WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Князівські династії східної європи (кінець IX — початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль. Історіографія (пошукова робота) - Реферат

Князівські династії східної європи (кінець IX — початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль. Історіографія (пошукова робота) - Реферат


Пошукова робота
Князівські династії східної європи (кінець IX - початок XVI ст.): склад, суспільна і політична роль. Історіографія
УКРАЇНСЬКА ІСТОРІОГРАФІЯ.
У часи формування історичної науки на засадах джерельної критики і дослідницької методології Україна не мала своєї державності. Останнє не могло не відбитися на творчості українських істориків, які не тільки були змушені працювати в руслі російської чи австрійської науки, але й вибирати між імперськими центрами та провінцією, якою були їхні рідні землі. Це, почасти, зумовило і малу зацікавленість генеалогічними проблемами з боку українських істориків. Довший час вони користувалися дослідженнями в цій галузі російських колег. Практично до М.Грушевського з українських істориків тільки Д .Зубрицький звертався до названих проблем (717, c. 19-108).
Праці українських істориків, які почали з'являтися з другої половини XVIII ст. можна умовно розділити натри групи: праці, присвячені вирішенню певних проблем міжкнязівських відносин і окремим князям або родинам Рюриковичів та Гедиміновичів; праці, присвячені історії окремих земель та князівств і праці загального характеру, присвячені удільному періоду в цілому або генеалогії Рюриковичів чи Гедиміновичів.
Найбільше число праць входить до першої групи. Рівень їх та цінність далеко не однозначні. Але одні автори ввели в науковий обіг не знані раніше джерела, інші розв'язали якусь проблему або хоча б поставили питання про необхідність її розв'язання. На жаль значна частина з цих праць залишились унікальними і їх майже не зачепила наукова полеміка.
Піонером української наукової історіографії вважається М.М.Бантиш-Каменський (1737-1814 рр.), виходець з старшини Ніжинського полку, вихованець Ніжинської грецької школи та Києво-Могилянської академії, який також прослухав у Московському університеті курси з прикладних наук, історії та французької мови. Крім участі в архівних виданнях, які не втратили своєї цінності, та публікації "Слова о полку Ігоревім", цей дослідник залишив немало і своїх власних праць. З огляду на опубліковані в них документи для дослідження персонального складу і біографій князів зберігають значення публікація грамот князів різних земель з московського архіву (32) та чотирьохтомний "Огляд зовнішніх відносин Росії" за 1481-1802 рр., особливо перший том цієї праці, а також п'ятитомне дипломатичне листування між Росією і Польшею, яке опубліковано тільки частково (359; 360).
З праць його сина Д.М.Бантиш-Каменського (1788-1850 рр.) зберігають певну цінність хіба його 631 біографічний нарис, з яких більшість присвячена особам князівського достоїнства (358).
З праць першого ректора Київського університету М.О.Максимовича (1804-1860рр.) ми би назвали тільки його спроби дослідження родини князів Острозьких та історії Волині (1059, с. 1-48; 1060; 1058).
Зберігає своє значення більшість з написаного згадуваним вище львівським істориком Денисом Зубрицьким (1777-1862 рр.). Перехід під впливом М.Погодіна в табір москвофілів відбився хіба що на активному розвінчуванні польської шовіністичної фальсифікації історії. Як дослідник Д.І.Зубрицький залишився, перш за все, вдумливим архівістом. Основні праці вченого, писані російською та польською мовами, заслуговують українського коментованого перевидання. Він першим поставив під сумнів автентичність грамот князя Льва Даниловича, дав критичний аналіз інших джерел, розглянув початки міста Львова, написав першу узагальнюючу працю з історії Галицько-Волинської держави (2131; 715; 2132; 716; 717; 718).
Основна заслуга О.М.Бодянського (1808-1877 рр.) полягає в тому, що будучи секретарем Московського товариства історії і древностей російських та редактором, заснованого ним часопису товариства "Читань", він опублікував багато джерел з української історії. Серед них для нашої теми найбільше значення мають Літопис Густинського монастиря, "Повість про те, що трапилося на Україні з того часу, як вона Литвою оволоділа" (86, 109), публікації Д.Зубрицького, досліджень А.Перлштейна з історії Волині (1260, с.137-142; 1261, с.30-45; 1262, с.33-48) та інші.
З творчої спадщини М.І.Костомарова (1817-1885 рр.) зберегли певну цінність біографії князів з "Російської історії в життєписах її головніших діячів" (книга перша), які багато разів перевидавалися (858; 859; 860; 861; 857).
Зберегли також своє значення праці церковного історика Філарета [Гумилевського], який одним з перших звернув увагу на сіверські пом'яники, в т.ч. на Любецький (1542; 1543; 1544). Певну цікавість викликає і перша розвідка про князів Вишневецьких О.Длугопольського (624).
Дуже важливими, на наш погляд, залишаються праці А.С.Петрушевича (1821-1913 рр.). Він опублікував грамоту Івана Берладника, грамоти Льва Даниловича, зібрав масу інших документів з монастирських, в їх числі фрагменти з Холмського пом'яника, з Уневського та Добромильського пом'яників, відомості про князів Острозьких і Рогатинських та інші рідкісні джерела (1267, с.81-195; 1268; 1269; 1270; 1271; 1272; 1273; 1274; 1275; 1276).
Перший професор української історії у Львівському університеті І.Шараневич (1829-1901 рр.) залишив узагальнюючу працю з історії Галицько-Волинської держави, яка довший час залишалася найкращою працею на цю тему. Він одним з перших критично проаналізував Галицько-Волинський літопис, топонімічні матеріали, залучив ряд західних джерел і пов'язав свої висновки з результатами власних археологічних розкопок в Галичі та Львові (1610; 1611; 1612; 1613; 1614).
З праць львівського дослідника, москвофіла за поглядами, В.М.Площанського (1834-1902 рр.) ми використали дослідження з історії Бузького князівства (1290). Воно написане в основному на базі праць А.Шнайдера.
Найвидатніший з українських істориків XIX ст. В.Б.Антонович (1834-1908 рр.) приділяв особливу увагу історії українських земель у складі Литовської держави (див.: 1498). Правда, в цілому негативна оцінка правлячого класу, процесів феодалізації, які на думку вченого були штучно перенесені на український грунт пришлими литовськими елементами, не могла не вплинути на результати досліджень. Погляди В.Антоновича значною мірою відбилися на творчісті його учнів та послідовників, в т.ч М.Грушевського і всієї державницької школи. Теорія "плебейської нації", тобто погляд на українців як на трудовий, переважно селянський, нарід привів до думки, що, починаючи з падіння Галицько-Волинської держави, українські землі ввійшли до складу чужих держав, а їх вищі верстви, не маючи ніякого впливу на політику цих держав, поступово злилися з чужинським панівним класом і, відповідно, не мали ніякого впливу на національне життя народу. А звідси відсутність великого зацікавленя до історії уділів та окремих князів у XIV ст. і в подальші часи.
З інших українських істориків цього періоду ми б відзначили глибокі і сумлінні дослідження М.Дашкевича, особливо його історію Великого Князівства Литовського, в якій автор зібрав багатий
Loading...

 
 

Цікаве