WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Партизанський рух на Україні у 1941–1944 рр. - Курсова робота

Партизанський рух на Україні у 1941–1944 рр. - Курсова робота

квітень 1943 р. зазначалося, що завдяки постачанню партизанів із радянського тилу їхня діяльність у північній частині Волинської, Житомирської та Київської областей помітно активізувалася. Водночас Е.Кох був змушений відзначити, що за січень - квітень 1943 р. кількість диверсій на залізницях Ковель - Київ, Брест - Козятин - Київ становила відповідно 110 і 56. Німецькі експерти констатували, що диверсійними діями "завдані колосальні матеріальні збитки з великою кількістю людських жертв" . Не обійшли увагою гітлерівці й зрослий рівень централізованого управління партизанськими силами. Ще в січні - лютому 1943 p., оцінюючи їх можливості у так званому "мокрому трикутнику", між pp. Прип'ять та Дніпро, поліція безпеки і СД Німеччини дійшла висновку, що великі партизанські формування мають єдине керівництво, з яким підтримують постійний зв'язок, і що головним завданням цих останніх е дезорганізація тилу німецьких військ, особливо руйнування шляхів сполучення, зрив постачання військових частин на фронті тощо.
Але найбільш: дошкульного удару учасники руху Опору України завдали по фашистах у ході реалізації оперативного плану бойових дій на весняно-літній період 1943 р. При цьому найбільшу увагу було звернуто на диверсії на комунікаціях вермахту. В порівнянні з попереднім часом згаданий план був значно краще забезпечений у кадровому й матеріально-політичному відношенні.
Через труднощі, пов'язані з транспортуванням людей та вантажів на окуповану територію, активні дії партизанів розпочалися із середини червня 1943 р. У глибокий тил ворога вирушили з'єднання С.Ковпака, Я.Мельника, М.Наумова, О.Федорова, інших командирів. Вже в червні командування оперативного тилу групи армій "Південь" відзначило 135 випадків появи у зоні своєї дислокації партизанських загонів і з'єднань, а в серпні 1943 р. вже інформувало, що відбулося понад 940 боїв між ними й німцями. Особливого резонансу набув рейд у Карпати з'єднання С.Ковпака (червень - вересень 1943 p.). Незважаючи на втрати, партизани помітно дезорганізували діяльність німецької адміністрації на Станіславщині, підштовхнули до антифашистської боротьби підпільні структури ОУН(Б). Рейд ковпаківців до Галичини в черговий раз підтвердив вразливість у цьому регіоні позицій німецької влади від дій добре вишколених та гарно озброєних учасників формувань руху Опору, однак ЦК КП(б)У й УШПР не змогли скерувати туди інші партизанські загони.
Особливо відчутних збитків зазнали гітлерівці від диверсійних дій українських народних месників. За період з 1 квітня по 1 серпня 1943 р. на території УРСР було підірвано 713 ешелонів, внаслідок чого знищено або пошкоджено 788 паровозів, 8030 платформ, цистерн, вагонів, зруйновано 108 залізничних і 283 шосейні мости, розібрано або підірвано 57,5 км рейок, здійснено 8 нападів на залізничні станції. Під ударами партизанів у той період перебувало 40 напрямків та ділянок залізниць загальною довжиною близько 4 тис. км.
Хоч починаючи з весни 1943 p., під впливом подій на фронтах світової війни, де війська держав "вісі" терпіли поразки від збройних сил антигітлерівської коаліції, населення окупованих районів України почало активніше вступати до лав партизанів, однак зростання чисельності формувань останніх, з огляду на брак озброєння, відбувалося ще повільно. А це в свою чергу обмежувало можливості руху Опору щодо розширення масштабів збройної боротьби у тилу фашистів в Україні у весняно-літній період 1943 р. Незважаючи на те, що на 1 серпня того року УШПР мав у своєму підпорядкуванні 116 озброєних загонів і 31 групу (всього - 25 тис. бійців)34, ця чисельність виглядала явно недостатньою для реалізації масштабних та складних бойових завдань у ворожому тилу.
Вже наприкінці травня 1943 р. командир партизанського загону А.Грабчак повідомив УШПР, що до нього щоденно приходить 20-30 добровольців, але через брак зброї він не може їх зарахувати до своїх лав. Незабаром після цього до штабу надійшла радіограма від керівника кам'янець-подільських партизанів С.Олексенка із скаргою на відсутність необхідної кількості озброєння й неможливість з цієї причини приступити до виконання бойових завдань36. Не краще виглядала ситуація і в наступні місяці. А за повідомленням уповноваженого ЦК КП(б)У по Київщині І.Чепурного від 16 серпня 1943 р., до загонів учасників руху Опору області при наявності зброї можна було б прийняти до 5 тис. чол.37 До ЦК КП(б)У та УШПР постійно надходили також звернення партизанських командирів про гостру нестачу вибухівки й мінно-підривних засобів, що помітно гальмувало диверсійну діяльність.
У контексті зазначеного варто зауважити, що брак зброї помітно впливав на розвиток руху Опору і в Західній Європі. З цього приводу керівник "Воюючої Франції" генерал Ш. де Голль писав: "Фактично контингенти бійців внутрішніх сил перебували у прямій залежності від озброєння, яке їм давалося" .
Поряд із недостатнім забезпеченням партизанів України озброєнням та боєприпасами однією з причин, яка не дозволила в повному обсязі виконати завдання оперативного плану бойових дій на весняно-літній період 1943 p., були прорахунки ЦК КП(б)У й УШПР щодо об'єктивної оцінки стану бойових сил озброєних формувань республіки, недооцінка здатності гітлерівців захистити свій тил. Перед партизанами часто-густо ставилися завдання, які перевищували їхні реальні можливості, що призводило до невиправданих втрат. Саме з цієї причини було змушене повернутися з Карпат з'єднання С.Ковпака, а формування Я.Мельника не зуміло закріпитися на теренах Вінниччини. Не вдалося пробитися у південні райони України та в Молдавію іншим партизанським загонам і з'єднанням.
У ході виконання оперативного плану на весняно-літній період 1943 р. радянські озброєні формування зустріли несподівано сильний опір з боку ОУН-УПА на теренах Волині - Полісся. Саме ця обставина не дозволила вивести оперативні групи ЦК КП(б)У й УШПР на територію Дрогобицької, Львівської, Станіслав-ської та Чернівецької областей. Крім з'єднання С.Ковпака, на терени Галичини не зуміла пробитися рештапартизанських формувань.
Масове звільнення території УРСР від нацистів, яке розпочалося після поразки німецько-фашистських військ у битві під Курськом, висунуло перед учасниками руху Опору України нові відповідальні завдання. Йшлося про те, щоб партизанські загони і з'єднання надали активну допомогу наступаючим частинам Червоної армії в подоланні так званого "Східного валу" по Дніпру, а також інших водних рубежів. 15 вересня 1943 р. Військова рада Воронезького фронту затвердила розроблений УШПР план захоплення збройними загонами переправ через Десну, Прип'ять, Дніпро й сприяння радянським військам у справі визволення Києва. Для участі в накреслених діях передбачалося залучити 11 формувань чисельністю понад 17 тис. бійців. 22 вересня того року УШПР проінформував командуючого Центральним фронтом генерала армії К.Рокоссовського про те, що українські партизани отримали вказівки взаємодіяти з його військами.
Як показав час, партизанським формуванням України вдалося впоратися лише з першою частиною згаданого оперативного плану. Починаючи з 19 вересня 1943 p., вони на Чернігівщині та Київщині приступили до організації й утримання переправ для радянських військ на Десні, Прип'яті, Дніпрі,
Loading...

 
 

Цікаве