WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → ВідповідьЧарлзові Гальперіну на статтю «Едвард Кінан і листування Курбського-Грозного під прицілом» (пошукова робота) - Реферат

ВідповідьЧарлзові Гальперіну на статтю «Едвард Кінан і листування Курбського-Грозного під прицілом» (пошукова робота) - Реферат

з цих мов, звичайно не писали другою, і навпаки 30.
Моя первісна мета, коли я вказував на ці відмінності, полягала в тому, щоб спростувати дуже поширені й рідко критиковані модернізаторські переконання, ніби: 1) письменність загалом свідчить про високе позитивне співвідношення з соціо-економічним становищем; 2) взаємини між світською та церковною сферами життя в Московії були, mutatis mutandis, більш-менш такими, як на тогочасному Заході. Мої характеристики не раз перекручувалися,не найменшою мірою Гальперіним, який запитує, чи взяв я до уваги той факт, що церковні організації мусили користуватися приказною мовою, коли мали справи з урядом 31, і чи придворний та монастирський істеблішмент "відчував свою причетність до того самого історичного та релігійного етосу"? До деякої міри, звичайно, відчував. Адже всі ці люди розмовляли ранньомодерними російськими діалектами, що були в основі своїй схожі на діалекти, засвідчені на початку XX сторіччя. Але освіту вони здобували - за умови, що взагалі здобували, цілком відмінну. Ченці (не парафіяльні священики) по небагатьох монастирських скрипторіях мали доступ до давньої традиції християнської писемності у різних варіантах старослов'янської мови; невелике їх число навчалося доволі стерпно переписувати ці тексти; ще менша група набувала достатній досвід, щоб складати їх московським варіантом старослов'янської.
Натомість чиновники вивчали канцелярську мову - також традиційну й високо нормативну - на службі; багато з них набувало вміння створювати точну й гнучку прозу цією мовою, описувати, приписувати і прописувати кожну реальну чи уявну дію або ситуацію. Але вони (принаймні, в межах царювання Івана IV) не складали й не перекладали своєю канцелярською мовою, наскільки нам відомо, ні літературних творів, ні релігійних трактатів, ні будь-якої поезії.
А при дворі чиновники, як правило, обіймали чітко відмежоване й нижче в соціально-політичній ієрархії становище, хоча значення їхньої праці постійно зростало (якщо, звичайно, не брати до уваги кількох відомих винятків, коли такі особи, як Олексій Адашев або Щелкалови здобули при дворі відносно високий престиж 32). Проте навіть ці виняткові особистості не складають іспиту на гуманістів, збережених часом. Як висловився Борис Клосс, котрий знає про ці речі більше за будь-кого іншого, "на жаль, не збереглося жодного зразка почерку О.Ф. Адашева" 33.
Що ж до політично-військової еліти, то джерела тут однозначні: ці люди були (знову-таки, відносно!) неписьменними. Жоден оригінальний літературний текст будь-якого письма - старослов'янського чи канцелярського - не може бути з певністю приписаний жодному з аристократів, що належали до двору Івана IV; немає також жодного свідчення про їхню освіту, володіння великими бібліотеками чи про інші явні ознаки культури світського письменства. Це був не західний ренесансний двір 34.
І останнє: Гальперін невірно інтерпретує дані, наведені в чудовій монографії Бориса Клосса про Никонівський літопис. Ідентифікуючи працю індивідуальних переписувачів у скрипторії Московського митрополита, Клосс насправді не демонструє "універсальної вправності" церковних писарів. Звичайно ж, вони вміли копіювати юридичні документи, як і ми вміємо, проте вони почувалися невпевнено в канцелярській культурі. Як показав Олександр Зімін, підробки в тій самій колійній книзі, котру обговорює Клосс, видають себе вже тим, що виготовлені "за єдиною [невідповідною] формою [шаблоном], що дуже відрізняється від [автентичного] формуляру документів" 35. Але це - проблеми для іншого обговорення.
А тепер варто підбити деякі підсумки дискусії про "Курбського-Грозного". Ретроспектива виглядає неоднозначною. З одного боку, якби я поділяв погляд пана Гальперіна на науковців як на супротивників у бою, я міг би піддатися спокусі вважати себе переможцем, бо на сьогодні - через 25 років жоден із моїх критиків не знайшов жодного незаперечного тогочасного сліду від "Листування", "Історії" чи будь-якого іншого тексту з-поміж атрибутованих Іванові або Курбському 36. Ніхто не натрапив на жоден незалежний доказ їхньої письменності чи освіти. Зважаючи на інтерес, виявлений до цих проблем протягом останньої чверті століття, значно зросла ймовірність того, що ніхто ніколи їх і не знайде.
Та оскільки я не схильний ставати в позу ґладіатора, то, хоч і зберігаю певну надію, що одного дня ці проблеми буде розв'язано, мушу, проте, зізнатися, що нині я настроєний набагато менш оптимістично, ніж у 1980 або 1990-му роках, стосовно того, що інші дослідники розпочнуть студії над цими текстами у спосіб, без якого годі остаточно розв'язати питання авторства - тобто шляхом скептичного, ретельного й полідисциплінарного вивчення, по можливості вільного від упереджень у погляді на походження. Попри дуже корисні внески Лур'є, Авербах, Морозова та кількох інших учених, багато запитань залишається без відповіді: яким є походження "Збірки Курбського" та її складових частин? хто зібрав ці тексти докупи? якими мовами їх було написано? в якому контексті виникли "Литовські листи" та інші автентичні, явно руські, матеріали? хто міг бути їхнім автором? як еволюціонували тексти "Історії" та "Першого Іванового листа"? Ніхто, крім Лур'є, не намагався більш-менш детально розглянути проблему різних редакцій; ніхто, наскільки мені відомо, не піддав сумніву і навіть не згадав про членування та історію "Першого Іванового листа", як їх було представлено у 1985 та 1990 рр. (за Гальперіним, "лаконічно"); те саме стосується аналізу "Історії", опублікованого 1978 року 37.
Огляд пана Гальперіна, гадаю, не дає достатніх підстав сподіватися, що ці проблеми найближчим часом буде розв'язано чи бодай належно сформульовано 38. Йому належить, як я вже сказав, казка про бурю й натиск, а не виклад систематичного руху вперед, до кращого розуміння наших текстів чи то московського, чи руського XVI сторіччя. Сьогодні, через 25 років, я, здається, розумію, чому так є: усталена наукова леґенда - це не просто "парадигма", це питання віри й приналежності до системи віри 39. Фантазії про те, що Курбський диктував свої твори, про його письменність узагалі, про велику бібліотеку Івана і т. ін., схоже, невразливі на атаки доказів. Тому я бачу мало причин для оптимізму в погляді на майбутнє прояснення цих головних сюжетів: той, хто вірує, заперечуватиме й далі; переважна більшість не завдаватиме собі клопоту з незалежним дослідженням питання й не захоче кинути виклик віруючим; ще частина зовсім не перейматиметься - кожен через свої власні міркування.
Думаю, що я зробив з цими матеріалами все, що зміг. Якщо робота пана Калуґіна репрезентує майбутні тенденції досліджень у Росії, то й вони, без сумніву, багато не обіцяють. А пан Гальперін, зі свого боку, заявляє, що його періодичні огляди, які стимулювали певний поступ, на цьому останньому закінчуються. Тож перспектива виглядає
Loading...

 
 

Цікаве