WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → ВідповідьЧарлзові Гальперіну на статтю «Едвард Кінан і листування Курбського-Грозного під прицілом» (пошукова робота) - Реферат

ВідповідьЧарлзові Гальперіну на статтю «Едвард Кінан і листування Курбського-Грозного під прицілом» (пошукова робота) - Реферат


Пошукова робота
ВідповідьЧарлзові Гальперіну на статтю "Едвард Кінан і листування Курбського-Грозного під прицілом"
Я був би не зовсім щирий, якби сказав, що в мене не викликає ніяких суперечливих почуттів згадка про колеґ, яких я ось уже чверть століття не можу "переконати"; втім, я мушу подякувати Чарлзові Гальперіну за його ретельний огляд літератури про полеміку довкола проблеми "Курбського-Грозного". Та ж таки щирість спонукає мене додати, що я сподівався завершення цієї справи 1990-го, ба навіть 1985 р., - у той спосіб чи в інший. Але ми її не завершили. І Гальперін має цілковиту слушність, коли стверджує, що переважна більшість науковців не вважає, що Кінан обґрунтував свою правоту. Що ж до мене, то я сьогодні більше, ніж будь-коли, переконаний у слушності висновків Кінана 1971 р. й згодом: ані Іван IV, ані Андрій Курбський не брали жодної участі в написанні хоч якогось із текстів збірки, яку називають "Kurbskii Miscellanies" ("Збірка Курбського") 1. І, підкреслюю, за останні чверть століття не знайдено жодних нових доказів їхньої участі, й то попри всі енергійні зусилля, з такою ретельною вичерпністю підсумовані в статті Гальперіна. Ще раз підкреслюю: після 1971 р. найістотнішим новим свідченням у цій проблемі надалі залишається знайдений Інґою Авербах доказ якщо справді він таким є, - що Андрій Курбський, проживши два десятки років у вигнанні, помер приблизно таким самим, яким прибув із Московії, тобто, по суті, неписьменним у слов'янській мові 2.
Ми повернемося до цього питання одразу по тому, як я зроблю кілька окремих зауважень і реплік до певних частин огляду пана Гальперіна. "Окремих", бо Гальперін надзвичайно ретельний і переказує зауваження моїх колеґздебільшого дуже сумлінно; мені залишається мало що додати, та й неможливо повернутися до всього того детального аналізу, який потрібен для їх спростування. Тому обмежуся проблемами апокрифу "Курбського-Грозного".
Спочатку зо два додаткових загальних спостереження. Гальперін будує свій огляд так, немовби це звіт про якісь битви: X відкидає У; В відтиснутий А; гіпотези "обвалюються", системи "розпадаються" 3. Такий вибір наративного модусу робить життя в наукових колах набагато збудженішим, а "полеміку" - більш драматичною й плідною, ніж я будь-коли її собі уявляв. Це перешкодило провести достатньо виразну межу поміж роботами тих небагатьох дослідників, хто, як видається, зрозумів мої арґументи й іще раз дослідив текстові пам'ятки, і тією переважною більшістю, яка після прочитання рецензій чи вторинної літератури дійшла "консенсусу" в тому, що мої погляди "непереконливі".
Певним симптомом того, що Гальперін, як мені здається, драматизує дискусію, є його постійне застосування слів "підробка", "підроблювач" і таке інше. Наскільки пригадую, я ніколи не вживав цього слова, а якщо колись давніше таке й сталося, то тепер би я цього не робив. Як мені вже не раз довелося повторювати, я дотримуюся думки, що ці тексти (тобто всі тексти, приписувані Курбському чи Грозному) є апокрифами. Їх створили різні люди в різний час і для різних цілей. Частина з них - наприклад, явно автентичні "литовські" листи - стала апокрифами тоді, коли їх безпідставно приписали, неумисне чи з певним наміром, Курбському. Інші, такі, як недоладний "Перший лист Івана", мабуть, від самого початку були задумані як містифікація або літературна вправа. Але не йшлося про "підробку", як я її розумію, тобто, про "виготовлення (здебільшого документів, монет тощо) для облудної імітації чогось автентичного". Наприклад, можна назвати "підробкою" знаменитий "давньоруський" пергаментний манускрипт "Слова о полку Ігоревім", якого виготовив 1815 р. Антон Бардін для Олексія Малиновського, але самий текст "Слова" має, поза сумнівом, розглядатися як передромантична літературна містифікація на зразок Макферсонового "Оссіана" 4. У випадку з апокрифом "Курбського-Грозного" не існувало автентичного феномена, який можна було б зімітувати, бо в час творення перших версій кожного з апокрифів нікому й на думку не спало би, що Іван, Курбський, або хтось із московських аристократів-політиків міг писати такі листи чи повісті, та й жодного автентичного взірця просто не існувало. (Звідси, мабуть, і формальне розмаїття листів, на яке я вказував у "Апокрифі".)
Побічним продуктом зосередженості Гальперіна на ґладіаторському мотиві дебатів є, як мені здається, його схильність, по-перше, сприймати мої первісні формулювання та доповнення інших дослідників надто буквально, а по-друге, не зауважувати різниці між справами більшої та меншої ваги у фундаментальній проблемі атрибуції, тобто нехтувати рівнями ймовірності. Скажімо, величезну вагу має те, що версії (редакції) "Листування" та "Історії" засвідчують виразну (й почасти спільну) літературну еволюцію впродовж XVII сторіччя, набуваючи своїх відомих остаточних форм близько 1675 р., але набагато менш істотним є те, чи був причетний до цього Семен Шаховськой, як вважаю я, а чи якийсь інший московський автор. Так само годі уявити Андрія Курбського, який диктував би переклад Цицеронових "Paradoxa Stoicorum" ["Парадокси стоїків", - лат.] по-слов'янському, тоді як набагато менше значення й нижчу вірогідність (з огляду на те, що ми не маємо бодай приблизної певності в питанні про можливість доступу московських авторів XVIXVII століть до друкованих видань Цицерона) має моя спроба ідентифікувати видання Цицерона, піддана такій серйозній критиці 5.
У невміння відрізнити більші проблеми від менших є свої наслідки. Наприклад, від повторень Гальперіна про різницю між моїм датуванням рукопису й тим, яке пропонують Россінґ або Рьонне, хоч би яке з них ми прийняли, не з'ясується ширша, незмінна за останні 25 років картина, а саме: немає тогочасних рукописів жодної з частин головного масиву збірки "Курбського-Грозного", а дати й зміст (пізніх) рукописів, доступних нам, загалом відповідають еволюції текстів, як це показав незалежний філологічний та змістовий аналіз, обговорений в "Апокрифі" 6. Те, що моя первісна арґументація, зіперта на "жмути" рукописів, не є "перебільшенням" (с. 383), підтверджується, як мені здається, тим фактом, що новіше датування рукопису загалом зберігає попередні контури. Наприклад, нещодавня знахідка Морозова (с. 378, прим. 16) не вимагає великої зміни моєї первісної схеми. Виявлений ним список "Першого листа Курбського" (далі K 1) - це дуже рідкісний манускрипт, написаний надзвичайно характерним почерком, який неможливо датувати точніше, ніж "1590-ті - 1621 рік".
На цьому питанні варто зупинитися не тому, що, як твердить Гальперін (с. 385), "коли рукопис Морозова датується 1590-ми, [...] то структурний аналіз К1, здійснений Кінаном, із тріском розпадається" 7, а тому, що Гальперін неточно передає обережну двоїстість Морозова. У висновках до своєї статті Морозов пише, що не залишається підстав для гіпотези, за якою "Листування" виникло
Loading...

 
 

Цікаве