WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → ВідповідьЧарлзові Гальперіну на статтю «Едвард Кінан і листування Курбського-Грозного під прицілом» (пошукова робота) - Реферат

ВідповідьЧарлзові Гальперіну на статтю «Едвард Кінан і листування Курбського-Грозного під прицілом» (пошукова робота) - Реферат

чималий досвід перебування при дворах, подолати відносно малу різницю між східнослов'янським півуставом і скорописом 15.
Непереконливий цей висновок тому, що більшість його арґументації кружляє по колу, спираючись на прийняття автентичностіодних і тих самих творів, які не можна атрибутувати Курбському з достатньою певністю 16. І хоча деталі припущення (оскільки він умів читати, то вмів і писати) можуть справді перебувати в певному логічному зв'язку, цей зв'язок треба перевернути навспак, бо є безсумнівні докази того, що писати він таки не вмів, а якщо не вмів писати, то й у читанні навряд чи був аж таким сильним.
Висновки Калуґіна спираються на хибне розуміння самих свідчень, бо цілком очевидно, що:
- "До руский" у заяві 1571 р. співвідноситься, через паралельну конструкцію, з попереднім "літери по латыне", позначаючи літери, тобто абетку - як і в усій решті випадків, процитованих Авербах, де йдеться про підписи (с. 379): "не по руский, але по латине"; "літермы полскими"). Фразеологія Статуту 1566 р. ("порусску литерамы u словы русскими"), що проводить чітку різницю між літерами та словами, підкріплює таку інтерпретацію.
- Калуґін цитує випадок, коли Курбський нібито прочитав якийсь документ (Князь Курпъскии, дей лист господарскии u копею принявши вычиталлист) 17. Тут не зовсім вірно витлумачене слово "дей": і в руській канцелярській, і в московській мові воно було часткою, вживаною з великою точністю на позначення непрямої мови. Автор обговорюваного тексту, Яким Базилевич, тимчасовий володимирський підстароста, цитує тут донесення посередника (вижа), якого послали на вимогу князя Олександра Федоровича Чорторийського з листом-скаргою до Курбського, тобто слова лист [...] вычитал передають почуте, і Базилевич позначає це, вставляючи "дей": мовляв, виж повідомив, що Курбський читав листа, але сам Базилевич не стверджує, що це достеменно. Так чи інакше, але дещо раніше, з цього самого донесення посередника, стає цілком ясно, що листа було прочитано Курбському вголос ("словне мовил"; порівн. білорус, слоўни); в цьому місці немає жодного дей). Отже, немає жодних причин уважати переказану в донесенні відповідь Курбського на скаргу доказом того, що він читав листа особисто. (Очевидно також, що якби захотіли прийняти на віру це мало вірогідне свідчення того, що Курбський умів читати, то слабка арґументація Калуґіна стосовно білоруського курсиву послабилася б іще більше: такий документ міг бути написаний лише цим почерком).
Пункт 6 Калуґіна спотикається на тому факті, що підпис, на який він посилається, - "Andreas Jaroslavskij тапи propria", - зроблений не кирилицею, як помилково здалося Іванішеву через слов'янський друкарський набір, а латинськими літерами 18 . Сам латинський підпис Курбського говорить нам дуже багато: літери виписані невміло; вони з'їжджають із рядка на рядок; ліґатур немає; як звичайно, Курбський пише "Kurpski", попри той факт, що, як він мусив знати, його прізвище походило від назви предківського села Курба 19.
Врешті, висновок Калуґіна ясно спростовується одним із листів, які він атрибутує Курбському, де той пише про нещодавно одержаний із гори Афон манускрипт: "Князь Костянтин [Острозький] дал пану Гарабурди на препис u мне (яко у меня уже препысана скорописю u справлена по силе моей)". Тут треба обирати одне з двох: або людина, що це написала, писала скорописом; або не Курбський є його автором, тобто аргумент, ніби князь не знав руського курсиву, спростовується 20.
Умовисновки Калуґіна, розвиваючи погляди Авербах та інших, відкривають велику проблему інтерпретації: щоб узгодити взаємно суперечливі леґенди вчених про Курбського з небагатьма відомими свідченнями, треба ідентифікувати реальний світ, у якому міг жити великий неписьменний гуманіст Курбський. Проте цього світу ми в джерелах не знаходимо.
Можна, звичайно, уявити культуру, в якій сварливий і схильний до сутяжництва еміґрант-найманець мав би охоту приховати свій високий рівень освіченості від нових господарів або, з огляду на міркування соціального престижу, заперечити свою обізнаність у писарському ремеслі. Можна навіть уявити культуру, в якій релігійний інтелектуал і філолог, перекладач, церковний історик та полеміст мав би втратити інтерес до каліграфії чи етимології. Але руська Волинь XVI сторіччя, розташована немовби в затінку польського Ренесансу та Реформації, таким суспільством не була 21.
Тож немає потреби уявляти всі можливі універсуми, щоб помістити наші тексти у певний контекст; є три добре засвідчені в джерелах тогочасні середовища, з якими дані тексти мають бути якось пов'язані, а саме: 1) новий руський світ Курбського - світ східних слов'ян басейну Дніпра, що бурхливо й швидко змінювався якраз упродовж кількох десятиліть після його виїзду з Росії у 1564 р.; 2) колишній світ Курбського значно повільніший світ московської літературної культури того самого періоду; 3) світ "Збірки Курбського" - драматично динамічний світ Московії 1660-1670-х.
Думаю, всі можуть погодитися з такими атрибуціями:
1. "Новый Маргарит", "О силогизме вытолковано" та "литовські" листи, традиційно атрибутовані Курбському (вони, поза сумнівом, були написані між 1575 і 1607 рр., попри той факт, що збереглися лише в московських списках після 1677 р. 22), створювалися одним або кількома східнослов'янськими християнськими філологами; вони засвідчують велику обізнаність із лінґвістичними та літературними умовностями нового - руського - світу Курбського.
2. "Перший лист Курбського до Івана IV" та листи до Васіана створено мовою, стилем і в традиціях колишнього московського - світу Курбського.
3. Тексти "Збірки Курбського" в тому вигляді, як вона до нас дійшла, скомпільовано на основі кількох уже згаданих текстів, але з суттєвими доповненнями (включаючи, наприклад, нові заголовки, переклади з Ґваньїні, "Історію Злочинного Восьмого Собору" й т. ін.), у третьому - пізнішому московському - світі.
Проте коли ми пробуємо атрибутувати згадані тексти реальним особам, виникають труднощі. Це питання є особливо важливим у зв'язку з першою групою текстів, оскільки власне звідси походить майже все, що нам уявляється як знання про Курбського - християнського гуманіста, причому більшість авторитетів схильна погодитися, що, з огляду на загострений полемічний тон, матеріали "Курбського-Грозного", зокрема й "Історія", - ненадійне джерело історичних деталей.
Від часів Миколи Устрялова, першого новітнього видавця Курбського, й до сьогодні більшість науковців, працюючи з матеріалами Курбського, схоже, не прагнула з достатньою ретельністю заглибитися у загальну хронологію і топографію східнослов'янської культури років еміґрації Курбського (тобто, 1564-1583). У деяких випадках (наприклад, самого Устрялова) цей недогляд вочевидь походив зі свідомого дотримання імперської політики у ставленні до української та білоруської культури; в
Loading...

 
 

Цікаве