WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Партизанський рух на Україні у 1941–1944 рр. - Курсова робота

Партизанський рух на Україні у 1941–1944 рр. - Курсова робота

в зоні дислокацій Центрального, Воронезького і Степового фронтів. Всього було організовано 25 переправ, у тому числі 3 - на Десні, 12 - на Дніпрі, 10 - на Прип'яті. Військова рада Воронезького фронту в наказі від 10 жовтня 1943 р. відзначила, що партизанські формування І.Бовкуна, М.Таранущенка, В.Ушакова, Ю.Збанацького, І.Хитриченка та Г.Покровського "поставлене їм бойове завдання щодо захо-плення й утримання до підходу частин Червоної армії переправ на ріках Десна, Дніпро і Прип'ять виконали успішно".
Що стосується участі учасників руху Опору у звільненні від фашистів столиці УРСР, то безпосередньо ця акція не вдалася. Партизанські формування, які дислокувалися на Правобережній Україні, не зуміли своєчасно вийти у визначені їм райони, а противнику, із свого боку, вдалося зірвати наступ радянських військ на Київ із Букринського плацдарму. Лише кавалерійське з'єднання М.Наумова зуміло наблизитися з північного заходу до столиці України на 40-50 км, але було відкинуте фашистами.
За цих обставин УШПР поставив перед партизанськими формуваннями завдання розгорнути бойові та диверсійні дії в оперативному тилу німецького військового угруповання, яке утримувало київський плацдарм. 9 жовтня 1943 р. у донесенні коменданта 585-го армійського району (4-а танкова армія) повідомлялося, що партизани, отримуючи постачання з повітря, готуються до ударів по німецьких військах на захід від Киева. В зв'язку з цим командування противника зажадало від своїх частин активними діями знищити останніх у зоні своєї дислокації (частина Житомирської області й Київська).
Після звільнення Червоною армією столиці України та з огляду на потужний контрнаступ вермахту на київському напрямку, який розпочався 13 листопада 1943 p., партизанські формування брали активну участь в оборонних боях радянських військ, які продовжувалися фактично до кінця грудня того ж року. При цьому варто відзначити захоплення учасниками руху Опору райцентру Ємільчине (з'єднання М.Наумова) й міста, і залізничної станції Овруч (з'єднання О.Сабурова). Військове командування високо оцінило дії партизанських загонів І.Діброва, М.Кришталя та інших командирів, які створили сприятливі умови для оволодіння частинами 5-ї гвардійської танкової армії (2-й Український фронт) містом та залізничною станцією Знам'янка (Кіровоградщина).
Другий період партизанського руху став часом найбільших його досягнень у бойовій, диверсійній і розвідувальній діяльності в тилу німецько-фашистських військ, вершиною військової майстерності. Більша частина командування руху Опору впевнено почувалася у тактиці, вміла планувати й проводити складні бойові та диверсійні операції, організовувати тривалі рейди по тилах противника. Характеризуючи бойові можливості українських партизанів, генерал армії М.Ватутін відзначав "їх здатність самостійно і разом з частинами Червоної армії здійснювати серйозні й великі за масштабами військові операції" . Високої думки про останніх були зокрема командуючий 13-ю армією 1-го Українського фронту генерал-полковник М.Пухов, багато командирів корпусів та дивізій.
Впродовж 1943 р. партизанські загони і з'єднання, які підпорядковувались УШПР, здійснили 292 напади на гарнізони, комендатури й кущі поліції, 24 - на штаби військових та тилових підрозділів і частин противника, 19 - на залізничні станції, оволоділи 21 районним центром. Було підірвано 3688 ворожих ешелонів. Від партизанів надійшло до УШПР 1260 донесень, які містили 2011 фактів розвідувального характеру. Зазначені показники були найвищими за всю історію збройної боротьби в Україні.
3.3. Третій період радянського партизанського руху
На завершальному етапі визволення території УРСР від гітлерівських окупантів (січень - серпень 1944 p.), який став третім періодом руху Опору, перед партизанами України стояло завдання й надалі активними діями по дезорганізації тилу німецько-фашистських військ сприяти бойовим операціям Червоної армії. При цьому пріоритетне значення надавалося виходу партизанських загонів і з'єднань на терени Західної Волині та Галичини.
Тим часом оперативна ситуація на Правобережній Україні й у західних областях республіки на початку 1944 р. мала нові особливості в порівнянні з 1942-1943 pp. По-перше, у зв'язку із скороченням довжини лінії фронту і зменшенням глибини оперативного тилу своїх військ противник отримав можливість створити в обороні високі тактичні щільності, зміцнити гарнізони навколо місць дислокації партизанів, посилити охорону комунікацій. По-друге, в західних областях України реальною бойовою силою у той час виступили ОУН-УПА, які користувалися широкою підтримкою місцевого населення та були готові активно протидіяти поверненню в регіон радянської влади.
Однак ЦК КП(б)У й УШПР, аналізуючи перспективи бойової та диверсійної діяльності партизанів у 1944 р., не врахували, на нашу думку, зазначені вище особливості. Як і в попередні роки, недооцінювалися наявні труднощі й перебільшувалися можливості їх формувань, які мали діяти в складних бойових та політичних умовах. Поза увагою керівництва залишилась і та обставина, що чимала частина особового складу озброєних загонів та з'єднань, воюючи впродовж 1941-1943 pp., відчувала велику фізичну й моральну втому, що позначалося на їхній боєздатності.
На початку 1944 р. найбільш високою була концентрація партизанських сил на території Рівненської, Житомирської та Кам'янець-Подільської областей. Тут, у зоні дислокації 13-ї й 60-ї армій 1-го Українського фронту, перебувало 18 з'єднань у складі 115 загонів чисельністю близько 30 тис. чол. Це було використано радянським командуванням, котре при проведенні Рівненсько-Луцької наступальної операції 27 січня - 11 лютого 1944 р. відвело в ній помітну роль пар-тизанам, які, за словами командуючого 13-ю армією М.Пухова,виявили себе "грізною силою у боротьбі з окупантами". Загони та з'єднання учасників руху Опору не тільки активно взаємодіяли з наступаючими радянськими військами, а й самостійно вибивали гітлерівців із населених пунктів, утримуючи останні до підходу частин Червоної армії. Результативними були також диверсійні дії партизанів.
Якщо на теренах Волині - Полісся і Поділля партизанські формування в цілому впоралися з поставленими перед ними бойовими завданнями, то їх спроби пробитися у Галичину виявилися невдалими. Крім з'єднань П.Вершигори, М.Наумова, М.Шукаєва, у той регіон фактично не вийшло жодне інше формування. Однак з'єднання П.Вершигори й М.Наумова не довго затрималися в Дрогобицькій та Львівській областях і були змушені з втратами відступити на польську територію, а формування М.Шукаєва перейшло у Словаччину. Головна причина цих невдач крилась в активній протидії ОУН-УПА й відсутності підтримки партизанів із боку місцевого населення. Ще 17 березня 1944 р. заступник начальника УШПР І.Стариков в одній з інформацій до штабу писав, що радянським учасникам руху Опору на території Тернопільської та Львівської областей буде діяти важче, ніж на території Німеччини!
Разом із тим, перейшовши на територію Польщі та відчуваючи підтримку її населення, з'єднання П.Вершигори, М.Наумова, інших партизанських командирів завдали чимало клопоту гітлерівцям. Вже 1 березня 1944 р. відділ "Іноземні армії Сходу" Генерального штабу сухопутної армії
Loading...

 
 

Цікаве