WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Князівські династії східної європи (кінець IX — початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль. Історіографія (пошукова робота) - Реферат

Князівські династії східної європи (кінець IX — початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль. Історіографія (пошукова робота) - Реферат

історіографії генеалогії за 1682-1886 рр., зібранню генеалогічних матеріалів, роботі Палати родовідних справ і Герольдмейстерської контори. Більш давні матеріали він взагалі не брав до уваги, але іцього було досить, щоб показати слабкі місця дослідження Петрова. Сам же Барсуков повністю довіряв актовому матеріалу, поданому в комісію князя Долгорукого чи у Палату після скасування місництва. На всі дошкульні місця обох дослідників звернув увагу Д.Кобеко (815; 816).
На межі ХІХ-ХХ ст. з'явилися генеалогічні довідники князя О.Б.Лобанова-Ростовського (1013), М.Д.Хмирова (1574; 1575), А.С.Резанова (1583), Є.М.Фріде (1561). Усі вони носили компілятивний характер, містили немало помилок і були неповними.
Вершиною російської генеалогії XIX ст. були праці А.В.Екземплярського. Він займався вивченням біографій князів Північно-Східної Русі за період 1238-1505 рр., критично опрацювавши при цьому роботи попередників, включаючи маловідомі замітки краєзнавців у місцевій пресі, житійні і легендарні матеріали, старанно звірив родоводи з літописами та актами. Дрібні помилки трапляються і в його працях, але в цілому вони і нині можуть служити взірцем (655; 656; 657; 658; 659; 660).
У цей період з'являються фундаментальні дослідження з історії Великого князівства Литовського П.Брянцева (443), Ф.Леонтовича (973; 974; 975) і, особливо, М.Любавського (1034; 1035; 1036; 1037). їх автори розглядали історію Литовської держави в комплексі, торкались проблем удільних князівств, взаємин Рюриковичів і Гедиміновичів.
Зберегли певну наукову цінність зауваження та знахідки І. А.Лінниченка (983; 983; 985; 986; 987; 988; 989). Антагоніст М.Грушевського, який заперечував існування українського народу та його історії, він протягом багатьох років працював у зарубіжних архівах та бібліотеках, відшукавши там немало цікавих матеріалів. Частина з них справді унікальна.
Зацікавлення генеалогією на межі ХІХ-ХХ ст. було великим. У 1897 р. засновано Російське генеалогічне товариство в Санкт-Петербурзі, в 1905 р. - Історико-родовідне товариство в Москві. З 1906 р. як окрема дисципліна генеалогія читалася у Московському археологічному інституті. Утворилося певне коло учених, які займалися історико-родовідними проблемами, насамперед родоводами Рюриковичів: Л.Савйолов, В.Руммель, В.Голубцов, Р.Зотов, Ф.Браун, Є.Соллогуб, Г.Власьєв, В.Сторожев,
М.Кашкин, М.Мятлєв, М.Баумгартен та ін. Найпомітнішим з них був Л.Савйолов, який займався проблемами бібліографії генеалогії, генеалогії дворянських родів, родоводами князів Пожарських та Коврових (1392; 1393;1394).
Родинам, які походять від від чернігівського князя Михайла Всеволодовича, присвячені фундаментальні розробки Г.Власьєва. Він також цікавився князями Острозькими і Друцькими, планував написати працю про рязансько-пронських і ярославських князів (483; 484, с.347-354; 485, с. 14-28). Г.Власьєв намагався використати всі доступні джерела, зібрати про кожного члена роду максимум відомостей, включаючи діяльність, службу і майновий стан. Для XVI-XIX ст. ці відомості практично вичерпні, для більш давніх періодів вони скупіші. Трапляються і прикрі помилки. Так, Г.Власьєв вважав нащадками волинських князів усі три головні гілки князів Друцьких - Соколинських, Любецьких, Горських, а також князів Підберезьких, Бабичевих і Путятіних; відносив без застережень до Рюриковичів Татищевих, Дашкових тощо. Зауважимо, що ці праці писані без врахування критики літописних текстів О.Шахматовим і його наступниками, що від самого автора не залежало. Те ж саме можна сказати і про деякі хронологічні помилки.
Праці московських і петербургських генеалогів, згуртованих навколо товариств, давали надію на завершення повної генеалогії Рюриковичів, доведеної до початку XX ст. (1387; 1455; 791; 1443) Революція, ліквідація дворянства і наступні події спричинилися до майже повного згортання досліджень з генеалогії та історії удільного періоду.
З цієї плеяди дослідників в еміграції роботу продовжив тільки М. А.Баумгартен. Ще в Росії він привернув до себе увагу яскравими дослідженнями з історії шлюбів Рюриковичів із представниками західних династій, використанням різноманітних західних джерел, до яких його колеги звертались дуже рідко. У полі його зацікавлень були також галицькі і волинські гілки Рюриковичів, турівські князі та інші мало вивчені проблеми. Підсумком досліджень M .Баумгартена стали дві монографії: "Генеалогія та західні шлюби Рюриковичів Російських у Х-ХIII ст." (1927 р.) та "Генеалогія правлячих гілок Рюриковичів у XIII-XVI ст." (1934 р.), які і досі залишаються найголовнішими працями з генеалогії Рюриковичів. Обидві праці видані в Римі французькою мовою. Виклад їх гранично стислий, подаються тільки матеріали, які стосуються дат народження і смерті, родинних пов'язань, без коментарів і при мінімумі полеміки. Баумгартен відхиляв думку переважної більшості дослідників щодо походження цілого ряду княжих родин від чернігівського князя Михайла Всеволодовича, вважаючи їх родоводи творінням XV-XVI ст., коли чернігівські Ольговичі масово виїжджали на московську службу. Через це він відкинув реконструкції P.Зотова по Любецькому синодику і зробив власні реконструкції, досить хаотичні, майже без спроб ув'язати родинні відносини князів з їх володіннями. Його відмова від найдавніших родовідних збірників позбавлена переконливої аргументації і грішить декларативністю. У багатьох місцях М.Баумгартен приймав сміливі гіпотези без будь-яких застережень. Це стосується одруження Володаря Ростиславича з поморською княжною, шлюбу Прибислави Ярославни з турівської гілки з поморським князем Ратибором І, Ярослава Ізяславича - з донькою Владислава III Чеського і т.д. До полоцької гілки віднесено навіть Давида Ростиславича із Смоленських Мономаховичів, який певний час займав вітебський престол. Повторено ряд помилок М.Погодіна. До недоліків таблиць М.Баумгартена слід віднести і їх дещо хаотичний порядок - не за родовим старшинством, а за волею автора. Все це вимагає певних застережень при користуванні його працями (374; 375; 376; 377; 378; 379; 380; 381; 382; 1750; 1751; 1752; 1753; 1754).
Треба зауважити, що інші праці російських науковців в еміграції з питань генеалогії князівських родин носили переважно компілятивний характер. На жаль, недоступним для нас виявився довідник Д.В.Донського під редакцією проф. князя Д.М,Шаховського (643).
З праць російських радянських істориків довоєнного періоду ми б виділили тільки окремі статті С.П.Розанова (1376, с.617-646; 1377, с.649-671), С.В.Бахрушина (383; 384; 386; 387; 388) і Б.А.Романова (1381, с.205-224).
Багато уваги проблемам генеалогії вищих верств, удільних князівств і їх взаєминам приділено в працях вчених старшої генерації С.Б.Веселовського (463; 464; 465; 467) та О.О.Зиміна (693; 694; 695; 696; 697; 698; 699; 700; 701; 702; 703; 704; 705; 706; 707; 708; 709; 710; 711). Обидва не були настільки заідеологізовані як більшість їх колег у ті часи, обидва
Loading...

 
 

Цікаве