WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Партизанський рух на Україні у 1941–1944 рр. - Курсова робота

Партизанський рух на Україні у 1941–1944 рр. - Курсова робота


КУРСОВА РОБОТА
Партизанський рух на Україні у 1941-1944 рр.
ПЛАН
Вступ
1. Особливості дослідження радянського партизанського руху в Україні
2. Умови зародження радянського партизанського руху в СРСР, зокрема на території України під час Другої світової війни
3. Основні періоди становлення та розвитку радянського партизанського руху 1941-44 рр.
3.1. Перший період партизанського руху
3.2. Другий період руху Опору
3.3. Третій період радянського партизанського руху
4. Роль радянського партизанського руху в Україні 1941-44 рр.
в Другій світовій війні
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Актуальність даної теми зумовлена тим, що про трагічні дні Великої Вітчизняної війни написано багато праць і проведено чимало наукових досліджень, більшість з них претендують на правдивість та об'єктивність, але чимало робіт висвітлюють її проблеми з точністю до навпаки, з іншим ідеологічним тлумаченням.
Про події в тилу ворога залишається багато невідомого. Рух Опору на нашій землі, а особливо в нашому регіоні, й досі залишається, по суті, "невідомою війною".
Головною метою даної роботи слід вважати визначення ролі й місця партизанської боротьби в розгромі німецько-фашистських загарбників через призму бачення цієї проблеми радянськими, українськими та зарубіжними істориками. Методами дослідження виступають аналіз, порівняння та узагальнення історичних джерел та фактів.
Сутністю дослідження є спроба відповісти на питання: чи дійсно використання партизанського руху було важливим аспектом перемоги на теренах нашої держави під час Великої Вітчизняної війни.
Подвиг простого радянського народу не знає собі рівних в історії. Він був здійснений в ім'я захисту своєї Батьківщини й розгрому фашизму. За лінією фронту, в тилу ворога, існував ще один фронт - партизанський. Він характеризувався різноманітністю форм і способів ведення боротьби, яка стала виключно важливим військово-політичним фактором майбутньої перемоги над нацистською Німеччиною та її союзниками.
Правда, мовлена істориками про "малу війну" в Україні, її здобутки й роль у розвитку подій на Східному фронті Другої світової війни, аж ніяк не принижує гідності тих, хто в умовах жорстокого окупаційного режиму зі зброєю в руках боровся в партизанських лавах з грізним ворогом. У перші повоєнні десятиліття історики СРСР завуальовували прорахунки й неймовірні втрати, яких зазнало наше суспільство внаслідок не тільки фашистської агресії, а й тотальних методів ведення війни.
Дана курсова робота написана на підставі широкого кола різноманітних літературних джерел, у ній буде висвітлено становлення і розвиток партизанського руху 1941-1944 pp. в Україні, аналізується бойова, диверсійна і розвідувальна діяльність народних месників та її вплив на вигнання нацистів з української землі. Будуть розглянуті прорахунки і помилки в організації партизанської боротьби, на стосунки партизанів з ОУН і УПА.
1. Особливості дослідження
радянського партизанського руху в Україні
Історія людства, яка сягає глибиною в тисячоліття, неодноразово була свідком кривавих збройних конфліктів та воєн, внаслідок яких гинули цивілізації, зникали могутні колись держави, йшли з життя мільйони людей. Не стало винятком і XX ст. Страшний слід у пам'яті людства залишила Друга світова війна 1939-1945 pp.
Однією з особливостей останньої став широкий антифашистський рух Опору, який розгорнувся на теренах Європи та Азії, окупованих гітлерівською Німеччиною й її союзниками. Найефективнішою формою його став партизанський рух. За оприлюдненими даними, на території СРСР діяли 1 млн., в Югославії - від 500 до 800 тис., Франції - 500 тис., Польщі - 130 тис., Греції - 122 тис., Албанії - 70 тис., Бельгії - 23 тис. партизанів та бійців руху Опору , їхня діяльність відіграла важливу роль у дезорганізації тилу армій фашистського блоку і в їх остаточному розгромі.
Ареною безкомпромісного протиборства з гітлерівцями стала територія України. Хоч проти нацистів, починаючи з другої половини 1942 p., діяли й формування українських націоналістів різних проводів, але основний тягар антифашистського збройного Опору винесли на своїх плечах радянські партизани, загальна чисельність яких у середині 1970-х pp. обчислювалася в більш як 500 тис. осіб .
Втім, тяга до партизанства, як вважав відомий український історик М.Антонович, була здавна притаманна українцям. У листі від 12 січня 1945 р. до відомого історика-архівіста В.Міяківського він писав: "...Кожний нарід має якийсь свій спеціальний стиль воювання, який йому внутрішньо відповідає і віддзеркалює уявлення народу про війну взагалі..." На думку М.Антоновича, "...для українців такий стиль війни - це і є партизанщина" .
Радянська історіографія впродовж майже півстоліття залишила досить великий доробок з історії руху Опору 1941-1944 pp. в Україні. Зокрема лише у 1944-1974 pp. вийшли в світ 274 назви мемуарів, збірників документів, видань масової та науково-популярної літератури, а також 189 книжок художніх творів про цей рух. Однак тогочасний стан історичної науки виключав об'єктивне й неупереджене вивчення проблем партизанської боротьби. Увага дослідників переважно зосереджувалася на постійному підкреслюванні керівної ролі компартії в організації останньої, на міфологізації збройної боротьби у ворожому тилу, героїзації її учасників.
У працях радянських істориків наполегливо проводилася думка про те, що партизанський рух мав всенародний характер, що він користувався необмеженою підтримкою місцевого населення. При цьому, звичайно, замовчувався той факт, що в західному регіоні республіки переважна більшість населення підтримувала ОУН-УПА і сприймала партизанів як зайд, котрі прийшли, щоб, за наказом Кремля, знищити український визвольний рух.
Поза увагою радянських істориків залишилася й така актуальна для нашого часу проблема, як стосунки партизанів з ОУН-УПА, їх ставлення до населення західних областей України, котре нерідко розглядалося як вороже середовище відносно останніх. Нез'ясованою виявилася у той час і низка інших питань партизанської боротьби. Зокрема радянська історіографія, відчуваючи постійний ідеологічний тиск компартапарату, не спромоглася визначитися з чисельністю її учасників, яка коливається в межах від 180 тис. до 500 тис. осіб". Це ж стосується й втрат, яких зазнали партизани у 1941-1944 pp., що до цього часу залишаються невстановленими остаточно, хоч останнім часом з'являються фантастичні цифри - від 50 тис. до 100 тис. чол. Викликають сумніви у дослідників і відбиті в офіційних документах партизанського руху України результати бойової діяльності його учасників, які оцінюються у майже 470 тис. вбитих та поранених вояків противника й осіб, котрі з ними співпрацювали. Зазначена цифра, безумовно, виглядає дуже завищеною. Адже за підрахунками істориків колишньої НДР, втрати гітлерівців від дій партизанів на теренах усього колишнього СРСР становили лише 550 тис. осіб.
Після виборення Україною в серпневі дні 1991 р. державної самостійності питання руху Опору 1941-1944 pp. не знайшли, на жаль, належної зацікавленості у науковців. Серед праць цього періоду слід виділити науково-публіцистичну книгу А.С.Чайковського
Loading...

 
 

Цікаве