WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Партизанський рух на Україні у 1941–1944 рр. - Курсова робота

Партизанський рух на Україні у 1941–1944 рр. - Курсова робота

Центрального штабу партизанського руху (ЦШПР) і підпорядкованої йому системи спеціальних штабів для об'єднання ке-рівництва останнім20. Згідно з цим документом, при Військовій раді Південно-Західного напрямку було організовано Український штаб партизанського руху, який розпочав свою діяльність із 20 червня 1942 р.
За станом на 26 червня того ж року на обліку в ньому перебували 704 загони (26,8 тис. бійців) та 622 винищувальні групи (1483 особи), але штаб мав радіозв'язок лише з 22 загонами (3310 бійців), котрі діяли у північних районах Лівобережної України . Відомості про стан і діяльність інших формувань були відсутні. За даними ЦШПР, діючими в УРСР рахувалися 238 загонів чисельністю у 12 133 бійців . Але Москва вважала, що можливості для розширення руху Опору на українських територіях використовувалися незадовільно. 15 липня 1942 р. Центральний штаб партизанського руху зробив зауваження УШПР про те, що нічого не зроблено для розгортання збройної боротьби у тилу фашистів у південній та південно-західній частинах України, особливо в районах правобережжя Дні-пра.
На нашу думку, згадані закиди у бік УШПР у світлі відомих фактів були несправедливими. На середину літа 1942 р. суспільно-політичне становище в УРСР було надзвичайно складним і малосприятливим для розвитку партизанського руху. Під натиском німців радянські війська залишали українські терени. 22 липня 1942 р. фашисти повністю захопили територію УРСР, встановивши на ній жорстокий окупаційний режим. Невдачі на фронті й відступ Червоної армії з України позначилися на моральному стані населення. Гітлерівці шляхом каральних акцій проти непокірних, а також обіцянками і посулами намагалися залучити на свій бік найменш стійкі елементи, й це їм частково вдалося. З даного приводу ві-домий командир з'єднання М.Наумов говорив: "Бої у той час точилися під Сталінградом. В партизани ніхто не йшов... Коли за місяць прийде до загону одна людина з оточення - це вже добре". За його словами, нерідко доводилося застосовувати примусову мобілізацію у партизани, загрожувати в разі відмови розстрілом24. До того ж сам УШПР у той період опинився на берегах Волги і через брак радіо-засобів не мав можливості керувати збройною боротьбою на українських територіях, постачати партизанів зброєю, боєприпасами, іншим спорядженням.
Тим часом, незважаючи на всі недоліки, рух Опору в Україні не припинявся. Цей факт підтверджується німецькими джерелами. Так, у звіті командування охорони тилу групи армій "Б" за серпень 1942 р. повідомлялося, що в зоні його дислокації відмічено присутність 5 тис. партизанів. Центрами їхньої діяльності були райони Льгов - Бахмач - Щорс - Грем'яч - Середина-Буда, де відбулося 59 бойових зіткнень німців із озброєними загонами. Відзначалася також активність партизанів на північ від лінії Дніпропетровськ - Павлоград - Лисичанськ й особливо на південний схід від Харкова. 1 вересня 1942 р. начальник СС і поліції України наказав "припинити негайно рух одиночних машин усіх систем у рейхскомісаріат України в областях на північ від залізничної лінії Чернігів - Овруч - Білокоровичі - Олевськ - Сарни - Ковель - Любомль".
Перший період партизанського руху, у тому числі й в УРСР, був часом найтяжчих іспитів для щойно створених загонів, гірких поразок та прикрих втрат. Учасники Опору, ризикуючи власним життям, виправляли помилки і прорахунки вищого керівництва щодо організації збройної боротьби на окупованій території, набували досвіду ведення партизанської війни, вдосконалювали тактику та форми бойової, диверсійної й розвідувальної діяльності.
3.2. Другий період руху Опору
Другий період руху Опору, який хронологічно датується кінцем листопада 1942 р. і завершується кінцем 1943 p., був добою його найбільшого розвитку на окупованій території СРСР, позначився збільшенням кількості діючих партизанських формувань та зростанням їх чисельності, якісними змінами в бойовій діяльності останніх, у розвитку їхньої тактики, в перетворенні цього виду боротьби у фактор оперативно-стратегічного значення. В даному періоді завершилося створення мережі спеціальних органів для централізованого керівництва партизанським рухом, який набув масових форм. Було здійснено широкі заходи щодо підготовки кадрів для Опору й їх матеріально-технічного забезпечення.
У згаданий час сталися помітні зміни в суспільно-політичному становищі на окупованих українських територіях, зумовлені поразками гітлерівців та їхніх союзників на фронтах світової війни. Ще у жовтні 1942 р. батальйон пропаганди німецьких збройних сил на південній ділянці Східного фронту повідомляв, що наступальні дії більшовиків, особливо тривалі бої під Сталінградом і ширші масштаби діяльності партизанів, розглядаються місцевим населенням України "як слабкість німецького вермахту", а тому "явно відчувається зростаюче негативне ставлення до німців та зневіра до їхніх заходів" . Із такого перебігу подій неодмінно мала скористатися радянська сторона.
Особливістю цього періоду слід визнати й виникнення на теренах Волині - Полісся Української повстанської армії (УПА), яка стала фактором, котрий помітно впливав на дії радянських партизанів у західних областях України. Повстанці та підпільники, згуртовані в лавах ОУН-УПА, виявилися гідними супротивниками останніх.
Основним змістом партизанської боротьби в Україні у другому періоді стала реалізація розроблених ЦК КП(б)У й УШПР оперативних планів бойових дій на зимовий період 1942-1943 pp., на весняно-літній 1943 p., зокрема плану захоплення та утримання переправ через ріки Десна, Дніпро, Прип'ять і допомоги Червоній армії щодо оволодіння Києвом (вересень - жовтень 1943 p.). Ці плани були схвалені вищим партійно-радянським керівництвом й узгоджені з командуванням відповідних фронтів.
Упродовж грудня 1942 р. - березня 1943 р. відбулося становлення системи управління партизанським рухом в Україні. У підпорядкуванні УШПР перебували представництва при військових радах Воронезького, Південно-Західного та Південного фронтів й обласні штаби руху Опору. Перші здійснювали керівництво партизанською боротьбою в прифронтовій смузі, другі - у глибокому тилу противника. Сам УШПР із квітня 1943 р. перебував в оперативному підпорядкуванні Ставки Верховного Головнокомандування. Політичний контроль за діяльністюостаннього і його системи здійснював ЦК КП(б)У.
У процесі виконання плану бойових дій партизанів України на зимовий період з 1 листопада 1942 по 1 квітня 1943 р. чисельність особового складу бойових формувань, які перебували в підпорядкуванні УШПР, збільшилася майже втричі. У лавах 74 формувань та з'єднань налічувалося 15 тис. бійців, не рахуючи місцевих озброєних загонів та груп. За неповними даними, резерв кадрів партизанського руху обчислювався в 200 тис. чол., готових при наявності зброї стати до боротьби з фашистами. Гучний резонанс серед населення окупованих територій мали рейди з'єднань С.Ковпака, Я.Мельника, М.Наумова, О.Сабурова й О.Федорова з Лівобережної України на правий берег Дніпра, у район білорусько-українського Полісся.
Для потреб партизанів було перекинуто літаками за лінію фронту значну кількість зброї, боєприпасів, вибухівки тощо. В доповіді рейхскомісара України у Берлін про становище в регіоні за березень -
Loading...

 
 

Цікаве