WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Традиції московської політичної культури (пошукова робота) - Реферат

Традиції московської політичної культури (пошукова робота) - Реферат

поповнить напрочуд велике число осіб, які виросли в малому упривілейованому класі, ходили в одні й ті самі школи, робили закупи в одних і тих самих крамницях обмеженого доступу, користувалися послугами одних і тих самих лікарів і дантистів і змалку були свідомі своєї соціальної виокремленості. І хоча ці люди вочевидь мають набагатокращу освіту, ніж їхні батьки, та й взагалі "мудріші", мало що вказує на те, що вони розуміють, або спробують задовольнити потреби своєї системи в політичній - у її протиставленні економіці - модернізації. Їхня соціалізація, дотримуючись підручникового означення, досконало відповідає стабільній системі, в якій вони стали першим поколінням носіїв спадкових привілеїв.
Попри освітні вигоди й поважну практичну обізнаність у політиці, яка є звичним досвідом всякого зрілого представника радянської еліти, ці люди мають менше фактичне знання про зовнішній світ і про своє власне суспільство, а також менше розуміються на модерних техніках соціального та політичного аналізу, ніж будь-які інші зіставні з ними еліти. Багато з тих, хто завдяки темпераменту й талану домігся найбільших успіхів, є "монархістами", як признався мені один кілька років тому; більшість є циніками, не схильними вдаватися до роздумів про політичні зміни; дуже небагато їх "випало з системи". Марно шукати у формуванні цього покоління таких впливів, які підготували б його інтелектуально чи практично до здійснення обережних, але основоположних змін у політичній системі або в її політичній культурі. Тому здається очевидним, що зміна поколінь в істеблішменті не призведе до реальних змін, а може - навіть витерпить їх.
Скептичний читач, певно, поставить під сумнів здатність сучасних соціальних наук допомогти аналізом чи бути дієвим елементом політичної культури індустріалізованих демократій; уважний читач пригадає, що в запропонованій тут інтерпретації якраз надміру орієнтовані на переміни модні течії імпортних соціальних теорій тлумачаться як почасти відповідальні за "крах" політичної культури в Росії на початку цього сторіччя. Але факт залишається фактом, що саме розвиток західних наук про суспільство та поведінку допоміг у спостереженнях та концептуалізації складних соціальних процесів, і що ці поняття, більшою або меншою мірою звульґаризовані, впливають на сприйняття майже всіх зрілих осіб на відповідальних посадах. Тому ці лідери - зокрема, наприклад, профспілкові - виявляють відносну сприйнятливість до нових ідей і теорій, що їх пропонують соціальні науки, а отже - чутливість на потребу в перемінах. Натомість у Радянському Союзі примітивна безплідність офіційної соціально-наукової теорії і всепроникний цинізм та апатія, з якими освічені люди дивляться на такі речі, призводять до того, що політичне керівництво є байдужим або навіть ворожим до нових даних та ідей соціальних наук, за винятком найбільш прагматичних і маніпулятивних аспектів економічного планування.
А що можна сказати про "дисидентів", криптодисидентів, квазідисидентів та інших "внутрішніх лібералів"? Хоча соціолог міг би об'єднати їх за соціальним походженням і освітою з членами елітарного істеблішменту їхньої ґенерації, мало хто опиниться серед згаданих вище осіб, що "випали із системи", зате багато хто виріс на периферії еліти: більшість "антиістеблішментських" типів продовжують стару традицію інакодумства. Чимало з них є дітьми або онуками "старої інтеліґенції" чи "самовідданих комуністів" періоду революції; принаймні, одна добре відома родина цього типу може похвалитися, що члени її чотирьох поколінь по прямій лінії успадкування проводили життя на політичному засланні. За кількома знаменитими винятками, ці люди залишаються в межах традиційної політичної культури, тобто їхнє інакодумство, як і інакодумство їхніх попередників та предків, є персональним, принциповим, філософським і неефективним. Вони відкидають державу як таку, але не пропонують жодної дієздатної модерної альтернативи. Вони нарікають на брак свободи, але мають поважні сумніви щодо демократичних інституцій - сумніви, котрі випливають із низької оцінки людини та песимістичного прогнозу стосовно робітничого класу, від якого вони почувають себе абсолютно відчуженими. Є небагато доказів на користь того, що ця група запропонує - чи в ролі керівників, чи в ролі опозиціонерів аналітичні інструменти та політичні плани, які б дозволили нинішній політичній культурі успішно "переписати" себе без дестабілізації, аби в такий спосіб задовольнити політичні потреби модерного масового суспільства.
Едвард Кінан
Ще раз про "Традиції московської політичної культури"
(Відповідь критикам)
Помиляються ті, хто вважає, нібито завдання фізики полягає в тому, щоб з'ясувати, якою саме природа є. Фізику цікавить, що ми можемо сказати про природу.
Нільс Бор 1
Історію цікавить, що ми можемо сказати про минуле і як нам хочеться про нього говорити, а також, що ми можемо сказати на підтвердження своєї позиції. Подібно до Бора, ми будуємо редуктивні моделі, аби унаочнити те, чого не здатні бачити; ми говоримо про хвилі й частинки, усвідомлюючи, що вони "насправді не існують", але таке доповнення допомагає нам сформулювати, а читачеві усвідомити певні міркування про природу минулого.
Мені пощастило, бо з-поміж моїх читачів троє сприйняли суть моїх спроб говорити про минуле та спосіб, у який я намагався це робити, й були настільки великодушні, що погодилися мати справу з моїми означеннями, незалежно від їхньої оцінки тих чи інших формулювань. Вони могли б і суворіше поставитися до моєї праці, зауваживши те, про що я собі безперервно нагадую, а саме вади викладу: недостатньо чітке застереження проти можливої інтерпретації моєї позиції як екологічного детермінізму, надмірну алегоричність, брак вдячності за інтелектуальні запозичення, відсутність хронологічної збалансованості.
Їхні зауваження глибокі й доречні, але, певною мірою ризикуючи втратити їхню прихильність у відповідь, я вважав би за доцільніше відгукнутися на критичні зауваження в тій послідовності, в якій вони з'явилися, аніж групувати тематично.
Втім, я постійно зосереджуватимусь - адже дискусія торкається стількох проблем - на двох моментах: непорозуміннях, можливо, викликаних тим, що я не зовсім чітко виклав свою позицію в питаннях, щодо яких наявне виразне розходження в поглядах.
Я щиро вдячний Робертові Краммі, зокрема за те, що він віднайшов найвлучніше поєднання схвальних зауважень і поглибленої критики. Добре обізнаний із джерелами, він може судити про недостатність свідчень, спираючись на власний досвід; він точно вказує ті місця, де я мимоволі вдаюся до неуточнених компаративних доказів, або - на жаль - власних припущень. Наприклад, він просить мене виразніше з'ясувати, яким чином зазнали "соціалізації" окремі росіяни; позаяк, мабуть, не збереглося жодних місцевих біографічних оповідей приблизно до 1650 р. - ми не можемо цього знати, і у своїх висновках я покладався на дослідження сучасних антропологів про інші традиційні суспільства.
Краммі
Loading...

 
 

Цікаве