WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Традиції московської політичної культури (пошукова робота) - Реферат

Традиції московської політичної культури (пошукова робота) - Реферат

політичних злочинах, були помилувані "з огляду на тимчасове замішання (замешательство)". Позаяк чимало діячів (журналістів, письменників, митців), яких Хрущов використав для підтримки своєї політики, були представниками (нехай і маргінальними чи угодовськими) культурних еліт, що жили "не хлібом єдиним", вони зробили зцього двозначного послання висновок, що і їм також пора наполягати на власному "споживчому інтересі". Спроби зробити це неминуче підважували засади негласності, отож будили тривогу, і вона зростала мірою того, як стало здаватися, що процес "відлиги" може перетворитися на неконтрольований і ризикований. Правлячі еліти стали розглядати ці тенденції як небезпечні, а переважна більшість росіян, що справді жила "хлібом єдиним" або, принаймні спочатку, не надто раділа стрімким інституційним та соціальним змінам - як небажані.
Друга сфера, де хрущовські програми кинули виклик політичній культурі - як з'ясувалося потім, безуспішно, децентралізація. Як ми вже бачили, гранична централізація є однією з найфундаментальніших ознак російської політичної культури. Спроби Хрущова здецентралізувати й "розколоти" уряд та державне управління було відкинуто, либонь, не лише тому, що загрозили законні інтереси центральних еліт і пробудили широко розповсюджені страхи, буцімто місцева ініціатива в кінцевому підсумку зіллється з регіональними й національними конфліктами; широкі маси населення не тільки "культурно" не сприйняли хрущовської ініціативи в цій галузі і не тільки боялися її можливих наслідків для себе особисто, але й були переконані, що вона просто не спрацює.
(Дещо відхилившись убік, можна додати, що Хрущов залишився "контркультурним" навіть після усунення: він вочевидь хотів так чи інакше "винести сміття з хати". І хоча тексти, зрештою опубліковані на Заході під назвою "Хрущов згадує", викликають певні сумніви щодо факту передачі та їхньої первісної форми, вони справді кладуть початок вірогідній спробі написати правдиві мемуари, що є цілком нехарактерним - власне, безпрецедентним - учинком для високого радянського державного діяча.)
В довгій історичній перспективі може виявитися мало значущим те, що хрущовські новації "зазнали невдачі". Що тут заслуговує на нашу увагу, так це відбита в них конфронтація між глибоко вкоріненою структурою політичної культури та силами перемін, породжених соціоекономічною ситуацією в суспільстві. Парадоксально, але маси, які тиснуть, вимагаючи змін, що могли би створити матеріальну базу для кращого життя, здебільшого не концептуалізують свої desiderata [Бажання (лат.)] в термінах політичної переміни. У більшості своїй вони є "лояльні" і сповнені надії досягти своїх цілей "аполітичними" методами у рамках системи. Тож унаслідок складних розбіжностей у соціалізації маси іноді можуть по-своєму, у парадоксальний спосіб, зберігати більше довір'я до системи, ніж її лідери.
Проте лідери, дотримуючись дещо відмінної культури та більшого цинізму у ставленні до ідеологічних підвалин системи, на вимоги простого народу забезпечити йому краще життя дивляться з перспективи власного розрахунку у владі та політиці. Оскільки ж у державі радянського зразка сама держава та її керівництво, а не, скажімо, "ринкові сили", зажерливий капіталіст чи мінливий і ненаситний споживач мусять відповідати за економічні труднощі, то їхній розрахунок є досить раціональним. Лідери знають, наприклад, що (лишаючи осторонь деякі націоналістичні прояви) недавні серйозні випадки громадських заворушень - серйозні настільки, що довелося задіяти війська - були спричинені тільки нестачею їжі та тяжкими умовами праці. Проте, на жаль, політична культура керівників примушує їх вважати, що в переоформленні економічних відносин і політики ставиться на карту їхня політична влада; споживачі ж, імовірно, бачать справу передусім у економічних категоріях.
Конфліктів, до яких могла би призвести ця парадоксальна розбіжність у сприйнятті, здебільшого щастило уникати завдяки готовності керівників зробити все можливе, аби не втратити влади, збільшуючи постачання товарів і тим відвертаючи дискусії про справедливість їх розподілу. Проте в останні роки керівництву довелося віч-на-віч зіткнутися з незаперечним доказом того, що темпи росту, темпи технологічного розвитку та деякі інші засадничо важливі показники провіщають щораз більші обмеження їхньої здатності збільшувати "пиріг", і що невдовзі їм доведеться сперечатися про розміри його скибочок - і про питання, хто ухвалюватиме ці розміри, і хто ухвалюватиме, кому це вирішувати, і т.д. Ясно, що найпершими ідею d?tente [Розрядки (фр.)] висунули ті керівники, які хоч і не представляли інтереси споживача безпосередньо, але представляли нагальну потребу пристосуватися до них, з одного боку, шляхом удосконалення технології й торгівлі, а з другого - через відносне скорочення видатків на озброєння.
Але якби навіть detente принесла стрімкі й вагомі вигоди, керівництву вдалося б лише відсунути своє протиборство з проблемою, яка з погляду політичної культури є засадничо важливою: чи наявна політична культура містить у собі здатність до змін - ту "швидкість запису", що дозволить системі, призвичаєній за сорок років до стабільності й економічного зростання, стрімко адаптуватися, не втрачаючи стабільності, до широких і радикальних соціоекономічних змін, чи натомість її буде "перевантажено" завданнями соціальних та політичних трансформацій, задовільне виконання яких вимагатиме інструментарію, якого не створено, і напряму думок, якому не дозволили сформуватися?
Досвід останніх десятиліть показує, що ця політична культура погано облаштована, щоб здійснювати такі переміни. Як ми вже бачили, її керівництво, сприймаючи політичне та соціальне життя в традиційних поняттях уникнення ризику та збереження системи, схоже, перевершило в цьому навіть дореволюційні еліти. Це керівництво стабільне й старе - на всіх рівнях 4. Воно зберегло виразні, тепер, мабуть, уже спотворені, спогади про дуже бурхливі й хаотичні колишні часи. На його свіжій пам'яті - так і не здійснені плани істотного aggiornamento [Тут: модернізація (італ.)] як усередині партії, так і в економіці. Воно цілком переконане, що децентралізація та інші форми модернізації є або небезпечними, або непридатними, або те й те разом. Воно залишається глибоко відданим політиці неформального типу, так яскраво (і так мимовільно) описаної в мемуарах Хрущова. Воно не тільки застигло в переконанні, латентно притаманному чи не кожній правлячій групі, що незалежна сила закону та публічний нагляд за ухваленням рішень - це шкідливі перешкоди, але й схиляється до традиційного московського погляду, що вони вкрай небезпечні.
Демографічні процеси останніх років - зростання загальної стабільності, зниження темпів урбанізації, дедалі більше розшарування, зміни в етнічних відносинах - тільки підсилили, за відсутності структурних перемін, важливість патронально-клієнтарних і родинних зв'язків: бо ж справді вперше після 1917 р. можна очікувати, що за кілька років правлячу групу
Loading...

 
 

Цікаве