WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Князівські династії східної європи (кінець IX — початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль. Історіографія (пошукова робота) - Реферат

Князівські династії східної європи (кінець IX — початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль. Історіографія (пошукова робота) - Реферат

Чекає на видання (підготований разом з В.Франчук) коментований текст Галицько-Волинськоголітопису. Погоджуючися з багатьма висновками та здогадками цього вченого, з окремих дискусійних проблем (зокрема болохівських князів, оцінки луцького князя Мстислава Німого, спадкового права) ми дотримуємося інших думок, цілком усвідомлюючи, що з огляду на стан джерельної бази наша аргументація не може бути остаточною.
Радянські історики також з відомих причин змушені були уникати дослідження з політичної історії Великого князівства Литовського. Чи не першим з українських істориків звернувся до цієї тематики Ф.Шабульдо (1604, с.79-88; 1605; 1606, с.27-31). Багато проблем були поставлені і вирішені вперше саме в його дослідженнях. Ми підтримуємо основні гіпотези і здогадки цього вченого. В окремих випадках між нами виникає полеміка, сліди якої знайшли своє відбиття і в цій монографії.
Цікаві дослідження П.Толочка з політичної історії Київської Русі, а також біографії окремих князів (1505, с.125-143; 1506.С.5-56; 1507; 1508; 1509; 1510; 1511). Ми повністю розділяємо висновки П.П.Толочка про існування Київської Русі як феодальної імперії до 1240 р. Однак окремі його здогадки, безперечно, залишаються дискусійними. Не погоджуємося ми перш за все з версією етнічної однорідності населення Київської Русі. Не можемо ми погодитися і з аргументацією вченого відносно західних меж Київської землі. Генеалогічна таблиця, наведена в монографії "Древня Русь", носить суто довідковий характер, перелічені лише князі, які згадуються у праці, причому вони розміщені не в порядку старшинства, а довільно.
Окремі генеалогічні проблеми династії Рюриковичів вирішені Л.Є.Махновцем (87). Його генеалогічна таблиця Рюриковичів охоплює період IX-XIII ст. і грунтується на літописних джерелах. Це найповніша зведена таблиця династії Рюриковичів домонгольського періоду. Хоча в ній є ряд суперечливих положень: не зрозуміло чому в число Рюриковичів потрапив Якун, чому дочка графа Куно фон Енгінген названа Аделею. Недостатньо обгрунтованою виглядає гіпотеза щодо шлюбу Святослава Всеславича з Софією з роду Іоанна II Комнена і т.д.
Важливими є дослідження H .Яковенко. На наш погляд, подіями в науковому житті української медієвістики стали фундаментальне дослідження, присвячене українській шляхті з кінця XIV до середини XVII ст., а також концептуальний нарис історії України з найдавніших часів до кінця XVIII ст. (1697; 1698; 1699; 1700; 1701; 1702). Перше дослідження має окремі розділи про князів, у яких не тільки вперше в українській історіографії поставлена проблема правлячої еліти та її менталітету, але й аргументовано перегляд ролі цієї еліти у розвитку українського суспільства. У цій праці наведені також генеалогічні таблиці князівських родин. Авторка спеціально не займалася дослідженням цих проблем. Таблиці повністю складені на підставі праць Ю.Вольфа з урахуванням гіпотез і уточнень А.Бонєцкого та Ю.Пузини. Тому майже всі князівські родини виявились Гедиміновичами і переважно Наримунтовичами. Вразливі сторони окремих гіпотез Ю.Пузини були виявлені достатньою мірою в ході дискусії, яка тривала у польській науці між двома світовими війнами. У найновійшій польській генеалогічній літературі їх піддано більш суттєвій критиці. Ми також не можемо погодитися з версіями про походження Острозьких від Наримунта-Гліба Гедиміновича, чи Сангушків -- від Федора Ольгердовича. Не поділяємо ми і думки авторки щодо повної ліквідації удільних князівств в українських землях в кінці XIV ст. Усе це знайшло свій відбиток у відповідних місцях нашої монографії.
Для нашого дослідження важливе значення мають праці О.Толочка, присвячені феномену державності у Київській Русі, місця князів і княжої влади у тогочасному суспільстві (1500; 1501; 1502; 1503; 1504). Багато його оригінальних поглядів дозволили наблизитися до розуміння суспільства Київської Русі. Заслуговує уваги погляд на феодальну державу як на продукт домінуючого класу, яка тотожна цьому класу і організована на грунті безпосередньо персональних зв'язків, є по суті чистою ієрархією, в основі своїй не опосередковану поземельними стосунками (1503, с.5). Слушним є, на наш погляд, спостереження за особливостями васальних стосунків: розриваючи свій зв'язок із сюзереном, васал відривав тим самим і свою землю (1503, с.5-6). Обгрунтованими виглядають тези про сакральні чинники становлення князівської влади (1500), її ідеологію, розрив між реальним життям і змістом князівської влади та цією ідеологією (1502, с.77), застереження проти захоплення концепцією колективного сюзеренітету (1502, с.57-66) та багато інших поглядів. Погоджуючися з більшістю висновків цього дослідника, ми не можемо прийняти окремі його тези, зокрема стосовно ранніх уділів, які "виникають як би з нічого по мірі необхідності наділення нового члена роду, а після його смерті зникають без сліду" (1502, с.25). Для наступного періоду погляд на княжі волості, як комплекс земель, що надавався великим князем у кожному конкретному випадку в умовне держання бенефіційного типу черговому князю-васалу також здається нам хибним. Спираючись на дослідження інших істориків, аналізуючи систему розподілу, а пізніше успадкування удільних князівств, ми прийшли до висновку, що княжі уділи були сталими територіальними комплексами, які нерідко склалися ще в епоху племінних князівств. У ті періоди, коли ці уділи не мали окремих князів, ними керували посадники, а пізніше старости князів, в склад володінь яких вони входили. Територіальні зміни цих комплексів були пов' язані виключно із розривами васальних відносин, що зумовило їх хаотичний характер. Більше того -- ці уділи пізніше часто трансформувалися у повіти при створенні воєводств, зберігаючи без змін основну територію. Міжусобні війни ніколи не йшли за частину території такого уділу. Той чи інший претендент прагнув здобути уділ, а не частину його території. Ми не бачимо прикладів зайняття престолу того чи іншого князівства, яке би не можна було пояснити з точки зору права успадкування. Переміщення князів з престолу на престол, на нашу думку, не було хаотичним (504, с.48-51 ін.).
Важливе значення для нашого дослідження мають праці М.Крикуна з історичної географії, присвячені кордонам воєводств на Правобережній Україні з XV ст., та дослідження номенклатури земських урядів (902, с.24-32; 903; 904, с.65-122). Користувалися ми також і його коментарями до "Барського староства" М.Грушевського (905, с.474-576).
З українських істориків ми також використали окремі праці перш за все М.Брайчевського (433; 434; 435; 436; 437, с.135-140; 438, с.147-166; 439, с.31-34), Я.Дашкевича (606, с.9-24; 607, с.57-66; 608, s.8-11; 609; 610; 611, с.7-13; 612, с. 167-184), О.Купчинського (931, с.129-149; 932, с.44-108), М.Кучери (934, с. 118-143), О.Головка (528; 529, с.27-37), В.Рички (1364; 1365, с.20-23), М. Корінного (852), О.Русиної (1389, с.194-203; 1390, с.182-188; 1391), В.Ульяновського (1529, с.112-121; 1530,
Loading...

 
 

Цікаве