WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Князівські династії східної європи (кінець IX — початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль. Джерела (пошукова робота) - Реферат

Князівські династії східної європи (кінець IX — початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль. Джерела (пошукова робота) - Реферат

Холмського літописця ШварнаДаниловича; Літописця 1289 р. Володимира Васильковича, редактором якого, при участі самого князя, був володимирський єпископ Євсігній (1243, с. 101 -1 ЗО), турівський єпископ Марко (666, с. 102-117) або, скоріше всього, писець Федорця, якому князь доручив написати своє "рукописание" - заповіт (521; 524, с. 171-184); а також Волинський літописець 1292 р. князя Мстислава Даниловича, до якого включені фрагменти з хронік Пінська і Степані (1552; 561, с.1-72; 1589,с.228-253; 1208,с.93-126; 1210,с.15-35). Щодо авторів чи, правильніше, редакторів окремих частин пам'ятки, то повністю поділяємо слушне зауваження М.Котляра, що факт праці над літописом єпископа Івана, як і печатника Кирила, не можна вважати доведеним (882, с.75-76), як, до речі, і інших авторів. Звідси можна зробити висновок, що більшість літописів ще далеко не вивчені і дослідження їх текстів та використання інформації у багатьох випадках вимагають перегляду.
Можна погодитися також з поправкою М.Котляра щодо датування першої частини пам'ятки 1212, а не 1211 р. (882, с.76). Однак, незважаючи на те, що перша частина пам'ятки створена у Галицькій землі, її характер, інформатори, а може і сам редактор, чисто волинські. Галицьке боярство і бюргерство у цій пам'ятці переважно трактується негативно. Тисяцькі Дем'ян і Дмитро, пестун Мирослав, двірський Андрій, боярин В'ячеслав Товстий - це волиняки-бояри, які прийшли у Галицьку землю з Романом і залишилися вірними його синам. Відчуженість волинського елементу (якому співчували редактори) в середовищі галицької еліти, відмінність його менталітету відчутні мало не в кожному фрагменті. Волиняни-інформатори і сам редактор, схоже, так і до кінця не зрозуміли мотивацію вчинків галицької еліти.
Те ж саме можна сказати і про наступну частину пам'ятки - "Повість про збирання Данилом волинської отчини у 1219-1228 рр." (561, с. 15,20). Добра половина відомостей цієї частини стосується волинських подій. Нам здається, що версія В.Пашуто про Літописець Мстислава Удатного, редактором якого був духівник князя Тимофій, що очолював місію у Перемишль до бояр Жирослава, і був тотожний з книжником Тимофієм, автором редакції 1212 р., (1243, с.32) виглядає непереконливо. Ця волинська воїнська повість, як її охарактеризував М.Котляр (882, с.77), не тільки висунула на перший план молодшого Данила Романовича, але й досить критично оцінила особу Мстислава Удатного, яким літописці інших земель захоплювалися. Такої оцінки вчинків князя Мстислава Удатного не міг би дозволити собі літописець цього князя: на Калці Мстислав "через зависть" не повідомив інших князів про початок атаки монгольського війська, що привело до поразки; далі князь просто виступає іграшкою в руках галицьких бояр та угорських політиків. Якщо ж такий Літописець Мстислава Удатного і існував, то з нього, як і з o київських літописів, для редакції 1246 р. взято тільки незначні фрагменти. Не виключено також, що автор цієї волинської повісті користувався Літописцем луцького князя Мстислава Німого, який закінчувався його заповітом (112, стб.752).
"Повість про битву на Калці", напевно, існувала як окремий твір, про що висловлював здогад Д. Лихачев. Наявність волинської версії цього твору цілком очевидна (661, с.59-109). Скоріше всього він був створений до 1227 р. при дворі Мстислава Німого і повністю включений у редакцію 1246 р. печатником Кирилом або іншим невідомим редактором. Останній додав фрагменти, що стосуються Данила Романовича, можливо, з пісні його придворного скальда. Така подія, як битва на Калці, була здатна викликати не одну пісню серед скальдів тих князів, які уціліли після походу. Зрозуміло, що кожна прославляла свого князя (929, с.779-782; 405, с.154-155; 566, с.346; 1589, с.243-246; 1423, с.137; 1002, c.23-24; 1490, c.86-87; 486; 661, c.69-90; 521, c. 19-20; 1403, c.141-144; 1382, c.79-103). Оскільки не викликає сумніву, що обидва волинські скальди були сучасниками подій і добре розбиралися у генеалогії волинських та турово-пінських князів, можна зробити висновки, що шумський князь Святослав був сином Інгвара Ярославича, а дубровицький князь Олександр, янівський князь Святослав та несвізький князь Юрій були нащадками турівського князя Юрія Ярославича, найпевніше внуками від молодших синів, тоді як Андрій був внуком від найстаршого, так як саме він успадкував турівський престол. Не може викликати сумніву і факт існування Шумського, Дубровицького, Янівського і Несвізького князівств.
Від 1246 р. Галицько-Волинський літопис уже чисто волинська пам'ятка (667, с.185-199). Дослідники навіть пов'язують це з еміграцією печатника Кирила і близьких до нього книжників, невдоволених політикою зближення з Римом, яку проводив Данило Романович (1006, с.219). Можна також досить упевнено говорити про існування Володимирського, Луцького, Городенського, Холмського і Степанського літописців. В.Пашуто відзначав ще й сліди Новогрудського літописця у подробицях про литовських князів, занесених у редакції 1289 та 1292 рр. Взагалі згадки про литовських князів у волинському літописанні XIII ст. - найпевніше підтвердження їх існування. Це головне джерело ранньої генеалогії литовських династів.
Наведені приклади показують, що багато фрагментів, пов'язаних з тими чи іншими князями, потребують нового дослідження самого джерела. У тому ж Іпатіївському зведенні в числі учасників походу Ігоря Святославича на половців у 1184 р. названі князі "Андрея з Романом" (112, стб.628-629). У В.Татищева - "Андрея з Романом Мстиславичем" (1468, с. 130-131). Напевно так було у джерелі, а сам В.Татищев вважав обох Мстиславичами. Цю версію прийняли без застереження. Однак Андрія Мстиславича інші джерела не знають. Може Андрій - це турівський князь Андрій, який загинув у битві на Калці у 1223 р.? Його батько Іван Юрійович згаданий востаннє під 1170 р., отже у 1184 р. Андрій міг мати 15-16 років і брати участь у поході. Не виключено, що це хтось інший з турово-пінських князів. Останні брали участь у літньому поході 1184 р., очоленому Святославом Всеволодовичем, наприклад пінський князь Ярослав Юрійович з братом дубровицьким князем Глібом. У весняному поході, очоленому молодшим з чернігівських князів Ігорем Святославичем, могли брати участь дружини турівського і володимирського князів. Обидва були васалами сюзеренів своїх земель, посланими відповідно Всеволодом Ярославичем (який витіснив Інгваря з Луцька) та турівським князем Святополком Юрійовичем. Неочікувано великий розлив рік перешкодив продовженню цього походу після сутички на р. Херей (Хорол). Тому військо було розпущене. У літньому поході ці дружини участі вже не брали, тому їх немає в переліку учасників даного походу.
Інші князі з такими іменами (Андрій і Роман), які могли б узяти участь у поході 1184 р., джерелам невідомі. Волинські і турівські князі, які відгукнулися на заклик Святослава Всеволодовича влітку 1184 р., напевно; без проблем могли зробити це весною 1184 р. Просто весною, зрозуміло, у військо, яке не очолював сам
Loading...

 
 

Цікаве