WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Поведінка, стиль і самосприйняття російського царського двору (пошукова робота) - Реферат

Поведінка, стиль і самосприйняття російського царського двору (пошукова робота) - Реферат

важили дуже багато й що політика (зокрема, шлюбна) та управління військом перебували в центрі уваги кремлівських царедворців. Ці кардинально важливі джерела відкривають кілька особливо цікавих аспектів царської поведінки та її зв'язок з етнічністю.
Особливе значення для причетних до московської двірцевої культури мав статус (честь) -окремого клану (рода) і статус особи в самому клані. Статус клану визначався тим, який ранґ посідав той чи той його представник під час військових походів, по суті, безперервних; статус усередині клану визначався на підставі складних підрахунків, які спиралися на порядок народжень (не віку). Не багато важило те, чи були певна особа та її нащадки "чужоземцями", чи "туземцями": греками, "литвинами" (тобто, вдаючися до сучасних понять, українцями або білорусами) чи татарами. "Ставши" членами царського двору, вони здобували всі політичні права і звичайно передавали їх своїм нащадкам.
Таку байдужість до етнічного походження було закладено в поведінкові стереотипи, й багато хто з цих людей зберігав ознаки мовноїта культурної етнічності, як ми її розуміємо. Нащадки ханів та литовські вельможі (паны) брали без перешкод участь у військових кампаніях (повторюсь - у найважливішій сфері діяльності свого класу), в придворних церемоніях, у шлюбах, а також у системі старійшинств. їх було занесено до генеалогічних книг. Вони одружувалися між собою та з "чистими" росіянами; через шлюбні зв'язки вони були споріднені з родиною великого князя.
І ця інтеґрація вочевидь відбувалася поза тим, що ми сьогодні назвали б культурною асиміляцією. Єлена Ґлинська, дружина Івана IV, та її дядьки, мабуть, ніколи не втратили ознак своєї немосковської рідної мови; так само і її мати, всіма шанована Анна, ніколи не позбулася південнослов'янських мовних особливостей. Немає сумніву, що друга Іванова дружина, Марія Темрюківна, не надто вивчила російську за місяць між приїздом до Москви й весіллям, і якийсь варіант кипчацько-татарської мови мусив бути добряче поширеним серед її жіночого почту, братів і зведених братів, які супроводжували її до Москви. Мало того, інші члени двору як московити, так і литвини - поквапилися поєднатися в шлюбах з "черкеськими" прибульцями, а це пряма ознака їхнього "включення" до придворного суспільства.
Для того, щоб індивід повністю інтеґрувався в життя двірцевої політики - тобто став частиною шлюбної системи, - він чи вона мусили охреститися, але Paris vaut bien une messe [Париж вартий меси (фр.).]. Хоча навіть нехрещені - ті, кого "зберігали" для можливих потреб зовнішньої політики, як Шиґалея або братів Марії, - насправді не виключалися з внутрішнього життя двору. Немає сумніву, що мусульманин Шиґалей мав вищий соціальний статус при дворі, ніж добрий православний Максим Грек серед московських кліриків: Максим гнив у в'язниці, тоді як Шиґалей пив із вельможами. Ксенофобська напруженість в обставинах суду над Максимом Греком підкреслює, наскільки інакшим було спрямування церковної культури.
Царі в тих проявах їхньої поведінки, що найбільше важили для царського оточення, - на війні, в шлюбах, у визнанні першостей, - визнавали статус як щось обумовлене генеалогією та службою й мало зважали на етнічне походження. Навіть більше, особа неросійського походження могла "конвертувати" свій статус при будь-якому чужоземному дворі на приблизно рівний статус у московській системі, а от московський простолюдин у це середовище увійти не міг (задля прикладу згадаймо родину Сулешова).
Одним з аспектів проблеми самосприйняття є те, що можна було б назвати "після-самосприйняттям", коли дозволено вжити такого химерного виразу. Під "самосприйняттям" мається на увазі те уявлення, яке великі князі та їхнє найближче оточення мали про себе в контексті їхнього ставлення не так до окремих людей, як до інших типів людей, що надаються до ідентифікації. Щодо самих великих князів, то тут можна сказати дуже мало, оскільки потрібної для цього інформації про них як про індивідів маємо мало, а до того ж - вони були надто нечисленні, тобто, нетипові за своєю суттю. Безперечно, вони почувалися - і їм таке відчуття прищеплювали - відмінними від решти людей, але й не менш очевидно, що дуже важливі й тісні зв'язки з численними родичами, які були водночас їхніми придворними, мусили навіювати думку, що згадані відмінності не мають аж такого страхітливого значення. І, в кожному разі, вони не вступали в контакт майже ні з ким, окрім своїх придворних. Можна припускати, що багато хто з них почувався досить самотньо, дратуючись цією розкішною ізоляцією. В певному сенсі вони не могли скористатися з унікальності свого становища й, замість утішатися, переживали у зв'язку з цим, очевидно, швидше неґативні, ніж позитивні почуття. Немає сумніву, що, наприклад, Михайла Федоровича тяжко гнітило його царювання під опікою батька, і, ймовірно, він почувався скривдженим долею. Іван Грозний, як видається, намагався якомога менше прислухатися до почуттів, ще й удавався задля цього до відповідних лікарських засобів. Олексій Михайлович, як і Микола II, їздив на полювання.
Провідні бояри скидалися багато в чому на таку собі касту брахманів, чиє самосприйняття та уявлення про інших було цілком специфічним, не таким, як його зображають у більшості історичних праць. Член боярської родини мислив себе й розумів свою персональну значущість насамперед як член свого клану, як особа, причетна до нього й самою суттю своєю виокремлена завдяки природному та історичному лідерству даного клану, як особа, відповідальна насамперед перед цим кланом. Модерний здоровий глузд приведе нас, напевно, до інтуїтивного відчуття, нібито найближча родина з її інтимними особистими стосунками - це перший і найприродніший контекст значень поза індивідуальною особистістю. Але обставини родинного життя московитів цього - і тільки цього - класу, з постійною участю няньок у вихованні дітей, з участю далеких родичів у цьому-таки процесі, з надзвичайно високою смертністю як серед жінок, так і серед дітей, а також павутина засвідчених законом і політичних санкцій, котрі надавали кланові його значущості, - все це, взяте разом, Доводить, що клан у житті типового члена цього класу справді важив більше, ніж родина в її теперішньому значенні.
Друге спостереження полягає в тому, що значущі понятійні межі, які відокремлювали члена цього класу від інших людей, проходили вздовж ліній, обумовлених віссю народження. Перший з таких знакових кордонів був дуже важливим і водночас дражливим. Ідеться про лінію, яка відокремлювала клан від інших подібних кланів усередині тієї ж-таки московської аристократії. І хоча ця межа й була дуже важливою, вона швидше скидалася на
Loading...

 
 

Цікаве