WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Михайло Грушевський очима англійців - Реферат

Михайло Грушевський очима англійців - Реферат

було на той час загублено), де описується подорож візантійського чиновника вгору й униз по Дніпру, з заїздом у Крим. Під час подорожі на чиновника нападали і його ж таки захищали якісь невідомі племена. Грушевський сумлінно переповідає зміст документа, перелічує всіх відомих російських істориків, які пробували його на різні лади датувати й інтерпретувати, й підсумовує врешті, що, зважаючи на надмірну заплутаність тексту, він не бачить змоги опрацьовувати його далі.
Сумніви щодо цього документа із тогочасних істориків висловлював лише один (утім, невідомий Грушевському) вчений - Карл Крумбахер, засновник новітньої візантології. Обережність Грушевського виявилася недаремною. Років двадцять п'ять тому я навів аргументи на користь думки, тепер загальновизнаної в наукових колах: згаданий документ, так звані "Записки Топарха ·отського", - підробка, складена десь між 1816 та 1819 роками1.
Звернімося тепер до англомовного видання Грушевського. Сподіваюся, ті, хто сприяв його появі, не звинуватять в надмірній поблажливості, коли скажемо, що перший його том підготовлено за найвищими світовими стандартами. Перш за все, найвищої оцінки заслуговує якість перекладу. Інтерпретатор українського тексту Марта Скорупська чудово володіє англійською ідіоматикою, але ще бiльше вражає її вміння знаходити термінологічні відповідники (або ж удалі замінники) там, де прямих відповідників українським термiнам в англійській мові не існує. Таким чином, книжка з'явилася перед англомовним читачем без тих фатальних вад, що псували враження від попередніх, безнадійно калькованих і неоковирних перекладів праць українських iсторикiв.
У новому виданні майже немає і друкарських помилок - вельми пожадана якість для книжок, розрахованих на міжнародний ринок, і таки справді велике досягнення, беручи до уваги величезну кількість цитат і бібліографічних посилань на різноманітні іншомовні джерела, від арабських до грецьких.
Нарешті, видання супроводжується двома блискучими передмовами, які дають англомовному читачеві загальне уявлення про життя й творчість Грушевського. Одна з них, що її написав професор Альбертського університету (Канада) Френк Сисин, подає біографічні та історико-культурні відомості про автора та його книжку. Інша, яка належить відомому польському дослідникові Київської Русі Анджею Поппе з Варшавського університету, наголошує на фахових рисах Грушевського-історика та на подальшій долі й сьогоднішньому значенні його праць.
На останній проблемі варто зупинитися докладніше, бо й справді - чи є сенс перевидавати книжку, написану понад вісім десятиліть тому, позначену духом часу й позбавлену в своєму науковому апараті результатів пізніших наукових досліджень і відкриттів? На це запитання знайдеться щонайменше чотири відповіді.
Найпростіша з них полягає в тому, що Грушевський є класиком, а класиків треба перевидавати, - подібно до того, як англійський візантолог Дж.Б.Бері на початку ХХ століття перевидав з оновленим науковим апаратом "Історію занепаду Римської імперії" Едварда Гіббона, написану наприкінці ХVIII століття, - й опісля ще не раз відтоді перевидану. Коли йдеться, однак, про праці Грушевського, то існує принаймні ще три аргументи на їхню користь.
По-перше, на диво докладна бібліографія, що нею Грушевський супроводжував свої праці, за нинішніми стандартами виглядає хаотичною. Видавці рецензованої книжки окремо перевірили кожну позицію й надали бібліографії довершеного, впорядкованого, зручного для користування вигляду. Вони забезпечили таким чином фахівців безцінним інструментом для вивчення класичної історіографії - вартісної й сьогодні - докняжої та княжої доби української історії.
По-друге, видавці, передусім Анджей Поппе, подали грунтовні коментарі до проблем, що їх досліджував Грушевський (норманська теорія, стародавні київські хроніки, теорія Погодіна тощо). Таким чином вони обновили бібліографію, показали новочасні наукові підходи до згаданих проблем, нерідко демонструючи правильність здогадок Грушевського.
І, по-третє, рецензоване видання є чимось більшим, ніж просто зібранням цінної інформації для історика східноєвропейської культури. Видане англійською, воно дає змогу невтаємниченим і незалученим до українських справ читачам побачити, як історичні праці, що стосуються сивої давнини, на різні лади припасовуються до злоби дня, а визначний історик знову стає дрібною фігурою на політичній шахівниці.
1996 року українці - і в діаспорі, і в незалежній Україні - святкували 130-ту річницю від дня народження Михайла Грушевського. З цієї нагоди на Заході вийшло спеціальне число журналу "Український історик", а Президент Кучма звернувся з привітанням до учасників й органiзаторiв ювілейних заходів[2].
Того ж 1996 року в Москві вийшла книжка "Происхождение украинского сепаратизма", що її три десятиліття тому написав й опублікував совєтський емігрант, викладач Єйлського університету Ніколай Ульянов. У заплутаному абзацi цієї книжки розкритиковано "расово-ненавистническое учение", що його Грушевський "молчаливо принимал". Історик, виявляється, тісно співпрацював із людьми, зрощеними на дрiжджах теорії, якою "так удачно воспользовался в наши дни Альфред Розенберг"[3].
У Москві казали, що ідея перевидання книжки надійшла з канцелярії президента Єльцина, - саме звідти її передали Інститутові слов'янознавства й балканістики Російської Академії наук, аби той подбав про публікацію у видавництві "Индрик" - щоправда, не згадуючи замовника.
А на початку 1997 року завідувач відділу Інституту США та Канади Російської Академії наук Сєргєй Самуйлов опублікував дружню пересторогу своїм американським колегам: виробляючи закордонну політику, не піддаватися хибним поглядам на українців, які ніколи не були нацією, й на Україну, яка ніколи не була суверенною (до 1918, слід гадати, чи 1991 років). Грушевський, мовляв, запозичив свої хибні "идеологизированные, явно с расистским оттенком исторические схемы" від польських шовіністів ХІХ століття[4].
Всупереч цим голосам минулого, які долинають із "ближнього зарубіжжя", в Україні Грушевського вже ледь не іконізують.Виданий 1992 року в Харкові буквар містить патріотичний вірш "Ми українці", в якому, серед усього іншого, перераховуються й "наші славні герої" - Петро Сагайдачний, Іван Виговський, Іван Мазепа й Михайло Грушевський. А що буквар вийшов півмільйонним накладом, можемо сподіватися, що ім'я Грушевського запам'ятається багатьом українським дітям.
Букваря можна знайти у гостинному домі доктора Петра Яцика. Тут саме час згадати його ім'я - як ініціатора й покровителя цілого проекту. Саме завдяки його Центрові українських історичних досліджень та його Освітній фундації ми пожинаємо нині перші плоди великого починання. Можна не сумніватися, що й наступні томи 10-томного проекту (який, кажуть, готовий уже на дві третини) з'являться незабаром із належним інтервалом. Це справді велика подія, отож її iнiцiатор i всi виконавцi, безумовно, заслуговують найщирішої дяки.
Використана література
" I.кevНenko. The Date and Author of the So-Called Fragment of Toparcha Gothicus. - Dumbarton Oaks Papers, 25 (1971), 115-158; передруковано в: idem, Buzantium and the Slavs (Cambridge, MA-Naples, 1991), 353-378.
" "Український історик" №33, 1996, має підзаголовок: "Михайло Грушевський, студії і матеріали з нагоди 130-річчя від дня народження". Послання від Президента Кучми опубліковано на с. 435. Пор. також виступи віце-прем'єра України Івана Кураса та колишнього міністра культури Івана Дзюби в Києві 1996 р.
" Н.И.Ульянов. Происхождение украинского сепаратизма. - Москва, 1996, с. 239-240.
" С.М.Самуйлов. О некоторых американских стереотипах в отношении Украины. - "США: экономика, политика, идеология", №3 (327), 1997, с. 84-96 (перша частина статті). Згадку про Грушевського див. на с. 89.
Loading...

 
 

Цікаве