WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Українська революція 1917-1918 рр. - Курсова робота

Українська революція 1917-1918 рр. - Курсова робота

селі. У березні розпочалася масова ліквідація колишніх управ. Замість старих волосних управ утворювалися волосні та сільські виконавчі громадські комітети - органи Тимчасового уряду. Наприклад, було сформовано виконавчий громадський волосний комітет у с. Миропіллі Харківської губернії. Тимчасовий уряд зберіг у волосних виконкомах вплив буржуазії та ліберальних поміщиків. 20 березня він розіслав циркуляр, згідно з яким пропонувалось утворювати волосні виконавчі громадські комітети під керівництвом і наглядом комісарівуряду, а до їх складу залучати "місцевих землевласників і усі інтелігентні сили села". З волосними та сільськими громадськими комітетами співробітничали також меншовики і есери.
Про характер місцевих органів Тимчасового уряду свідчить соціальний склад губернських і повітових комісарів. Уже в перші дні Лютневої революції повсталі маси вигнали царських губернаторів, багато з них були заарештовані. Тимчасовий уряд видав 4 березня з цього приводу постанову, згідно з якою губернатори та віце-губернатори усувалися від посади, а їх обов'язки покладалися на голів губернських земських управ - губернських комісарів. Обов'язки повітових справників цією ж постановою було покладено на повітових комісарів - голів повітових земських управ. Голів земських управ було обрано до революції на основі антидемократичного царського закону. За своєю соціальною суттю вони в основному були обуржуазненими поміщиками. Більшість комісарів належала до октябристів і кадетів. Вони у значній частині зберігали на місцях старий державний апарат і його діячів, за винятком найбільш скомпрометованих прибічників царизму. Губернські та повітові комісари вживали всіх заходів, щоб припинити дальший розвиток революції та демократії, не допустити розширення національно-визвольного руху. Про це свідчать, наприклад, численні донесення губернських і повітових комісарів в Україні Тимчасовому уряду, міністерству внутрішніх справ та іншим органам центральної влади.
Великі надії у зміцненні своєї влади на місцях буржуазія покладала на органи земського і міського самоврядування. Були утворені волосні земства ~ зібрання і управи та дільничні міські управління (районні думи). Останні утворювалися в містах з населенням не менше 150 тис. чоловік. Вони допомагали міській думі управляти господарством в окремих районах міста. Шляхом демократизації виборів у земські та міські установи був розширений їхній склад. Цим буржуазія зміцнила своє керівне становище в земствах і думах. Проте і трудящі, особливо у містах, розширили своє представництво в думах і земствах, як, наприклад, наприкінці березня у Луганську.
Значну увагу Тимчасовий уряд приділяв формуванню охоронного апарату. Проблема його організації для локалізації революційного руху та лівоекстремістських проявів, котрі під час Лютневої революції виходили далеко за межі звичайної демократичної революції, була однією з найскладніших проблем, з якою довелося зіткнутися Тимчасовому уряду. Мала місце й реальна загроза контрреволюційного військового перевороту і встановлення реакційної військової диктатури, що теж могло призвести до ліквідації демократії,
Десятимільйонна слабодисциплінована армія, що у значній своїй частині перебувала під впливом більшовицької агітації, не могла бути використана для боротьби із зазначеними проявами. Уряд міг розраховувати, але не завжди впевнено, як засвідчила практика, лише на дуже обмежене число добірних військових частин, не допускаючи звернення безпосередньо до широких солдатських мас. Був розширений центральний апарат військового міністерства, витрати на утримання якого подвоїлися. Проте із цього нічого не вийшло. Усе більш реальною ставала більшовицька загроза. Солдатські маси - у більшості своїй селяни, переодягнені в солдатські шинелі, - в умовах війни легко піддавалися більшовицькій агітації.
Необхідно було терміново утворити нові спеціальні органи охорони буржуазно-демократичного ладу. Це питання виникло ще під час переговорів між делегаціями виконкому Петроградської Ради і Тимчасового комітету Державної думи з питання про програму майбутнього Тимчасового уряду. Тим більше, що озброєні робітники і повсталі війська розпочали ліквідацію поліції та жандармерії. Вони захоплювали і громили поліцейські участки, арештовували ненависних стражів старого ладу, секретних агентів політичної поліції - провокаторів. Ліквідація поліції та жандармерії про-ходила і в усій Україні. Їх керівники, маневруючи, намагалися врятувати від повного розгрому ці чужі народові органи. Так, поліцмейстер Києва після одержання звістки про перемогу революції в Петрограді і утворення буржуазного Тимчасового уряду на загальних зборах поліцейських міста закликав їх до підкорення новій владі. У Катеринославі начальник губернського жандармського управління видав наказ аналогічного змісту. Проте злам старої поліції був здійснений революційними масами грунтовно і зайшов набагато далі, ніж це було потрібно буржуазії.
Тимчасовий уряд не міг не зважати на настрої трудящих. Він санкціонував ліквідацію найбільш одіозних установ царського карального апарату - жандармерії та поліції: 6 березня 1917 p. було проголошено про ліквідацію корпусу жандармів, а 10 березня скасовано департамент поліції. Почалось формування народної міліції. У складі міністерства внутрішніх справ замість департаменту поліції було утворене Головне управління у справах міліції. В той же час Тимчасовий уряд надав своїм губернським комісарам право вирішувати питання про прийняття на службу в міліцію осіб "достойних з числа колишніх членів поліції та корпусу жандармів". У результаті в Одесі, наприклад, у квітні 1917 р, відбували службу в міліції 4 колишніх пристави, 9 колишніх поліцейських, 46 раніше усунутих околодочних наглядачів, 121 городовий, 100 канцеляристів. Народну міліцію у Бахмуті очолював колишній повітовий справник. Але були й нові моменти. Так, представники інтелігенції посіли посади міських і дільничних комісарів поліції.
На місцях, таким чином, діяла народна міліція, підпорядкована комісарам Тимчасового уряду, та робітнича міліція, підпорядкована Радам.
В Україні чиновники Тимчасового уряду неодноразово використовували загони народної міліції для придушення виступів селянства, борців за національне визволення, що свідчило про спроби Тимчасового уряду перетворити народну міліцію на інструмент своєї каральної політики. Проте зупинити дальший розвиток революції у країні вони вже на могли.
Тимчасовий уряд намагався зберегти в основному стару судову систему. Головну причину недоліків судоустрою та судочинства він вбачав у відступі від буржуазної судової реформи 1864 p. і вважав за необхідне очистити судові статути від різних нашарувань пізніших контрреформ. Проте розмах революції не дозволив Тимчасовому уряду обмежитися тільки цим. Йому довелося підтвердити ліквідацію фактично зруйнованих революцією тих судових установ царизму, які були ненависні
Loading...

 
 

Цікаве