WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Традиції московської політичної культури (пошукова робота) - Реферат

Традиції московської політичної культури (пошукова робота) - Реферат

як загальновизнана мета групових дій, спрямованих на досягнення стабільності й тривалої життєспроможності цієї сільської общини.
І хоча сільська культура, як видається, в домодерні часи не вступала в політично значущу взаємодію зкультурами двору та бюрократії, слід зауважити, що вона співіснувала з ними в часі й родових прикметах, а всі три культури разом у чому не важко переконатися - мали кілька подібних ознак, що їх можна взяти за спільний знаменник російської політичної культури:
1. Усі три культури були "неформальними" й "традиційними" в тому сенсі, що політичний статус і соціальна функція визначалися не за правилами суто політичної інституційної структури (відмінної від соціальної та родинної структур), а в поєднанні походження, особистої причетності та принагідного балансу інтересів решти гравців. (Тут варто зауважити, що політика двору в Московії, схоже, мала виразно автохтонний характер, бо хоча, в строгому розумінні, два з її фундаментальних правил система старійшинства Рюриковичів і християнське канонічне право як реґулятор шлюбів - були запозичені, сказати б, з інших великих політичних синтез, однак, більшість оперативних принципів вочевидь породжувалася досвідом самих московитів.) "Членство" у цих закритих і неформальних системах приносило чималі вигоди й забезпечувало роль у колективному ухваленні рішень, однак залишалося конфіденційним, оскільки вимагало від кожного учасника мовчазної згоди на одностайний механізм урядування. У підсумку статус індивіда не міг бути ґарантований поза такими механізмами, а надміру агресивні спроби підвищити особисту владу чи статус сприймалися як потенційна загроза системі й наражалися на суворі санкції групи.
2. Загальною тенденцією політики в усіх трьох культурах було радше прагнення до стабільності й уникання ризику, ніж потяг до змін, навіть "проґресивних". На селі така тенденція корінилася у природі виживання, властивій сільськогосподарській культурі; серед бюрократії - у політичній вразливості (а фактично, безсиллі) класу чиновників і в його ієрархічній організації та технічній складності завдань; серед політичної еліти - у традиції глибоко вкоріненого страху перед неконтрольованою боротьбою різних угруповань. Характерним виявом згаданого прагнення уникати ризику було ставлення до природи людини: система уникала всього, що бачилося як потенційно небезпечні наміри людини, шляхом їх обмеження в невеликих, міцно злютованих групах, включно з двором - тією найважливішою широкою родиною, яка обмежувала волю самого царя.
3. Складові субваріанти московської політичної культури, на відміну від інших політичних систем, які можна порівнювати з нею за складністю, давністю та всеохопністю, вкрай неохоче оприлюднювали свої "закони", тобто узагальнені принципи свого функціонування, або "ідеології", для вжитку чи оглядин непричетних. Всі члени кожної з трьох систем добре "знали звичай", тобто як належить поводити себе, щоб максималізувати власні можливості у здобуванні влади й багатства, не переступаючи обов'язкових форм і табу, проте ніхто й ніколи, схоже, не прагнув систематизувати цю поведінку, виправдати її законність чи висловити щодо неї якісь узагальнені абстрактні міркування. Адже впродовж усього допетровського періоду, як видається, не було зроблено жодної систематичної спроби описати або проаналізувати московську політику зсередини, байдуже, на якому рівні.
(Промовистий виняток - свідчення, які у XVII сторіччі склав для своїх нових шведських патронів перекинчик Григорій Котошихін; цей текст іще чекає сучасної оцінки.)
Московська політична культура в ранньомодерний період
Ми вже попереджали читача, що наш аналіз, який передусім стосується виникнення та ранніх метаморфоз московської/російської політичної культури, перетне XVIII й XIX сторіччя швидкою ходою. Полишаючи на боці практичні міркування (включно з тим, що новітня історія Росії відома всім набагато краще), висунемо як головне виправдання такого стрибка той очевидний факт, що в питомо російську політичну культуру протягом цього періоду ввійшло дуже мало сутнісно нових елементів.
Однак саме тоді у співвідношеннях між варіантами політичної культури сталося кілька важливих перемін, тож в інтересах нашого подальшого викладу буде корисно їх розглянути.
Можна почати з загального міркування, що сільська політична культура у своїх сутнісних аспектах протягом згаданих сторіч мінялася мало. Це, звичайно, правда, що сільська община мусила поступово пристосовуватися у зовнішніх виявах своєї поведінки, навіть у деяких реґулятивних механізмах стримування, до змін, викликаних дедалі більшою аґресивністю уряду, чиї руки довшали, та апетитами землевласників. Але, як видно з фіскальних переписів XIX століття та з новітньої наукової літератури, село зберегло свої "глибинні" структури. Це означає, що політична культура абсолютної більшості росіян (близько 5/6 загалу) в цей період не зазнала істотних змін порівняно з досвідом двох попередніх сторіч, іншими словами - коефіцієнт культурних перемін був відносно низьким.
Щодо інших двох культур, які ми розглядали, то тут спадщина згаданих сторіч виглядає складніше: з одного боку, кілька найважливіших ознак цих культур збереглося, mutatis mutandis [З відповідними змінами (лат.)], протягом усього періоду, з іншого боку - відбулися певні значущі зміни в загальній політичній структурі, зміни, які заторкнули двір та бюрократичні культури.
Ті зміни, як і можна було передбачити, стали наслідком соціоекономічного та демографічного розростання суспільства на шляху до того, що визначається як модернізація форми. Проте для нашої мети важливо поглянути на них не з сучасною оцінкою переваг, а в термінах категорій та концептуального континуїтету, встановлених вище. Коли дивитися на них у цьому світлі, то, як видається, найважливішими процесами передмодерного періоду були такі:
1. Соціальне та культурне злиття й інтеґрація двох культур, які можна назвати "культурами правлячих еліт", тобто двірцевої та бюрократичної. У підсумку політична культура набула деяких несуперечливих ознак, властивих обом цим складникам, і відкинула несумісні.
Підставова динаміка такого злиття зумовлювалася насамперед розростанням самої держави й змінами в характері її політичної, адміністративної, а особливо військової активності. Мірою того, як зростали обсяги й апетит до щодалі ризикованіших завдань управління та мобільності, держава заходила в усе більшу залежність від бюрократії, котрій механізми власного розростання шляхом поповнення кадрів (на додачу до їхньої біологічної репродукції), а то й шляхом простого множення осередків дозволяли йти в ногу з новими потребами держави - подвиг, на який обмежена правилами спадковості придворна еліта була цілком неспроможна. Водночас функціональна гнучкість бюрократії (тобто її "орієнтована на завдання" традиція) наділяла її більшим умінням пристосовуватися до нових умов, ніж у випадку зі спадковою збройною аристократією, скутою традицією та функціонально
Loading...

 
 

Цікаве