WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Словник російської мови XI-XVII століть (пошукова робота) - Реферат

Словник російської мови XI-XVII століть (пошукова робота) - Реферат


Пошукова робота
Словник російської мови XI-XVII століть
Історики, яким треба інтерпретувати тексти, що походять зі східнослов'янської території з-перед 1700 року, радо вітатимуть цю публікацію. Треба остерегти їх: вона, попри її практичну корисність, не заслуговує на повне довір'я з багатьох причин, а головно через гідну засуду редакційну політику.
Добре, що цей "Словарь русского языка" (далі скорочено СРЯ) нарешті таки з'являється: якщо наступні томи за розміром і стилем будуть такі самі, що й уже випущені, він подасть більше лексичної інформації, ніж будь-який інший дотепер виданий російський історичний словник. Оголошений півстоліття тому й укладений, як виглядає, незліченним числом сотрудников, цей словник був давньою мрією істориків, які досі мусили вдовольнятися комбінацією "Материалов для словаря древнерусского языка" І. Срезневського, "Толкового словаря живого великорусского языка" В. Даля, спеціальних словопокажчиків і непевного інтуїтивного вгадування. Відтепер можна буде звертатися по допомогу до вже виданих і дальших томів цього словника; він може бути корисний у вивченні текстів, писаних звичайним московським канцелярським стилем, придасться і для іншого роду текстів.
Але це не той словник, на який ми стільки чекали.
Я маю тут на думці не ті численні та послідовно проведені лексикологічні й лінґвістичні хиби, які відзначив зі славістичного погляду мій колеґа Горацій Лант (рецензія в журналі "Lenguage", 1976, vol. 52, no. 3). Хоча ці хиби можуть бути небезпечні не лише для мовознавців, але й для істориків, тут я хочу обмежитися коментуванням суто загальних проблем, особливо небезпечних для дослідників передмодерної слов'янської історії.
Користуючися загальним словником, складеним, здавалось би, згідно з історичними принципами, історик мав би право сподіватися, що:
1. Словник буде вичерпний, тобто міститиме всі слова, крім дуже рідкісних, і вже напевно всі слова, які є в текстах, цитованих як джерела словника.
2. Словник буде тлумачний, тобто подаватиме задовільний переклад загальнознаною стандартною мовою або, якщо такий переклад тяжко подати, даватиме короткий опис даного виразу.
3. Він буде історичний, тобто подаватиме дату першого й останнього (в межах охопленого словником періоду) вжитку даного слова й іншу важливу хронологічну інформацію.
4. Він буде коментований, себто подаватиме, де тільки можливо, дані про час, місце і стилістичний характер джерела, з якого взято слово, - наприклад, чи це богослужбовий, а чи канцелярський текст, чи це переклад, а чи це "слово-цитата" з чужої мови (в перекладі чи в макаронічному тексті) і т. д.
Сумний обов'язок рецензента полягає в тому, щоби ствердити (після далеко не повного прочитання тільки перших частин СРЯ), що в усіх цих очікуваннях історики будуть розчаровані.
Причина цього не в суперечності між сподіваннями історика і проголошеними намірами укладачів словника, як вони подані у вступі, а в недодержанні цих намірів і, чималою мірою, в застосуванні певного принципу, про який ніде не говориться.
СРЯ не вичерпний: у ньому оминено навіть деякі слова, які можна знайти в "Матеріалах" Срезневського і в етимологічному словнику російської мови Фасмера; словник навіть не включає деяких слів, ужитих у заголовках творів, використаних як джерела. Словник недостатньо тлумачний: деякі важкі історичні терміни (зокрема міри і ваги) інтерпретуються задовільно, а деякі - ні; багато технічних термінів, зокрема тюркського походження, описано неповно або невдало. Словник у багатьох випадках подає разючо неправильні дати першого та останнього вжитку слів. Нарешті, ні зі словника, ні з покажчика до нього не можна уявити собі, чи дане джерело має стилістичні, територіальні або інші особливості.
Такі недопрацювання можна наводити без ліку, але не вони є головною хибою СРЯ. Корінь лиха набагато глибший. Ніде не подавши означення, що таке "русский язык XI-XVII веков", редактори проте, як виглядає, у виборі гасел до словника керувалися неписаним означенням, яке є необґрунтованим і фактично облудним.
Очевидно, окреслити лексичні межі "мови", навіть "мови" окремого письменника - це нелегка справа. Деякі письменники (Конрад, Набоков, Навої) писали двома мовами, які легко визначити; інші (як Семен Шаховськой і багато інших східних слов'ян XVII століття) вдавалися да двох і трьох близько споріднених мов майже як до стилістичних засобів. Нелегко буває і встановити, чи вже "засимільовано" чужомовне слово, скажімо, латинське в англійському чи польському тексті XVII ст., а чи це неологізм, що тільки набуває прав громадянства (хіба нимфетка в авторовому перекладі з англійської мови роману "Лоліта" В. Набокова це сучасне російське слово?).
З проблемами цього типу доводиться стикатися, зокрема, розглядаючи східнослов'янську територію в передмодерні часи. Тут одночасно вживалося для різних потреб кілька близько споріднених, але окремих, звичайно мало знормалізованих мов. Кілька таких мов в очах дослідників відрізнялися досить, щоб заслужити на спеціальні монографічні описи, інші ще чекають на такий розгляд. Питання їхньої взаємозалежності викликало багато наукових дискусій, але залишається не до кінця розв'язаним.
Беручи до уваги близькість і взаємні впливи різних мов Русі, редактори СРЯ слушно вирішили обрати для вибору матеріалів якнайширшу основу. Як показує "Покажчик джерел", вони використали тексти, писані кількома варіантами "слов'янської" мови (включно з "сербським"), двома чи трьома "канцелярськими мовами" та кількома варіантами білоруської та української літературних мов. Але вони зробили тяжку і шкідливу помилку, не відзначивши виразно й чітко, що охоплений матеріал має різне походження, й окресливши його анахронічним і неточним терміном "русский язык", під яким, як виразно вказує вступ до словника, розуміється великоруська (російська, московська) мова.
Є кілька науковіших і чесніших способів трактувати цю, треба визнати, нелегку і дражливу проблему. Омелян Пріцак і Горацій Лант пропонували вживати прикметника Rus'ian або Rusian, себто "руський", що походить від кореня Rus' (Русь). І.Будовніц, що склав бібліографічний словник, спертий на ті самі джерела, що й тут обговорюваний, назвав свою працю "Словарь русской, украинской и белорусской письменности и литературы до XVIII века" (Москва, 1962). СРЯ, хоч і включає тексти, що цілком відповідають такому означенню, намагається затемнити цю реальність як самим заголовком, так і відсутністю належних вказівок на джерела окремих гасел. У цьому СРЯ не можна вважати за науковий. Ба більше, виглядає, що він намагається спантеличити читача в цьому вирішальному питанні, й тому він нечесний.
Для дорослого читача не буде великою несподіванкою, що радянська Академія наук деколи публікує навмисне облудні книжки. Трохи дивно, що в цій категорії опинився й словник давньої російської мови. Але, мабуть, тільки цим і можна пояснити всілякі дивогляди, які
Loading...

 
 

Цікаве