WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Традиції московської політичної культури (пошукова робота) - Реферат

Традиції московської політичної культури (пошукова робота) - Реферат

політичною культурою. Така інтерпретація не може претендувати на опис чи пояснення всієї російської історії, менш за все вона може впорядкувати те розмаїття й заплутаність свідчень, які Геллі так упевнено називає, беручи в суворі лапки, "фактами".
Ми з моїм опонентом настільки розходимося в поглядах на природу історичного процесу та історичного дискурсу, що я неможу уявити, чим може бути корисна для читачів моя спроба спростувати в рамках цієї відповіді бодай дещицю його декларацій про минуле Росії та його характеристики моїх намірів, методів і формулювань. Проте, можливо, корисним буде обговорити деякі з його спостережень і вказати, що й чому в контексті моєї статті я ствердив.
Мені, на диво, видається, що в деяких питаннях ми з Геллі значно ближчі до порозуміння, аніж він уважає. Наприклад, я не заперечую його окреслення слов'янської території в доісторичні часи, я погоджуюся з ним і з Рибаковим, що слов'яни дуже пізно прийшли на територію, яка стала колискою російської нації, і мені здавалося, що про це сказано. Звичайно, мені не йшлося про те, що, як він формулює, "у часи ґотів та варягів" слов'яни жили на території, яка згодом стала російською; насправді ж я сказав, що за часів, коли слов'яни почали освоювати ці величезні ліси, вони практично не потрапляли під вплив середземноморської культури аж до своїх перших контактів із ґотами та варягами. Поміркувавши ще раз над цими твердженнями, я вважаю, що вони достатньо чіткі в тому вигляді, як їх сформульовано, але, можливо, я мусив детальніше їх обґрунтувати. Звичайно ж, я не ставив метою узагальнити історичну демографію V чи X століть, але повинен був зосередити увагу на пізній появі східних слов'ян на цій території та швидких темпах, якими вони її заселяли.
Аналогічно, характеризуючи Московське князівство як "крихітне" в період його появи з хаосу громадянської війни близько 1450 р., я намагався підготувати ґрунт для обговорення разючого росту й розвитку Московії в наступний період; проблема, які ж межі в сучасному територіальному сенсі мав малонаселений і чітко не окреслений, порослий лісом простір, спадкового володаря якого спіймали й осліпили його вороги - двоюрідні брати, котрі знову змусили його посісти трон своїх предків, просто недоречна в цьому контексті.
Якщо Геллі вважає, що "московитські шляхи сполучення були найкращими в Європі", тоді ми радикально розходимось у поглядах на поняття "шляхи сполучення" й на те, як треба оцінювати їхню якість. Я добре уявляю, що якісь тексти можуть описувати блискавичну чотириденну подорож із Москви до Новгорода, двох найважливіших міст середньовічної Росії, між якими простягалася найрозвинутіша територія, проте більшість джерел свідчать на користь того, що сполучні шляхи, якість яких визначається рівнем регулярного й надійного пересування людей, товарів та інформації між населеними пунктами, які перебували під контролем Московської держави, що швидко розвивалася, були достатньо примітивними. Я стверджував і те, що держава чималим коштом не без певного успіху поставила собі за мету подолати ці природні труднощі. Зауваження "Кінанова оповідь про те, що подорож від Полярного кола до Москви могла зайняти цілий рік - абсурдна", видається мені дещо екстраваґантним. Насправді я казав, що "дорога до столиці й назад забирала мало не цілий рік".
Найбільше мене в цьому розділі вражають зауваги Геллі щодо двох тісно пов'язаних тверджень. Перше приписує мені ідею "деспотичної та абсолютистської політичної системи", яку насправді я цілком ясно заперечував. Друге твердження: "[і татари, і литовці] фактично були збанкрутілими недобитками, котрим Московія будь-якої миті могла завдати остаточного і смертельного удару" - вражає мене як телеологічно неприйнятне по суті, а фактично вкрай сумнівне, з огляду на те, що через півтора століття після періоду, про який ідеться ("в цей час", тобто "в 1450 р.") татари спалили Москву, "литовці" (Литва в джерелах) багато місяців окуповували Кремль і ледь не посадили на трон свого польського короля.
Геллі, однак, ставить низку запитань, які видаються мені вартими уваги. Можливо, він має рацію, стверджуючи, що я проектую деякі знання про організацію сільськогосподарської та общинної структури пізніших століть на ранній період, про який відомостей збереглося дуже обмаль. Думаю, що він правий, коли закидає мені нечітке окреслення кріпосного права, холопства (див. нижче) та колективізації. Але я не розумію, чому він уважає, що я уникаю розгляду цих питань, аби не поставити під сумнів свою тезу про "загрозливе оточення". Він стверджує, що кріпосне право було великою "страховою системою". Тут хтось із нас напевне помиляється; я погоджуюся, що кріпосне право можна розглядати як ветху страхову систему, і мені здається, що воно так довго виправдовувало себе якраз тому, що відповідало тим рисам політичної культури, які я пробував окреслити, а ще тому, що забезпечувало структуру для вертикальної інтеґрації окремих "культур", які я намагався схарактеризувати.
Геллі постійно робить закиди щодо формулювань, із допомогою яких я описував відносні й довготривалі тенденції. Наприклад, коли я кажу, що "сільська політична культура мало змінилася" впродовж кількох століть, або що "аґрарні традиції існували століттями", я мав на увазі, що ці твердження мають сенс, коли порівнювати російський досвід із, наприклад, західноєвропейським. Так само, характеризуючи різницю між тим, що я назвав новгородською моделлю, та моделями ближчих до центру московитських земель, я лише хотів створити можливість для порівняльного аналізу; в будь-якому разі коментарі Геллі, що підкреслюють принесені московитським загарбанням зміни, на мою думку, просто доповнюють мій аналіз.
Геллі часто повторює, що своєю статтею я хотів завершити "місію узаконення "Апокрифу"". Ця репліка мене дивує, позаяк, наскільки пригадую, я не звертався до цієї книжки й посилався на тексти Курбського-Грозного тільки побіжно. Крім того, доволі некоректно стверджувати, що "Кінан усе ще наполягає, нібито немає підтверджень щодо авторства і дат листування між Курбським і Грозним", коли насправді ці слова стосувалися не власне листування, а "текстів, на які сьогодні так часто посилаються, обговорюючи московську "політичну ідеологію"", під якими, звичайно ж, я мав на увазі значну кількість джерел, що стали хрестоматійними. Рамки інтерпретативного есею або цієї відповіді не дозволяють сперечатися з приводу суто технічних і все ще не розв'язаних питань, поставлених в "Апокрифі". Але, мабуть, мушу відзначити, що тепер, особливо коли Інґа Авербах навела докази 3 , достатні, щоб переконати будь-яку людину зі здоровим глуздом, що Андрій Курбський навіть наприкінці життя не був спроможний підписати своє ім'я кирилицею (хоча вона далі вважає, ніби він диктував приписувані йому твори!), у правильності висновків моєї книги я переконаний іще більше, ніж коли її завершував.
Геллі ставить під сумнів мій скептицизм щодо ступеню обізнаності московитських політиків із візантійською
Loading...

 
 

Цікаве