WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → ВідповідьЧарлзові Гальперіну на статтю «Едвард Кінан і листування Курбського-Грозного під прицілом» (пошукова робота) - Реферат

ВідповідьЧарлзові Гальперіну на статтю «Едвард Кінан і листування Курбського-Грозного під прицілом» (пошукова робота) - Реферат

у 1620-х (наголошую часову конкретність), оскільки, на його думку, найпізніший список (рукопис Q.XVII.67) було укладено в 1606-1609роках. Проте в іншому місці він висловлюється обережніше: "Збірка має низку специфічних ознак [...], які вимагають обережності в остаточних висновках". "Кодекс укладено [...] на початку 1620-х. [...] Детальне дослідження того, як створювався Q.XVII.67 у зв'язку з походженням даного списка К1 є завданням для спеціальних студій", які він має намір здійснити 8.
Але навіть без таких студій можна помітити, що Q.XVII.67 містить дуже ранній варіант К1, найближчий до манускрипту
197 моєї первісної схеми, і це бездоганно відповідає запропонованій мною 25 років тому послідовності текстових варіантів 9 , що й показав Морозов. По суті, відкриття Морозова підсилює мої аргументи, висунуті 1971-го й повторно в 1990р., про першість так званої першої редакції К1 і в підсумку досить сильно побільшує значущість текстуального запозичення із львівського "Апостола" 1574 р. в другій редакції К1 (зі "Збірки Курбського"), згодом віддзеркаленій у "Першому листі Івана" (далі Г1). Можливо, звичайно, що К1 в його найдавнішій версії було написано, або приписано Курбському раніше, ніж я думав спочатку. Проте цікава загалом публікація Морозова не містить непереборних доказів, які заперечили би мій основний висновок стосовно К1 (що Андрій Курбський його не писав), та й сам Морозов, врешті, не стверджує, що такі докази існують.
З іншого боку, якби хтось раптом натрапив на тогочасний московський список, скажімо, остаточної версії Г1 чи "Історії" Курбського, це змінило би справу - але такого, я впевнений, не може статися. Що ж до палеографічно-хронологічної послідовності рукописів, які я уклав у "жмутки", то її дуже добре підтверджують лінґвістико-філологічні спостереження, зокрема - виділення розбіжностей слов'янського/неслов'янського і московського/немосковського, що є основним елементом моєї первісної арґументації, на яку Гальперін узагалі не звернув уваги: очевидно, через те, що більшість захисників автентичності тексту також цим нехтують, хоча насправді йдеться про річ надзвичайної ваги, до чого я ще повернуся.
Гальперін посилається (с. 390) на різні згадки в джерелах XVI сторіччя про "грубі" та інші листи Курбського до Івана IV. Як я вже згадував, деякі - не всі - з-поміж цих свідчень здаються автентичними в тому сенсі, що їхнє походження не викликає підозри. Та оскільки вони не цитують сам текст, ми не можемо дізнатися, про які листи (й чи про листи Курбського) йде мова. Існують також "чемні" листи Курбського такі, як адресовані на ім'я Анни Збаразької, але всі, либонь, погодяться, що він не "писав" цих листів у нормальному значенні слова. Звичайно ж, ніхто не спробував довести, ніби мова й стиль згаданих текстів подібні до мови й стилю "Листування", бо така спроба неминуче дала б неґативну відповідь 10.
Але повернімося ще раз до питання, чи був Курбський письменним. Як зазначає п. Гальперін (с. 392 й далі), років із десять-дванадцять тому Інґа Авербах опублікувала абсолютно ясні й однозначні архівні документи (слід розуміти, Іванішев у 1849 р. приховав їх), які свідчать про те, що Курбський не вмів написати свого імені кирилицею, або, коли бути точним, заявив, що не вміє. Ніхто, як здається, не піддавав сумніву автентичність цього свідчення. Але на тому одностайність закінчується. Сама Авербах думає, що Курбський усе-таки якось спричинився до створення атрибутованої йому праці (включно з перекладом "Нового Маргариту", про який ітиметься далі) за допомогою інших людей, вірогідно - надиктував. Хоча погляд Гальперіна на це питання (с. 396) не зовсім ясний ("Твердження [Інґи Авербах], що Курбський продиктував свої праці, залишається переконливим"), він, усе ж-таки, дав себе переконати.
Гальперін також згадує (с. 394) моє "роздратування" з приводу думки, нібито неписьменний Курбський був водночас витонченим письменником, перекладачем і філологом, який вільно орієнтувався у слов'янських текстах, із котрими працював. Признаюся, що додаткові роздуми та перегляд нових публікацій не зробили мене сприйнятливішим до розумувань або фантазій на зразок тієї, що Курбський, мовляв, брехав литовським властям, аби приховати, що вільно пише кирилицею, або коли сказав, що підписується латиницею, бо не вміє писати по-руськи 11, то мав на увазі лише каліграфічний скоропис канцелярій Великого князівства Литовського.
Останньою в цьому питанні є гіпотеза Василя Калуґіна, який запропонував справді головоломний аналіз і висновки у справі ймовірної письменності Курбського 12. Підсумувавши знахідки Авербах (Курбський konnte in kyrillischer Schrift nicht schreiben [не вмів писати кирилицею. - нім.]), пан Калуґін намагається спростувати її твердження в такий спосіб (у квадратних дужках - мої коментарі):
1) У минулому аристократи не обов'язково навчалися письма - вони мали писарів, які писали за них.
2) Курбський [тобто автор атрибутованих йому творів] трохи навчався слов'янської [не до конца] замолоду [як повідомляється в тих-таки творах].
3) Курбський [тобто автор атрибутованих йому творів] прочитав кілька слов'янських текстів [знову ж, як повідомляється в тих-таки творах].
4) Курбський [тут уже йдеться про історичну особу] прочитав листа, врученого йому 1566 р. урядником двору [це засвідчується у литовській документації].
5) Оскільки він умів читати, він мусив уміти й написати своє ім'я.
6) Курбський [знову йдеться про реальну особу] одного разу написав своє ім'я й латинський вислів "manu propra" 13 кирилицею.
Калуґін намагається розв'язати суперечності, притаманні згаданому перелікові "фактів", за допомогою щільної інтерпретації поняття по руский: коли Курбський пояснював уряднику, чому він не дотримався правил Литовського Статуту 1566 р. з вимогою, щоб документи писалися по-руску литерами u словы русскими [...] u не иншим языкомъ u словы [...], він нібито мав на увазі, що не міг - чи не хотів - писати руським канцелярським курсивом: "он не пожелал подписаться скорописью на западнорусском деловом языке" 14.
Такий висновок нелогічний, непереконливий, ґрунтується на кількох непорозуміннях і явно спростовується тими самими свідченнями, які наводить Калуґін.
Нелогічний він тому, що нам пропонують уявити одночасно кількох Курбських, які взаємно заперечують один одного. Цей гаданий "аристократ" XVI сторіччя (лишімо осторонь питання про слушність такої характеристики):
- не мав потреби писати (1);
- оскільки умів читати, то вмів і писати (5);
і
- в молодості вивчав старослов'янську мову (2);
- читав і старослов'янські тексти і литовські документи (3, 4);
- писав тексти багатьма варіантами слов'янських літературних мов і підписував своє ім'я латинськими словами, але кириличними літерами (6);
- проте був неспроможний, після сімох років життя на Волині й попри
Loading...

 
 

Цікаве