WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Князівські династії східної європи (кінець IX — початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль. Джерела (пошукова робота) - Реферат

Князівські династії східної європи (кінець IX — початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль. Джерела (пошукова робота) - Реферат

супральськімонахи були з Києво-Печерського монастиря, що сприяло зв'язкам обох центрів. Літопис складається з трьох основних частин: "Сказання про вірних святих князях руських" (компіляція з київських, новгородського і московських літописів, доведена до 1427 р.), "Літописець великих князів литовських" за 1431 -1446 рр., присвячений діяльності Свидригайла Ольгердовича та його противників, продовження за 1447-1505 рр., в якому автор виступає сучасником подій. Літопис закінчений у 1519р. на замовлення князя Семена Івановича Одинцевича, у зв'язку з чим у ньому приведений родовід князів Одинцевичів. У цьому зведенні події часто переплутані. Так, невдала коронація і смерть Вітовта, боротьба Свидригайла, поставлені перед розповіддю про Кейстута та його синів. Уперше, дуже своєрідно, текст літопису був виданий І.Даниловичем (латинськими буквами з надрядковим перекладом незрозумілих слів та коментарями на базі Софіївського зведення) (263). Видання літопису у т.35 ПСРЛ дуже близьке до оригіналу.
Подібний текст містить Никифорівський літопис. У групу білорусько-литовських літописів входять також Слуцький літопис, Origo regis Jagyllo et Witholdi ducum Lithuaniae, Віленський літопис, літопис Археологічного товариства, Волинський короткий літопис, літописи Рачинського, Красінського,
Ольшевський, Румянцовський, Євреїнівський, Баркулабівський та літопис Аврамки (129; 140), а також -Хроніка Биховця (181) і "Литовська і Жмоїтська хроніка" (138).
Методика наукової критики літописів розроблена у працях О.О.Шахматова (1618, с. 161-175; 1624; 1627; 1628, с. 135-187; 1629, с. 87-96), М.Д.Приселкова (1324; 1325, с.11-21; 1328, с.96-101), А.М.Насонова (1175, с.26-40; 1176, с.416-462; 1177, с.466-494; 1178, с.350-385; 1179, с.218-222; 1180, с.349-392; 1181,с.428-480; 1182), М.М.Тихомирова (1487; 1486; 1489; 1497; 1488,с.41-56),Д.С.Лихачова (999,с.201-224; 1001,1007,с.113-136; 1001; 1005), С.А.Левіної (965;966),Б.М.Клосса (805),Я.С.Лур'є (1031, с.289-293; 1032, с.121-126; 1133, с.19-30) та ін. (332, с.37-47; 548, с.413-428, 501-518; 630; 650, с.176-182; 661, с.59-109; 667; 695; 896, с.18-27; 919, с.111-120; 920, с.55-70; 922; 923, с.42-53; 924, с. 104-109; 977, с.184-216; 978, с.146-149; 1208, с.90-99; 1418, с.391-428; 1419, с. 166-172; 1591, с.101-110) Окремо слід відзначити праці А.Генсьорського, присвячені вивченню Галицько-Волинського літопису (521; 522, с. 16-26; 523; 524, с. 171-184), та Є.Перфецького, який пробував реставрувати перемишльське літописання (1263; 1952).
Питання хронології літописів досліджувалося М.С.Грушевським, який також займався і критикою літописних текстів (565, с.579-601; 566; 567; 568; 569; 572), М.Г.Бережковим та іншими (401; 772).
Білорусько-литовські літописи проаналізавані в працях О.М.Бодянського (427, с.265-284), І.Даниловича (590; 591, с.70-114; 1785, s.13-62), І.Шараневича (2062, s.351-423), С.Смольки (2032,s.1-55), А.Прохазки (1968), І.А.Тихомирова (1480), О.О.Шахматова (1619; 1620), Б.А.Вахевич (459), В.І.Пічети (1282), К.Ходиніцкого (1775, s.387-401), М.Ючаса (1689, с.69-82), В.А.Чемярицького (1585,с.90-98; 1586; 1587; 1588, с.344-345), Б.М.Флорі (1553, с.135-144), М.М.Улащика (1525; 1526; 1527, с.203-214; 1528), Н.Т.Войтович (455) та ін. (341, с.49-67; 1065, с.370-373).
Оригінальні літописи практично не збереглися, їх гіпотетичні реконструкції на базі окремих фрагментів не завжди переконливі. Немає сумнівів щодо існування літописання у Києві, Переяславі, Турові, Пінську, Полоцьку чи Смоленську. Практично нічого не вціліло від чернігівського та сіверського літописання. Гіпотетичним виглядає раннє галицьке (перемишльське) літописання. Фрагментарні відомості про окремих волинських єпископів (і то пов'язані з загальоруськими подіями), мнима відсутність "волинської" інформації про волинських князів - все це схилило більшість дослідників до того, що на Волині взагалі не було літописання до того, як Василько Романович та його син Володимир не взялися за продовження Галицького літопису. Сам по собі такий висновок виглядає абсурдним. Чи міг стояти осторонь від літописання такий центр як Володимир Волинський, де були і єпископська кафедра і князівський престол, династія якого боролася за гегемонію у Київській Русі. Крім того на Волині у той час працював і, напевно, помер такий визначний книжник як Клим Смолятич. За ХІ-ХII ст. маємо тільки фрагменти волинського літописання у київських зведеннях, але фрагменти виразні і доволі детальні (точна дата смерті володимирського єпископа Стефана - 27.04.1094 р. "о шостій годині ночі", подробиці вбивства Нерадцем князя Ярополка Ізяславича і похвала цьому князю, "Повість про осліплення теребовельського князя Василька Ростиславича", епізоди боротьби за Волинь Давида Ігоревича у 1098-1100 рр. з прихованою симпатією до цього князя і осудом київського сюзерена, городенські епізоди, нарешті деталі походів волинського війська на Київ у другій половині XII ст., особливо опис збору союзного війська на Волині, лицарські турніри і таке інше). Усі ці епізоди позбавлені моралізаторства і дихають реалізмом, за яким відчуваються учасники подій. Можна відзначити таку особливість, характерну для волинського літописання: воно носить підкреслено світський прокнязівський характер.
В.Пашуто вважав, що у Романа Мстиславича не було власного літописця і тому Галицький літопис починався з похвали цьому князю, а відомості про нього випали з ворожого йому Київського літопису і, таким чином, не потрапили до Іпатіївського зведення (762, с.610). Але не все так однозначно. Звідки ж тоді взяв інформацію В.Татищев про "добрий порядок" і опис зовнішності Романа та його манер, а польські хроністи - відомості про репресії щодо галицьких бояр? "Похвала князю Роману", якою завершувався Літописець Романа, ввійшла до Іпатіївського зведення і була прилучена до Галицько-Волинського літопису. Вона не містить хоча б побіжно подробиць діяльності князя, оскільки редактори цього не потребували. Попередній текст, в якому розповідалося про походи на Київ, на ятвягів і половців, про переговори з Константинополем і, можливо, римським папою, передував цій похвалі. З різних причин названий текст не потрапив до Іпатіївського зведення, але тільки з нього міг почерпнути інформацію В .Татищев. Ні в Київському, ні в Чернігівському, ні в Суздальському зведеннях цієї інформації просто не могло бути.
Такий складний і комплексний пам'ятник, як Галицько-Волинський літопис (версія А.Ужанкова (1524, с.247-283) про цілісність і первозданність літопису непереконлива і більшістю дослідників не приймається), на наш погляд, можна вважати пам'яткою переважно волинською. Можна погоджуватися з думкою, що пам'ятка складається із Галицького літопису 1246 р. печатника Кирила (1243, с.44,65-67, 91-92), який, можливо, використав Літописець 1212 р. "премудрого книжника Тимофія", названий Л.Черепніним Початковою Галицькою повістю (1589, с.243-244); Холмського літописця 1261 р. єпископа Івана; Літописця 1269 р. Василька Романовича; Короткого
Loading...

 
 

Цікаве