WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Князівські династії східної європи (кінець IX — початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль. Джерела (пошукова робота) - Реферат

Князівські династії східної європи (кінець IX — початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль. Джерела (пошукова робота) - Реферат

київський князь, князі Турівської та Волинськоїземель могли послати тільки своїх васалів. Аналіз цього фрагменту дозволяє знову повернутися до запитання, чи міг Роман Мстиславич ходити на половців раніше 1187 р. (869, c. 117-120).
Ще більше проблем виникає при аналізі інформації т.з. білорусько-литовських літописів. Узяти хоча б напівфантастичне оповідання про похід Гедиміна на Київ і долю князя Станіслава (140, с.95, 152, 180, 184, 201, 221). Багато дослідників поспішили зарахувати князя Станіслава до істот міфічних (1390, c. 147-157). Існують сумніви і в самому факті походу Гедиміна на Київ, не кажучи про його датування. Однак запис у Любецькому пом'янику князя Івана Станіславича, а також згадка А.Кальнофойським у числі ктиторів Києво-Печерського монастиря самого князя Станіслава не залишають сумнівів щодо існування київського князя з таким іменем. Крім того важко повірити аби літописець міг сплутати Мстислава з Станіславом. Надто рідке це ім'я для Рюриковичів. Не все так просто і з Романом Брянським. Джерела не дозволяють з упевненістю дати відповідь на запитання який князь займав брянський престол у 1320-х роках. Так само не знані обставини смерті луцького князя Лева Юрійовича. У світлі цих зауважень не виглядає неймовірним і існування переяславського князя Олега. Адже у пом'яниках збереглося ім'я переяславського князя Івана Дмитровича, який жив десь на початку XIV ст., що означає що на той період саме князівство існувало.
При дослідженні біографій окремих князів до таких аналізів доводиться вдаватися досить часто. На жаль, результати цих досліджень, приведені у наступних розділах, не завжди однозначні. Уникнути гіпотез було неможливо.
Польські, угорські, чеські та німецькі річники та хроніки часто містять відомос-ті, пов'язані з Рюриковичами та Гедиміновичами, зокрема з їх родинними зв'язками. З польських хронік з цього погляду найважливіші хроніки Галла Аноніма, Вінцентія Кадлубка, Яна з Чарнкова, Яна Длугоша, М.Кромера, М.Меховського, М.Стрийковського, М.Бєльського, Б.Ваповського, Я.Гербурта. Усі вони опубліковані і досліджені (46; 208, s. 191-455; 252; 253; 252; 229, с.619-756; 230; 231; 232; 259; 260; 273; 274; 95; 293; 205; 301; 244). Крім численних праць польських істориків, присвячених цим пам'яткам, можна виділити дослідження з проблем використання польськими хроністами руських літописів (979, с. 76-81; 980, с.6-96; 1369). Певне значення мають також Хроніка Польші познанського біскупа Богухвала († 1253 р.), Річники краківської капітули, Аннали монастиря св. Хреста, "Велика хроніка" і Житіє святої Кінги та інші (206, р.467-600; 191, s.779-816; 286, s.779-816; 41; 298, s.678-726). Інтерпретація окремих відомостей, пов'язаних з княжими родинами, потребує детального зіставлення з нашими літописами, а також аналізу самих пам'яток і їх джерел. Це стосується перш за все хронік Я.Длугоша і М.Стрийковського, які широко використовували літописи, в тому числі і нині втрачені.
З угорських хронік найбільшу цікавість викликають Хроніка Аноніма; G?sta Ungarorum; т.з. кодекс Прая-копія Пожоньських (Братіславських) анналів, складених в XIII ст. в Паннонгальмському монастирі св.Мартина; генеалогія королівської сім'ї, складена пілішськими цистеріанцями; праця магістра Акоша; Варадський регеструм; праця клірика Яноша Кетьї; а також інші праці, використані у зведеній хроніці Марка Кальті (1358р.) та хроніці ЯношаТуроці (199, р.33-117; 215, р.284-351; 193, р.125-127; 209, р.13-51; 210, р.284-287, 290, 310-311, 460-471; 211, р.203-215, 212, р.143-167; 213, р.239-243; 214, p. 165-170). Подібно до польських джерел, угорські джерела опубліковані і добре вивчені завдяки працям Г.Дьєрфі, Ш.Домановського, Г.Коршаї, Б.Ховмана, Я.Хорвата-молодшого, Е.Малюстаін. (1831; 1791, 21-341.; 1875; 1848; 1849; 1924).
З чеських хрокік у нашому дослідженні використані хроніки Козьми Празького, Вінцентія Празького та Празькі аннали (79; 297, р.91-139; 197, р. 169-181).
Відомості про зв'язки Рюриковичів з німецькими династіями, часом не зовсім певні, розкидані по численних хроніках та анналах, з яких найважливіші: Генеалогія Вельфів; Апологія Генріха IV; Хроніка Альберіка, монаха з монастиря Трьох джерел, за 626-1240 рр.; Хроніка Саксонського анналіста за 741 -1139 рр; Кведлінбургські аннали; Магдебургські аннали; Хроніка графів Штаде; Хроніка Арнольда з Любека; Хроніка Ортліба Цвіфальтенського; Діяння Фрідріха І, написані фрейзенгемським єпископом, тощо (237, р.733-734; 200; 207, р.631-950; 198, р.542-777; 194, р.22-90; 192, р.105-196; 196, р.271-279; 202, р.101-2501; 281, р.64-92; 282, р.83-301). Усі ці джерела опубліковані і добре вивчені німецькою історіографією. Цінні дослідження німецьких джерел належать А.Назаренкові та М.Свердлову.
Із скандинавських хронік найбільш цікаві Сігтунські аннали, Житіє св.Олафа, Саксон Граматик та Хроніка Петра Олая (195, р.1-6; 299; р. 123-144; 288; 285, р.68-148). Близькими до хронік є матеріалів саг, опрацьовані О.О.Ридзевськоюта Т.Н.Джаксон (157; 158, с.1-34; 69; 1361; 622, с.5-169). Англійські і орденські (пруські) джерела досліджені В.Матузовою (1071, с. 130-140; 1172; 1073, с.152-169; 1074. с.34-35; 1075, с.63-66; 1076, с.281-286; 1077, с.63-75; 1078, с.43-44), візантійські -М.Бібіковим (416, р.47-52; 417, с.27-42, 418, с.68-77).
КНЯЗІВСЬКІ ТА МОНАСТИРСЬКІ АРХІВИ. ДИПЛОМАТИЧНІ АКТИ І ЛИСТУВАННЯ
Княжий двір у часи Київської Русі і в наступний період аж до ліквідації удільних князівств, поєднував одночасно функціі державноїканцеляріїз функціями приватної резиденції правителя (567, с.23Г). Зрештою подібне поєднання характерне практично для всіх, навіть надрібніших, синьйоральних дворів феодальної Європи (див., наприклад,: 2082; 1787; 2007; 1813). У княжому дворі, як правило, засідала боярська рада, відбувалися прийоми іноземних послів і послів сусідніх князівств, складалися дипломатичні документи, князівські статутні грамоти і грамоти про надання земельних та інших майнових прав чи імунітетів. Рівночасно тут велася вся документація, пов'язана з господарською діяльністю князівської скарбниці і приватного доменального господарства. Уже перелічені функції вимагають наявності писарського апарату, архіву, бібліотеки, а у окремих центрах - і, можливо, скрипторію.
У землях Київської Русі князівських дворів на середину XIII ст. було більше сотні. До кінця XIII ст. їх число скоротилося, але з XIV ст. значно виросло. До кінця XV ст. тільки в тодішніх українських землях їх було більше шістдесяти. Якщо брати всі території, де знаходилися уділи Рюриковичів та Гедиміновичів, то таких центрів можна нарахувати не менше 300.
Поява у князівських дворах (не лише у центрах земель, але й в удільних столицях) князівських канцелярій була пов'язана, перш за все, постійними зовнішньополітичними контактами, які супроводжувалися угодами та іншими юридичними документами. Сліди таких угод, які мали можливість бачити літописці, збереглися в текстах самих літописів .Можна сперечатися про їх число і стосовно конкретних
Loading...

 
 

Цікаве