WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → ВідповідьЧарлзові Гальперіну на статтю «Едвард Кінан і листування Курбського-Грозного під прицілом» (пошукова робота) - Реферат

ВідповідьЧарлзові Гальперіну на статтю «Едвард Кінан і листування Курбського-Грозного під прицілом» (пошукова робота) - Реферат

інших випадках це можна віднести на рахунок москвоцентричної короткозорості 23. Та хоч би якою була причина, ясно, що якби науковці замислилися над культурною історією різних регіонів цього обширу, вони мусили би швидше дійти висновку про абсурдність припущення, нібито московський утікач, князь-найманець, міг написати між 1564 і 1583 рр. тексти, які я зараховую допершої, волинської групи.
Для цього є кілька причин. Вище ми вже обговорювали проблему письменності. Курбський був тут типовим представником свого "старого" московського світу, який не породив знаних перекладачів Цицерона чи інших класичних латинських текстів 24. Можна було б уявити, що у своєму "новому світі", після того, як він зрадив співвітчизників, Курбський відбув інтенсивний курс дорослого навчання, - але таке уявлення не витримає зіставлення з архівними фактами. Людина, не здатна вивести свій підпис кириличними літерами, не могла стати творцем цих текстів.
Ба більше, ближчий розгляд становища на Волині 1564 р. переконає нас у неймовірності того, щоб Курбський, навіть маючи такі наміри, міг тоді набути у тамтешньому православному суспільстві знань слов'янської, латинської та грецької мов, про які говориться в текстах (і які там засвідчені). Якби дослідники ретельніше проаналізували хронологію культурної історії в цьому середовищі, вони зрозуміли би, що багато приписаних Курбському слів про опанування латини й греки ("аттичної мови") на Волині кінця 1560-х є далеким від правди московським анахронізмом XVII сторіччя: хоча московитам XVII сторіччя (зокрема, компіляторам "Збірки Курбського") й могло здаватися, що тримовна руська християнська філологія, яка так вплинула на їхнє покоління, в 1564 р. вже утвердилася на Волині, насправді було не так. "Православна Контрреформація", котра набула такого динамізму після смерті Курбського, тоді щойно починалася; коли на Волині з'явився Курбський, Іванові Вишенському не було й двадцяти років; Іван Федоров прибув до Заблудова не раніше 1569 р.; єзуїти ще не відкрили своєї академії у Вільні, культурній столиці східних слов'ян упродовж кількох останніх десятиліть XVI сторіччя - це сталося аж 1569 р., а в Ярославі - 1575-го 25; Андрій Римша опублікував свого першого дилетантського вірша в 1581 р., а його примітивний переклад латинської "Топографії" показує в ньому, за оцінкою Перетца, людину освіченішу, ніж можна було сподіватися від учня Острозької школи кінця згаданого сторіччя 26; "Академія" в Острозі своїх перших учнів підготувала вже по тому, як Курбський помер (і звичайно ж, немає жодних доказів, що він був якось із нею пов'язаний) 27.
Треба, проте, сказати, що тексти нашої групи 1 самі по собі здебільшого вочевидь автентичні в тому сенсі, що їхня мова, зміст та релігійно-ідеологічна мотивація здаються сумісними з нашими знаннями про руське сакральне письменство кінця XVI сторіччя. До того ж, вони утворюють достатньо компактний корпус; відтак неважко припустити, що їх написав якийсь один православний гуманіст.
Хто ж їх написав?
Багато з цих автентичних текстів містять самопосилання до якогось "Андрія", "Андрія Ярославського" або "Андрія Курпського" (останній згадується здебільшого в пізніх списках, заголовках чи додатках). Деякі з них, зокрема, мають примітки на полях (часто переписані разом із текстом, іноді в нього включені), позначені як "сказ Андрея".
Існувало принаймні дві історичні постаті з ім'ям "Андрій Ярославський", що діяли на Волині в останні десятиліття XVI сторіччя. Одного ми вже не раз описували; другий заслуговує на короткий екскурс. Це руський чернець Андрій родом із Ярослава (нині в південно-східній Польщі, в XVI сторіччі - квітуче торговельне місто зі значним українським населенням, де князь Костянтин Острозький, покровитель руського друкарства й адресат трьох "литовських листів", мав великі маєтності. У квітні 1585 р. у Львові цей Андрій уклав "Учительне Євангеліє", вмістивши в нього, на додачу до Святого Письма, численні переклади відповідних коментарів, узяті з добре відомої "Постилли" Миколая Рея, латинських видань св. Йоана Золотоустого тощо. Всі вони розміщені, як і складові частини "Нового Маргариту", відповідно до літургічного циклу, і включають у себе тексти, дуже подібні до тих, що є в цьому творі. Дані тексти написані як чіткою старослов'янською, так і руською простою мовою, тобто мовами листів і перекладів "Курбського" 28.
На даний момент можна говорити лише гіпотетично, але з високою імовірністю, що саме цей Андрій з Ярослава і був тим "Андрієм Ярославським", якому належить кілька автентичних руських творів, традиційно атрибутованих Курбському, зокрема, "Литовські листи", переклади та марґіналії. Така гіпотеза усуває всі парадокси, котрі намагається розв'язати Калуґін, і задовольняє логічну передумову, сформульовану Френсісом Дж. Томсоном, який інтуїтивно відчував, що Курбського слід уважати автором більшості приписуваних йому текстів лише доти, "доки не з'ясується, що все атрибутоване йому листування, як і передмови та післямови до всіх його перекладів, є підробками" 29. Насправді ж вони не є підробками в тому сенсі, в якому я окреслив це поняття; вельми схоже, що всі вони автентичні, але просто атрибутовані іншому Андрію Ярославському.
Можна далі припустити, що мірою того, як згадані матеріали пересувалися на схід разом із багатьма іншими пам'ятками руської Контрреформації, вони омосковлювалися й відривалися від свого природного середовища, і на якомусь етапі освічені московити почали плутати цього Андрія можливо, спочатку цілком невинно - з князем Андрієм Курбським Ярославським.
У певному сенсі Гальперін має рацію, коли посилається на іншу мою працю, де йдеться про так звану проблему "двох культур". Але можна сперечатися, чи мої погляди на це питання справді тісно пов'язані з моєю позицією щодо матеріалів "Курбського-Грозного" і чи могли її визначати. Мені здається, що Гальперін сприймає мій поділ московської культури як більш риґористичний, ніж це мав на увазі я. Гадаю, я був достатньо обережним у цьому питанні, але дозволю собі ще раз чітко сформулювати свою точку зору. Я керувався тим, що в порівнянні з моделями інших, більшменш одночасних європейських суспільств (у тому числі навіть руського) письменність Московії XVI сторіччя характеризувалася певними соціальними, мовними та культурними полярностями: дві сфери життя московитів, світська та релігійна, користувалися різними мовами (належними до різних гілок слов'янської мовної сім'ї). Монастирське духівництво зберігало традицію старослов'янської писемності, придворна еліта - ні. Старослов'янська мова, обов'язкова для релігійних текстів, не застососувалася у світських літературних спробах; канцелярська мова простого стилю (деловой, або приказный язык) ніколи не вживалася для релігійних цілей. "Перетікання" між церковною та світською елітами було відносно незначним, тож автори, які писали однією
Loading...

 
 

Цікаве