до 1223 р., але князі з такими іменами джерелам невідомі. Поштовхом до самої канонізації послужила знахідка у монастирі великої кам'яної плити з їх іменами (ця плита була показана Івану Грозному, який відвідав монастир у 1552 р. під час підготовки походу на Казань).Згідно житія князь Костянтин з дітьми прибув до Мурома з Києва. Тут він відзначився спорудженням храму Благовіщення і наверненням язичників. Це не так вже фантастично. Дуже мало відомо про Муромське князівство у XIII ст. Так само мало відомо про молодших Ольговичів, серед яких зустрічаються імена Костянтина, Михайла та Федора. З пом'яників Ольговичів відомий князь Костянтин Романович (714, с.287), який по віку міг померти у першій половині XIII ст. У нього могли бути сини Михайло та Федір. Цей князь міг залишитися без володінь (Ігоревичі тримали невелике Путивльське князівство) і емігрувати у Муром разом з дітьми... Сказане підтверджує наскільки важкою є реставрація
Loading...

 
 

Цікаве