WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Українська революція 1917-1918 рр. (бакалаврська робота) - Реферат

Українська революція 1917-1918 рр. (бакалаврська робота) - Реферат

відступі від буржуазної судової реформи 1864 p. і вважав за необхідне очистити судові статути від різних нашарувань пізніших контрреформ. Проте розмах революції не дозволив Тимчасовому уряду обмежитися тільки цим. Йому довелося підтвердити ліквідацію фактично зруйнованих революцією тих судових установ царизму, які були ненависні народові, - верховного кримінального суду, особливих присутствій за участю станових представників при Сенаті та судових палатах, військово-польових судів. Проте після червневої кризи військово-польові суди були відновлені Тимчасовим урядом 12 липня 1917 p. під назвою "військово-революційних" з правом виносити смертні вироки. Такі суди влітку 1917 p. діяли у Києві, Житомирі, Вінниці, Кременчуку та інших містах прифронтове? смуги. Більш того, за наказом О.Керенського комісія з представників воєнного міністерства і міністерства юстиції підготувала законопроект про військово-революційні суди в тилу, за яким допускалося застосування смертної кари також в тилових умовах.
Основна форма дореволюційної судової організації - окружна юстиція - була залишена Тимчасовим урядом майже без змін, лише дещо розширилася її компетенція. Окружні суди навіть перетворилися в органи реєстрації спілок і товариств. Зміни у становищі засідателів полягали у відміні для них майнового цензу і допущенні до складу присяжних засідателів військових чинів, учителів церковно-приходських і народних шкіл та деяких інших категорій населення, які раніше були позбавлені цього права. Інші обмеження збереглися (не допускалася участь жінок, обмежувалася участь солдат і робітників).
Значної демократизації зазнала мирова юстиція. Розширилася система мирових судів - вони були впроваджені у більшості губерній європейської частини Росії. В Україні мирові суди, ліквідовані (за винятком Одеси і Харкова) на основі судово-адміністративної контрреформи 1889 p., тепер були відновлені. Збільшилася також питома вага мирової юстиції. Постановою Тимчасового уряду від 4 травня 1917 р. "Про тимчасовий устрій місцевого суду" розширювалася кримінальна і цивільна підсудність мирового суду. Тут тепер могли розглядатися цивільні позови до 1000 крб., а також кримінальні справи, по яких покарання перевищувало півтора роки тюремного ув'язнення. Мирові суди, таким чином, заступили земських начальників у сфері виконання останніми судових функцій, а також волосні суди, повітових членів окружного суду і міських суддів. Замість одноособового мирового судді утворювалася колегія у складі голови - мирового судді та двох членів суду. Щоб бути обраними в мирові судді і членами мирового суду треба було мати середню освіту і три роки попередньої державної служби.
Законом Тимчасового уряду від 30 травня 1917 p. утворювалися суди по розгляду адміністративних справ. Згідно з цим законом у кожний повіт призначався адміністративний суддя. В губернських та обласних містах були сформовані особливі адміністративні відділення, а у Сенаті вищою інстанцією для адміністративних суддів став перший департамент. Вони розглядали конфлікти між державними органами, комісарами уряду та громадськими установами.
Значним демократичним, але тимчасовим заходом було санкціонування урядом, так званих, тимчасових судів, котрі утворювалися з перших днів революції на основі самодіяльності мас. Такі суди керувалися революційною совістю та власною правосвідомістю. Тимчасовий уряд вжив відповідних заходів, щоб ввести їх діяльність в рамки російської законності. Він поставив діяльність означених судів під контроль мирових суддів. 6 березня було розроблено інструкцію про тимчасові суди. Вони утворювалися у складі мирового судді, який виконував функції головуючого, і двох членів суду: одного представника від робітників і одного - від солдатів. Тимчасовим судам надавалося право розглядати справи про злочини, спрямовані проти особистої безпеки та майнових прав громадян, порядку і спокою. Особливо в нашу годину, коли "революційність" стає реальною дійсністю боротьба за державність України наприкінці 1917-1920 pp. відбувалася в умовах запеклої громадянської війни та іноземної інтервенції. У цій боротьбі можна виділити кілька етапів. На першому - етапі національну революцію очолювала Центральна Рада.. У листопаді 1917 p. було проголошено Українську Народну Республіку (УНР).. Другий етап - це правління з кінця квітня 1918 p. гетьманщини в умовах окупації України австрійськими та німецькими військами. Лютнева революція створила сприятливі умови для розвитку національно-визвольного рухові пригноблених народів Росії головною перешкодою на шляху розв'язання національного питання, як уже зазначалось, була політична діяльність Тимчасового уряду. Він, хоча і заявивши в декларації від 3 березня 1917 р. про скасування усіх національних обмежень, насправді ж продовжував шовіністичну політику перших днів національно-демократичної революції сталося згуртування національних сил в Україні, і виникнення загальноукраїнського громадсько-політичного центру, покликаного очолити масовий народний рух, - Української Центральної Заради. З годиною Рада мала скликати український парламент і створити відповідальний перед ним уряд. Національний центр був започаткований Товариством українських поступовців (ТУПИЙ). Його політичним ідеалом була автономія України в складі перебудованої на федеративних засідках Російської держави.. На співпрацю з поступовцями погодилися й українські соціалісти. До Центральної Заради увійшли також представники православного духівництва, культурно-освітніх, кооперативних, військових, студентських та інших організацій, громад і гуртків, представники наукових товариств (Українського наукового товариства, Товариства українських техніків та агрономів, Українського педагогічного товариства та ін.). Ці характерні для усієї Росії антагонізми яскраво виявлялися й в Україні, де смороду ще більше загострювалися внаслідок політики національного гноблення, яку проводив царат. За своїм характером Лютнева революція, як і революція 1905- 1907 pp., була демократичною, точніше - загальнодемократичною. Проте ситуація в країні до 1917 р. на відміну від передодня першої російської революції була іншою. За десятиріччя після 1907 p. Росія значно просунулася по шляху розвитку капіталізму. стотно зріс промисловий потенціал країни, неухильно тривав процес концентрації виробництва і капіталів, утворювалися нові монополії, банки, фінансові групи, розширювалися і міцніли їх зв'язки з державним апаратом. Цей процес яскраво спостерігався в Україні - найважливішому регіоні Російської імперії.. Отут сформувалися промислові райони всеросійського значення: Правобережжя - з розвинутими цукровою та іншими галузями харчової промисловості і машинобудуванням; Південь, який поділявся на Криворізько-придніпровський район - з могутньоюзалізорудною і марганцевою промисловістю, металургією та машинобудуванням - і Донбас - з розвинутою вугільною, металургійною та хімічною промисловістю.. Слід також виділити Харківський (машинобудування, цукрова промисловість) і Одесько-Миколаївський (машинобудування,
Loading...

 
 

Цікаве