WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Словник російської мови XI-XVII століть (пошукова робота) - Реферат

Словник російської мови XI-XVII століть (пошукова робота) - Реферат

правдоподібно мало в "Назирателі" і яке воно має і в сучасній українській мові, а саме: "гарбуз". Цього не можебути несвідома редакція СРЯ, бо ж один із його редакторів, С. Котков, був головним редактором видання "Назирателя"!
Отже, треба зробити висновок із цих прикладів, що редактори СРЯ діють згідно з цікавим, але ніде не поданим виразно принципом: багато текстів, які вони означають як "російські", містять слова, які в деякому сенсі не є "російські". Але збагнути той сенс важко, бо редактори включають сотні грецьких, латинських, німецьких, тюркських слів, - і тих, що стали частиною нормативної російської мови, і тих, що в сучасну російську мову не ввійшли. Отже, залишається сумний висновок, що критерієм, за яким дане слово не вважається "російським", хоч воно навіть уживається в "російському" тексті, є згадана вище ознака: комусь це слово виглядає "українським".
Цю гіпотезу можна перевірити на кінцевому прикладі, в якому справа виглядає зовсім ясною: це трактування "Лексикону славенороського" Памви Беринди (1627). Хоч можна твердити з багатьох причин, що київський "Лексикон" треба вважати "українським" текстом, є теж і поважні причини включити цей матеріал до СРЯ: цей лексикон був широко вживаний і мав великий вплив у Московії; опісля наслідували його російські лексикографи; як двомовний текст словник Беринди помічний у поясненнях значення слів і т. д. Але вживати його так, як це робить СРЯ, систематично і запопадливо усуваючи його найхарактерніші мовні прикмети, тобто українські, нечесно і прикро.
Прикладів тут можна навести повні сторінки. Вони включають прості пропущення (вруб, доскональность, валечный, врозумЂніе, вкупу, гойне, барзо, дЂвчина, аркуш, абецадло), "маскування" українських форм ("дуже" подано під "дюжий") і пряму цензуру, прикладом якої закінчу цей невеселий огляд:
СРЯ (вип. 1, с. 25). Акадимия.
Акадимиа: училище, школа в Афинех, от Акадима мужа афинског...названая. Лекс. Берынды, 336. 1627 г.
Лексикон славенороський Памви Беринди (Київ, 1961, с. 173). Акадиміа: оучилище, школа в А?инех, от Акадима, мужа а?инског[о] ведлуг Плютарха в ?ессеи названа.
Чому тут випущено слова "ведлуг..."? Напевно не через брак місця - у словнику є сотні довших цитат. Доводиться відповісти: тому що слово ведлуґ - польське слово, часто вживане в українських, білоруських і навіть московських текстах XVI і XVII ст. - вилучено з СРЯ, і ніяк не можна було мати цитати зі словом, якого немає в самому словнику!
Я торкнувся тільки деяких проблем, на які натраплять історики, що користуватимуться СРЯ. Інші проблеми, напевно, зауважать колеги з іншими зацікавленнями. Але хочу закінчити згадкою про ще один систематичний дефект, який, може, цікавить тільки вузьке коло фахівців, але ще раз показує, що СРЯ часто не дотримується обіцянок, даних у вступі.
Як і багато його попередників, СРЯ дуже сором'язливий. Хто з читачів знайомий із цим аспектом академічних звичаїв, може, пам'ятає, що радянські видавці, готуючи репринт класичного словника Даля (1955), вибрали друге, "цензуроване" видання, а не багато краще третє, в яке його редактор Бодуен де Куртене ввів раніше заборонені "непристойні" слова. Ті, що мають добрі очі, могли теж завважити, що навіть при фотографічній репродукції пропущено ще деякі додаткові слова, і прогалини заповнено за допомогою старанного перескладання цілих сторінок черенками. Подібно з радянського видання Фасмерового етимологічного словника російської мови вилучено деякі корисні слова розмовної мови, які є в оригіналі (наприклад, блядь), із дратівним ствердженням у передмові, що пропущено "несколько словарных статей, которые могут быть предметом рассмотрения лишь узких научных кругов".
СРЯ тут трохи одвертіший, але його позиція ані не ясна, ані не чесна. Ствердивши у вступі, що чимало колись широко вживаних слів зберегли своє основне значення також у сучасній мові й не потребують тлумачень і перекладу, отож "эти слова в Словаре "определяются" посредством современного материально тождественного слова, т. е. повторяется то же слово" (СРЯ, 1:9), редактори нехтують цей принцип у деяких випадках, як, напр., говно і блядь, хоч обидва слова цілком певно відповідають заявленому критерієві.
Інші слова цього типу просто пропущені, напр., бздЂти, хоч це слово без сумніву мало історію довгого вжитку ще в старій Русі, доки воно було увічнене в "лубку" про казанського кота часів Петра І. Отже, наступний випуск словника (літера Е) доводиться очікувати з похмурими прогнозами...
Є звичай, пишучи рецензію на першу частину планованого багатотомного видання, вводити до неї свого роду "послання", переконуючи впорядників виправити в наступних томах завважені хиби. Але в цьому випадку неухильна послідовність, із якою в перших випусках словника проявляється основний його дефект, дає небагато надії, що хтось почує такий заклик. Тому краще закінчити пропозицією до бібліотекарів вклеїти до словника пересторогу:
"Обережно! Вживання цього словника може бути шкідливим для історика". Ми, історики, мусимо цим дихати, бо вибір у нас не багатий. Але не можна затягуватися.
Чи міг Ярослав Галицький 1185 року стріляти в султанів?
Українські науковці час від часу виказують бажання привласнити воїнську повість, загальновідому як "Слово о полку Ігоревім", або, принаймні, наголосити, що позаяк її головні події відбувалися на території майбутньої України, а Ігор княжив у Чернігові, то сучасні українці мають не менше прав претендувати на цю спадщину, ніж сучасні росіяни 1. Але панівні позиції росіян у радянських академічних установах і стійкий російський націоналізм, оприявлюваний у кожній дискусії про походження поеми, придушували українські претензії.
Зрештою, може, й добре, що вони не досягли мети, бо цей твір - не автентичний: його склав богемський учений-єзуїт Йосеф Добровський не раніше, ніж у серпні 1792 року 2. Причину того, що стільки людей, а надто росіян, палко повірили в його справжність, слід шукати в сфері ідеологій XIX-XX сторіч. Мета цієї статті - привернути увагу до кількох вочевидь "австрійських" (галицьких і буковинських) аспектів названого тексту.
Але спершу я повинен коротко заявити власні погляди на проблему:
1. Немає жодних документальних підтверджень існування гаданого "оригіналу" "Слова о полку Ігоревім", а отже немає твердої підстави ані реконструювати його нібито середньовічні палеографічні характеристики, ані дошукуватися подробиць його "відкриття". Всі заяви причетних до того осіб є взаємно суперечливими або навіть і виразно неправдивими, й майже всі вони дійшли до нас через одного-єдиного непевного посередника - Костянтина Федоровича Калайдовича (1792-1832) 3. Не існувало "Хронографа", який буцімто зник із бібліотеки колишнього Спаського монастиря в Ярославлі 4, і до 1792 чи 1793 року немає жодних вірогідних свідчень про існування якогось списку "Слова", жодного його опису 5.
2. Навпаки, можна цілком переконливо, на підставі
Loading...

 
 

Цікаве