WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Князівські династії східної європи (кінець IX — початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль. Джерела (пошукова робота) - Реферат

Князівські династії східної європи (кінець IX — початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль. Джерела (пошукова робота) - Реферат

Андрій Тимофійович Капуста помер у 1571 р. Він був справді Овруцьким старостою (з 1546 р.) та брацлавським каштеляном (з 1566 р.).
[95] Ім'я і походження його першої дружини були невідомі. Цей запис дозволяє стверджувати, що княгиню звали Євдокією.
[96] На підставі цього запису можна твердо вважати, що хрестильним іменем зятя Андрія Капусти князя Олександра Олександровича Вишневецького було Євдоким.
[97] Дочку князя Андрія Капусти, княгиню Вишневецьку, дружину Олександра Олександровича, звали Олександрою. Значить Олена її друге ім'я. Вона померла бл. 1603 р.
[98] Хто такий князь Андрій Неледенський невідомо. Нам здається, що це старший син князя Андрія Капусти, відомий як Пилип (1700, с. 331).
Останній князівський блок пов'язаний з родиною князів Мосальських. Він теж містить немало унікальних відомостей.
[99] Як князь Федір записаний, очевидно, князь Федір Михайлович, який помер після 1509 р. Від нього пішла гілка Мосальських на Олекшичах, так звана Перша Гродненська гілка. Ця родина була тісно зв'язана з Супральським монастирем.
[100] Княгиня Анастасія, дружина Федора Михайловича, походила з Язловецьких.
Далі записані представники цієї гілки: син князя Федора Іван (поз. 101), його дружина княгиня Феодосія (поз. 102) та внуки Роман, Климент, Іларіон (супральський архімандрит) та Євдокія.
Супральський пом'яник, як і інші пом'яники, містить у собі дуже багато цінного матеріалу. Розшифрування потребують і нетитуловані родини. І ця пам'ятка теж заслуговує на комплексне дослідження.
Інші пом'яники ми використовували тільки побіжно. Дослідження синодиків лише починається. Тут можливі нові знахідки. Напевно, буде віднайдено Полоцький синодик, який у 1912 р. бачив В. Лястовський. Цей синодик мав більше сотні пергамінових листів, у ньому були імена полоцьких, мінських, логойських, вітебських і друцьких князів.
ГЕРБІВНИКИ ЯК ДЖЕРЕЛО З ГЕНЕАЛОГІЇ КНЯЖИХ РОДИН
Князівські тамги, як родові знаки, що ставилися на межах, предметах і, навіть, на пряжках дружинників, відомі з X ст. Ті ж знаки зображувалися на монетах і печатках. З них розвинулися князівські герби, які вже фіксуються з початку XIV сг. (1954, s. 199-204; 957, с.241-244; 1748, s.99-130; 1986, s.41-82;2004, s.142-145; 2033, s. 118-119; 1715, т. 1). Герби Рюриковичів розвивалися на базі різновидів "тризуба" з доданням "хрестиків" та на базі зображень святих патронів (Юрія Змієборця, Федора Стратілата, Архістратига Михаїла). Герби Гедиміновичів були розвитком "колюмни" та "погоні". Дальший їх розвиток привів до появи "ліхтарів", "підков" та інших зображень, які могли бути різновидом як "тризуба" так і "колюмни". Змішання родин привело до змішання гербів. Правила їх творення, на зразок західноєвропейських, вступили в силу тільки десь з ХУІст. До цих пір, починаючи від Городельської унії 1413 р., яка дала поштовх герботворенню, взаємовпливи не підпорядковувалися ніяким нормам. Розв'язання цих проблем, тобто взаємозалежності "ліхтарів" і "острог" з "тризубом" та "колюмною" (яка також могла бути різновидом "тризуба") могло б допомогти у вирішенні питання походження тої чи іншої князівської родини. Пробував це зробити Ю Лузина, але надто тенденційно.
Із включенням більшості князівств колишньої Володимиро-Суздальської та Рязанської земель до складу Московської держави, розвиток гербів у цих землях припинився. Інше спостерігалося у Великому Князівстві Литовському і коронних землях. Гербові братства з 1413 р. почала утворювати середня, а потім і дрібна шляхта. У XVI ст. з'явилася необхідність у спеціальних гербівниках. Перші впорядники гербівників поряд з відомостями про герби кожної родини вносили туди і відомості про саму родину, її походження, в тому числі і родові легенди. При критичному підході всі ці збірники зберігають неабияку цінність як джерела з князівської генеалогії.
Ми користувалися гербівниками Б.Папроцького (бл. 1543-1614 рр.) (284), С.Окольського (1580-1653 рр.) (280), А.Кожовича-Віюка (1609-1677рр.) (257), К.Несецького (1682-1744 рр.) (278) і В.Вєльондка (1744-1822 рр.) (303). Незважаючи на цілий ряд помилок і неточностей, у цих довідниках міститься немало оргигінальних відомостей, які почерпнуті з втрачених нині джерел. На вищому науковому рівні виконаний рукописний гербівник Вацлава Руліковського (друга половина XIX ст.), у якому зібрані матеріали з генеалогії київської шляхти (13,7444/II, ч. 1-4).
Переважно на таких матеріалах грунтуються популярні польські довідники і енциклопедії з генеалогії князівських і шляхетських родів (249; 2133; 2134; 1984; 2063; 2083).
"Teraturgema" АФАНАСІЯ КАЛЬНОФОЙСЬКОГО ЯК ДЖЕРЕЛО З ГЕНЕАЛОГІЇ КНЯЗІВСЬКИХ РОДИН.
У числі джерел, які не використовувалися для генеалогічних студій, є трактат Афанасія Кальнофойського "Teraturgema або чуда Печерського монастиря", виданий польською мовою у Києві в 1638 р. Афанасій Кальнофойський був ченцем Києво-Печерської лаври і належав до кола митрополита Петра Могили. Трактат був розрахований на освітленого польського читача і поряд з описами 64 чудес, які відбувалися у Києво-Печерському монастирі у 1594-1638 рр., містив вірш на герб князів Святополк-Четвертинських, їх генеалогічне дерево, опис цього дерева, 31 епітафію з надгробків відомих осіб, похованих у монастирі, перелік ктиторів і опікунів монастиря печерського та виписки з монастирського пом'яника. Досі дослідників цікавили саме видання, подані плани Києва і Печерського монастиря, передмова. Окремо були видані також поетичні епітафії з трактату (65). Між тим як самі епітафії та окремі відомості, наведені в їх тексті, так і список ктиторів значною мірою може служити підтвердженням історичності існування тої чи іншої особи. Список Печерського пом'яника, з якого черпав відомості А.Кальнофойський, пізніший за відомий список, який зберігся. І вже це вартує окремого розгляду. Меншу цікавість являє собою генеалогічне дерево князів Святополк-Четвертинських та його опис, які відбивають генеалогічну традицію цієї волинської князівської родини у середині XVII ст. Названі фрагменти з книги Афанасія Кальнофойського як генеалогічне джерело в історіографії ще не розглядалися. Ми користувалися новим факсимільним виданням книги Гарвардського університету (295, p. 119-328).
Генеалогічнедерево князів Святополк-Четвертинських має 33 відгалуження (імена) від стовбура (князя Святослава Ігоревича, батька Володимира) (295, р. 120). Останнім в ряду князів під поз.34 виступає сучасник автора королівський ротмістр князь Ілля (Геліаш) Стефанович Святополк-Четвертинський (* 1606 † 1638) (1700, с.314). У середині XVII ст. сім'я Святополк-Четвертинських залишалася однією з небагатьох князівських родин, які зберігали вірність православ'ю. Сам князь Ілля був ктитором Києво-Печерського монастиря і на його погребі Іпіатій Оксенович-Старушич, книжник з кола митрополита Могили, виголосив проповідь, яку лаврська друкарня видала окремою книгою у 1641 р. (900, с.244-271).
Генеалогічне дерево князів Святополк-Четвертинських,
Loading...

 
 

Цікаве