WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Традиції московської політичної культури (пошукова робота) - Реферат

Традиції московської політичної культури (пошукова робота) - Реферат

призначений вплинути на поведінку російськогоселянства, не досягав мети, аж поки в 1930-х рр. сільську культуру не було зруйновано збройно.
Політичну культуру Московії, звичайно ж, формував не лише обмежений досвід російського села. Зокрема, далі нам слід докладніше розглянути феномен, який ми називатимемо культурою двору, тобто культуру тих нечисленних споріднених родин, що за умов, не менш страхітливих, аніж ті, з якими віч-на-віч стикався хлібороб, знайшли засоби ефективного політичного контролю над соціальним та економічним життям у ширшому масштабі. Оскільки з-поміж усіх неселянських політичних культур східнослов'янського світу в цілому реґіоні культура лише одного двору - а саме двору великих московських князів - виявилася справді спроможною впоратися з неймовірно складним завданням управління розлогою політично-військовою організацією, нам доведеться простежити прикметні риси та принципи діяльності Московського двору якомога детальніше.
Насамкінець ми розглянемо генезу й принципи дії третьої культури - дьячества, або бюрократії, піднесення якої надзвичайно щільно пов'язане з еволюцією Московської, а згодом Російської держави. Як ми побачимо, саме sui generis [Своєрідні, тобто притаманні тільки їй (лат.)] риси тієї бюрократії та її місце в ширших моделях російської політичної культури великою мірою визначили зовнішні форми політичного життя в цій країні.
Політична культура російського села
Наукова література, присвячена російському селянському життю, безмежна, і ми її тут не оглядатимемо. Наша мета - радше зосередитися на помітніших реаліях та системному порядку селянського життя - передовсім, соціального життя на селі - в надії виокремити ті чи ті звичаї, покарання й обмеження, які, здається, мали визначати важливі аспекти політичної культури села й формувати уявлення сільського жителя про людину, про себе та своє соціальне буття. Наш метод полягатиме в тому, щоб описати кілька дієвих принципів сільського життя й по змозі визначити причетність їх до політичної культури.
Для людей, що живуть з обробітку землі, а надто для росіян, ізольованих від міжнародної торгівлі й від стабілізаційного впливу незалежних ринків із їхнім вільним коливанням цін, рубіж, котрий відділяє процвітання від катастрофи, є надзвичайно хистким і мінливим як для групи, так і для окремого господарства. Поле однієї родини затоплюється повінню, поле іншої - ні; в одній родині корова перестає доїтися, в іншій - ні; одне подружжя має четверо здорових синів, інше - безплідне. Всі культури розвивають характерні інституційовані засоби подолання непевності й непередбачуваності такого життя; у випадку російських хліборобів ці засоби самозбереження можна описати ось у такому простому сюжеті.
Візьмімо два господарства, Іванове й Федорове, кожне з яких складається з чотирьох здорових осіб (в обох чоловік і жінка, в Івановій хаті двоє синів, у Федора - син і дочка); обидва мають по однаковому наділу однаково доброї землі й по одному коню. Зараз ми побачимо, що за російських обставин вельми істотно не лише для виживання цих родин, а й для виживання села, аби всі згадані ресурси - праця, тяглова сила, тваринне добриво й земля - використовувалися якнайбільше, в найпродуктивніших поєднаннях. Коли Іванові сини досягнуть повноліття, його господарству буде наділено (або він сам придбає) додаткову землю й тяглову силу, щоб "урівноважити" зрослі витрати праці тощо. Іванове господарство процвітатиме. Одначе мірою його економічного зростання село почне докладати зусиль, щоб загальмувати цей ріст. Івана попросять узяти до себе вдову чи осиротілу дитину сусіда, чи сільського каліку. Від нього чекатимуть більших, ніж від решти, видатків на сільське свято або на утримання місцевого священика. Його можуть поставити "старійшиною", й отже - покласти на нього ризик відповідальності за взаємини з зовнішньою владою в особі поміщика або збирача податків. Відтак Іван та його сини дійдуть висновку, що село встановлює межі їхній індивідуальній чи родинній соціоекономічній мобільності та піднесенню, утримуючи їх у попередньому стані, на орбіті часток, які обертаються довкола сільського ядра.
Доля Федора інакша. Його син захворіє на віспу й помре; він та його дружина й дочка виявляться неспроможними належно обробляти свій наділ землі, і цей наділ відповідно зменшать. Його кобила ожеребиться, та невдовзі його хата згорить у пожежі, а самого Федора вб'ють. Його дружині й дочці загрожуватиме катастрофа. Але й у цьому випадку село втрутиться, і не тільки задля того, щоб подбати про вдову й сироту, але й щоби поновити вжиток орної землі, тяглової сили та людської праці, котрі інакше можуть залишитися невикористаними. Вдова Федора, ще спроможна народжувати дітей, вийде заміж - з одним конем та частиною своєї землі - за здорового, але безземельного чи безтяглого чоловіка, дочка зі своєю частиною землі та своїм конем теж знайде відповідну пару. Отож у випадку Федора село виступає як своєрідна "долівка", не допускаючи, щоб цінні людські та інші ресурси нищилися чи падали нижче потрібної продуктивної спроможності, або випадали з продуктивної структурної мережі, змодельованої сільською системою спільного виживання.
Такий порядок є звичайним і цілком виправданим для всіх спільнот виживанням. Зрозуміло, може виникнути питання (зокрема, в західних умах!) про персональні бажання та мотивації індивідів і родинних осередків: що, наприклад, буде, коли Іван не захоче брати до себе безпритульних та вдів, або коли Федорова дружина й дочка не захочуть виходити заміж за запропонованих їм роботящих наймитів? Село, звичайно, могло вдатися до крайніх заходів, у тому числі колективного насильства й позбавлення власності, але До цього доходило рідко, бо, очевидно, еластична павутина механізму взаємозобов'язань глибоко просотувала сільську культуру, тож його вигоди й вимоги розумів кожний носій цієї культури. Сама ненадійність існування, що надала першості такому типові пристосування, а також мінливість долі, неминуча в житті орачів, переконуватиме більшість дорослого населення в доцільності таких санкцій. Кожному протягом його життя доведеться відчути вигоди механізму взаємозобов'язань, можливо - у власній родині, і напевно у власному селі; вони не лише мовчки згодяться, але, скоріше за все, самі візьмуть участь у застосуванні згаданих санкцій до когось іншого.
Отож, абсолютно панівним завданням селянської сільської організації - завданням, що розвинулося упродовж століть незмінної аґрокультури виживання, завданням, імперативи якого витворили щільне ядро, збите докупи могутньою силою зчеплення всупереч дії значних сил розщеплення, - було просте виживання: економічне, біологічне та соціальне. Не "справедливість", як гадали слов'янофіли та чимало зрослих у місті етнографів, не "прогрес" чи накопичення багатства, не "збереження стилю життя", а збереження життя в прямому сенсі - життя людини, життя потрібної їй худоби, життя життєдайних польових культур. І найважливішим автономним суб'єктом
Loading...

 
 

Цікаве