WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Російські міфи про київську спадщину (пошукова робота) - Реферат

Російські міфи про київську спадщину (пошукова робота) - Реферат

пізніші, з XVII ст. свідчення, що великою мірою використовували київське минуле. Але тексти XVII ст. з'явилися під час або відразу після московської експансії на київську територію, навіть більше, були створені переважно еміґраційними українськими чи білоруськими православними науковцями або ж їхніми імітаторами. Про цей важливий вплив я ще говоритиму.
Повернемося однак до нашого переліку національних міфів і скажемо декілька слів щодо міфу про "татарське іго". Хоч як мало московські політики переймалися ностальгією за Золотим Києвом, іще менш імовірно - і рясна документація про взаємини між Московією та її татарськими союзниками й противниками це потверджує, - щоб вони усвідомлювали свою експансію у Степ як здійснення вікової національної та релігійної боротьби протипанування мусульман татар. Уважне читання дипломатичного листування - і навіть часом надто патріотичних московських придворних літописів - відкриває подиву гідні свідчення того, якими тісними й прагматичними були відносини між московськими й татарськими політиками.
Власне, важко собі уявити, що вони могли би бути інакшими: адже саме тісний і тривалий політичний союз між московитами й татарами (між Івановим батьком Василієм II і ханом Улу Мехметом) великою мірою зумовив перемогу Москви у громадянській війні XV ст. проти руських православних кузенів Василія.
В наступному поколінні найближчим іноземним союзником Івана III був найуспішніший кримський хан Менґлі-Ґірей. Вони уклали міцну та взаємовигідну спілку - що, між іншим, зробило можливим завоювання Новгорода і Пскова. А Іван IV ніколи не завоював би Казані й Астрахані без тісної співпраці зі своїми вічними татарськими союзниками, ноґайцями. З обома ісламськими союзниками Москва обмінялася безліччю мирних посольств, жестів доброї волі та символічних дарунків, як-от коней для хаджу до Мекки, - та, очевидно, й шапкою Узбека, чи пак Мономаха. Московські політики, хоч би якими благочестивими були в приватному житті, почувалися вельми привільно у стосунках із мусульманськими союзниками: продавали їм у рабство християн, родичалися з їхніми владущими домами й не вагаючись вербували собі шпигунів серед їхніх придворних мулл. Ось так насправді стоять справи з міфічним "татарським ярмом" 9.
Тепер уже не стане несподіванкою, що так звана теорія "Третього Риму" є не більш як результат наукового непорозуміння. Ідея translatio imperii - переносу імперської спадщини з Риму чи то до Візантії, чи то до Франції Каролінґів, або ж у якесь інше місце - потенційно є, звичайно ж, приступною для будь-якої християнської династії після падіння Риму. (Навіть наші американські батьки-засновники скористалися версією - щоправда, республіканською - цієї ідеї: мовляв, Римська імперія була Першим Римом, Римська республіка - Другим, а Вашинґтон - столиця Другої республіки - це Третій Рим...) Деякі відлуння таких уявлень впродовж століть різними шляхами досягали Росії. Але насправді наукова, а пізніше й популярна ідея Московії як Третього Риму, здається, походить із єдиної фрази нічим іншим не визначного і все ще погано зрозумілого послання, що його здогадно надіслав монах Філофей чи то Іванові III, чи то Василію III, чи навіть Івану IV. Проте оскільки з такої дрібки зчинилося стільки галасу, варто приділити їй трохи уваги.
Хоча й цілком не ясно, коли саме було написано згаданого листа, найвірогіднішим є припущення про адресацію його Василієві III з приводу приєднання Пскова 1510 року. Основною думкою листа, в якому йдеться головно про релігійні питання, є та, що великому князеві московському не гоже відбирати власність у церкви на Псковських землях, як це покоління перед тим було на величезних територіях побратима Пскова - Великого Новгорода. Якби великий князь учинив так, пише Філофей, то його навряд чи можна було б уважати християнським монархом. А оскільки два попередні Рими занепали й Москва залишається одиноким істинно християнським - тобто православним - царством, то як її цар не буде християнином, четвертого Риму вже не буде.
Себто Філофеєві слова, що в усякому разі мають лише вузько релігійний контекст, були застереженням, а не закликом до величі. Вони не мали нічого спільного із зовнішньою політикою чи баченням долі Московії 10.
Можливо, хтось назве моє прочитання Філофеєвого листа не цілком прийнятним. Проте навіть якщо інші тлумачення переконливіші, проблема в тому, що просто не існує свідчень, ніби московська політика чи політики хоч трохи зазнали впливу цього тексту зокрема чи писань церковних книжників узагалі аж до порогу Нових часів - приблизно до кінця XVII ст. - коли нові західні ідеї почали визначати російську думку в державних і національних справах.
Та перш ніж говорити про те, як росіяни дійшли тих поглядів, що їх вони мають у новітні часи, ми повинні розібратися з двома варіантами останнього з непорозумінь: уявленням про нібито глибокий і постійний вплив візантійської релігійної та політичної думки на Московію.
Мушу сказати: чим більше я вивчаю цю конкретну проблему, тим більше переконуюся, що це одна з величезних містифікацій в історії європейської культури. Насправді поза очевидним і дуже важливим фактом навернення до християнської віри київських східних слов'ян візантійськими південними, а також наступними епізодичними проповідницькими, політичними й пастирськими місіями мандрівних греків і південних слов'ян на московській території, є напрочуд мало свідчень про якусь живу й неперервну візантійськомосковську культурну традицію. Френсіс Томпсон, який із нищівною ретельністю продемонстрував, що за київської доби на території східних слов'ян з грецької мови майже нічого не було перекладено 11, нині близький до того, щоб продемонструвати те саме й щодо Московії. Як давно вже з'ясували Каптєрєв та інші історики, реальні російськогрецькі відносини характеризувалися сталою та взаємною підозрілістю й ворожістю 12.
Принаймні до другої половини XVII ст. важко віднайти бодай одну народжену в Московії людину, яка більш-менш пристойно володіла би грецькою мовою 13. Може бути, що навіть у такій глухій провінції, як тодішній Гарвардський коледж, учнів, що могли би процитувати який-неякий вірш Нового Заповіту в оригіналі, знайшлося би більше, ніж в усій тодішній Московії. Так само і за два століття до цього московити, як і їхні забуті київські попередники, майже не знали грецької мови, майже не мали грецьких текстів і майже нічого не перекладали з грецької церковнослов'янською. В цю вирішальну добу розбудови Кремля та встановлення в Москві столичного стилю добрий десяток міст католицького Заходу міг би похвалитися більшим числом
Loading...

 
 

Цікаве