WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Князівські династії східної європи (кінець IX — початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль. Джерела (пошукова робота) - Реферат

Князівські династії східної європи (кінець IX — початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль. Джерела (пошукова робота) - Реферат


Пошукова робота
Князівські династії східної європи (кінець IX - початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль. Джерела
ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА. ЗАГАЛЬНІ ЗАУВАЖЕННЯ
Для дослідження князівської верстви у ІХ-ХVI ст., її персонального складу та політичної активності використовувалися майже виключно писемні джерела. На жаль, вони збереглися дуже нерівномірно. Особливо фрагментарно збережені писемні джерела з другої половини XIII - першої половини XIV ст. (1053). Усе це змушує дослідника історико-генеалогічних проблем звертатися до таких джерел, якими дослідники інших проблем можуть нехтувати.
Умовно за ступенем важливості та об'ємом використання всі джерела можна розбити на такі групи: літописи і хроніки; грамоти й акти (з князівських і монастирських архівів, дипломатичні акти і документи офіційної переписки, духовні, майнові, судові, гродські і земські акти, акти з Литовської, Коронної і Мазовецької метрик); сімейні родоводи і родовідні книги; церковні пом'яники; гербівники; світська література ХІІ-ХVII ст.; розрядні книги і шляхетські легітимації, військові та поборові реєстри; житія, легенди і фальсифікати; граффіті, надгробки, епітафії і некрологи; портрети, мініатюри, іконографічні матеріали і монети; археологічні джерела.При надзвичайно великій важливості перших двох груп джерел, обійтися без інших також ризиковано.
Другою проблемою залишається дослідження самих джерел, їх автентичності, вірогідності інформації яку вони несуть, а також взаємної відповідності різноманітних джерел. Щодо останнього, то ми дотримувалися правила повної взаємоузгодженості між собою всіх джерел. У випадках відсутності такої бралися під сумнів окремі повідомлення. Як причина вказувалося на неузгодженість групи джерел.
Стосовно хронологічних, текстологічних та інших проблем, які виникали при використанні того чи іншого джерела доводилося користуватися відповідною літературою, присвяченою тій чи іншій пам'ятці. При дискусійності інтерпретації ми завжди вказували існуючі думки і нашу аргументацію на користь однієї або групи думок, зазначаючи переважно, що дане питання залишається відкритим або дискусійним.
Зрозуміло, що вивчення джерел змусило нас звертатися до висвітлення окремих суміжних проблем хронології, термінології, синодикології, автентичності чи розшифрування інформації тих чи інших пам'яток. Закономірно, що виникло ряд питань, які вимагають спеціального наукового дослідження, а це виходить за рамки нашої праці. Все ж ми вважали необхідним поставити дані питання як з метою комплексного вивчення князівської верстви середньовічного періоду нашої історії, так і з метою вироблення методики такого аналізу. Особливо це стосується таких джерел як синодики, житія чи гербівники. Навіть відомі давно літописи та хроніки іноді потребують перегляду усталених поглядів.
Ми також добре усвідомлюємо, що розглянуті нами джерела далеко не вичерпні, а зроблені нами висновки не завжди безперечні. Давно назріла необхідність видання повного корпусу джерел з середньовічної історії України (з відповідними коментарями та покажчиками) на зразок Monumenta Germaniae Historica (MGH), Monumenta Poloniae Historica (MPH) чи подібних видань наших сусідів. Така Monumenta Ucrainae Historica (MUH) частково реалізована у виданнях Українського Католицького Університету у Римі. Продовження цього видання на базі систематичних публікацій документів і пам'яток з українських, російських, польських і литовських архівів, безперечно, звільнить наступні покоління дослідників від титанічної праці по добуванню як самих текстів пам'яток, так і їх досліджень, які є далеко не в усіх академічних бібліотеках, не кажучи вже про університетські.
ЛІТОПИСИ І ХРОНІКИ
Головними джерелами, з яких можна почерпнути відомості про життя та діяльність князів з династій Рюриковичів та Гедиміновичів, залишаються літописи. Збір, збереження від знищення, систематизація, видання і вивчення літописів розпочалося ще на початку XVIII ст. Тоді ж, працями Г.З.Баєра (1694-1738 рр.) та А.Л. фон Шлецера (1735-1809 рр.) було започатковано критичний підхід до самих текстів. У 1828-1834 рр. з ініціативи П.М.Строєва (1796-1876 рр.) в Росії була організована Археографічна експедиція. Строев, разом з Я. І.Бередніковим скурпульозно оглянули більше 200 бібліотек та архівів, виявили бл. 4 тис. списків, фрагментів та інших літописних документів (367). У 1834 р. було організовано Археографічну комісію під керівництвом князя П.Ширинського-Шахматова, на яку було покладено систематичне видання літописів. У 1837 р. Я.І.Бередніков, якому першому належить думка, шо найдавніші літописи, які збереглися, не є оригінальними, а представляють собою пізніші зведення різних оригінальних літописів, приступив до видання Повного зібрання руських літописів. Це монументальне видання було призупинено в кінці 20-х років нашого століття. З 60-х років воно було відновлено і продовжується досі РАН.
З літописних зведень найважливіші для нашої теми власне Лаврентіївське (110; 111) та Іпатіївське (112; 113), Новгородські і Псковські літописи (114; 115; 116; 117; 137), Воскресенський (118; 119) та Никонівський (120; 121; 122; 123; 124; 125) літописи; Тверський літописний збірник, який містить ростовські та московські літописи (127); Рогозький літописець (знайдене М.П. Лихачовим, доведене до 1412 р. зведення новгородських, білоруських, ростовських і тверських літописців) (126); Симеонівський літопис (зведення за 1177-1493 рр., на думку О.Шахматова до 1390 р. схоже з Московським Троїцьким літописом, який згорів у 1812 р.) (130); Львівський літопис (названий так від імені кн. М.А.Львова, який з багатьма дефектами видав його у 1799 р., це зведення близьке до Софійського літопису з використанням ростово-суздальських матеріалів) (131); Типографський літопис (зведення, близьке до Лаврентіївського з використанням оригінального ростовського літопису XV ст. та інших джерел) (132); Московське літописне зведення 1479 р. (133); Никанорівський літопис і скорочені літописні зведення кінця XV ст. (в т.ч. Родовід російських князів по рукописах Бел. N 1512 та Арх. N 365) (134); Радзивілівський літопис (142); Постниківський, Піскаревський, Московський і Бельський літописи (139). У них містяться відомості про народження, смерть, шлюби і діяльність князів, переважно Рюриковичів.
Події, пов'язані з діяльністю Гедиміновичів, знайшли відбиття в основному в групі так званих білорусько-литовських літописів. Це, перш за все, Супральський літопис. Точніше було б назвати його Коротким київським літописом. Цей список (один з варіантом Хроніки великих князів литовських, опублікованої у 1846 р. Ф.Нарбутом і безслідно загубленої) знайдений у Супральському монастирі, заснованому у 1498 р. новогрудським воєводою і маршалком Великого князівства Литовського О.І.Ходкевичем та смоленським єпископом Иосифом Солтаном. Ходкевичі походили з київського боярства. З іменем єпископа Солтана пов'язаний інший білоруський літописний пам'ятник - літопис Аврамки. Перші
Loading...

 
 

Цікаве