WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія України → Українська революція 1917-1918 рр. (бакалаврська робота) - Реферат

Українська революція 1917-1918 рр. (бакалаврська робота) - Реферат

колишньої Російської імперії, що народилися на території України або на день опублікування цього закону постійно жили на її території. Інший проект був підготовлений комісією міністерства судових справ. Відповідно до нього під громадянством УНР розумілася "державноправова належність людини до Української держави, що утворює права і обов'язки громадянина". Стаття 4 визнавала гро-мадянами УНР "всіх російських підданих, що перебували осіло на Україні до 19 липня 1914 року". Особи ж, "які оселилися після 19 липня 1914 року і проживали на території УНР до оголошення цього закону, коли хто з них схоче стати громадянином Республіки, повинні протягом двох тижнів з дня одержання закону подати заяву місцевому комісару".
Слід упом'янути і закон про державну символіку. Він мав цікаву передісторію. У листопаді 1917 p. з ініціативи Генерального секретарства освіти під головуванням М.Грушевського відбулася нарада, яка розглянула питання про державний герб України. Як згадує М.Грушевський, ця нарада мала "чисто теоретичний характер" - йшлося про конкурс в цій справі. Серед варіантів гербів були традиційні. М.Грушевський звертає увагу на три основних символи: "гарно стилізований геральдичний знак неясного значення, щось вроді тризубця ще з часів Київської Русі", "пізніший київський герб, як його бачимо на печатках київського магістрату XVII-XVIII вв.- лук або арбалет, самостріл", і, нарешті, "козак з мушкетом і шаблею" як герб козацького війська. Однак тоді вони не "пройшли".
М.Грушевський вважав, що гербом України міг би стати "як символ творчої мирної праці золотий плуг на синім тлі". Навколо плуга голова Центральної Ради пропонував розмістити "знак старої Київської держави Володимира Великого", герби Галицько-Волинського князівства та Гетьманщини ("козак з мушкетом"). Внизу, під плугом, мали бути розміщені герби Києва і Львова, а вгорі - голуб з оливковою гілкою. "Взагалі, - писав М.Грушевський, - хотів би я в атрибутах нашого герба бачити якнайбільше підчеркнений культурний, творчий, об'єднавчий характер нашої нової республіки".
Проте більш злободенні проблеми відсунули геральдичні пошуки на другий план, до того ж змінилася й позиція М.Грушевського, який, навпаки, вирішив повернутися в минуле. Отож, 12 березня 1918 р. Мала Рада затвердила "Володимирів тризуб" державним гербом УНР.
Паралельно продовжувалася робота над проектом конституції УНР. 12 листопада VII сесія Центральної Ради на своєму засіданні заслухала доповідь М.Грушевського про проект конституції України. Згадує її й IV Універсал, де сказано, що Установчі збори мають ухвалити конституцію й закріпити в ній "свободу, порядок і добробут на тепер і на майбутні часи".
Та історія, як відомо, повернула все по своєму, і конституцію ухвалила Центральна Рада. Це сталося 29 квітня 1918 p., тобто в останній день її існування.
Перший же погляд на конституцію переконує в тому, що вона позбавлена будь-якого ідеологічного чи пропагандистського забарвлення. Вражає те, що у вирі політичних пристрастей народився такий нейтральний документ, де лише перша стаття "прив'язувала" його до тодішніх реалій: "Відновивши своє державне право, яке Українська Народна Республіка, Україна, для кращої оборони свого краю, для певнішого забезпечення права і охорони вільностей, культури і добробуту своїх громадян проголосила себе і нині єсть державою суверенною, самостійною і ні від кого не залежною".
Всі ж інші 82 статті конституції, об'єднані у сім розділів (загальні постанови, права громадян України, органи влади УНР, Всенародні збори УНР, Суд УНР, національні союзи, про тимчасове припинення громадянських свобод), послідовно визначали соціально-політичну організацію українського суспільства. Так, відповідно до конституції "верховним органом власті У HP являються всенародні Збори, які безпосередньо здійснюють вищу законодавчу власть в У HP і формують органи виконавчої і судової власті в УНР", вища виконавча влада належить "Раді Народних Міністрів", а "вищим органом судовим єсть Генеральний Суд УНР"; місцеве самоврядування представлене "виборними Радами" і "Управами громад, волостей і земель", лише їм "належить єдина безпосередня місцева влада: міністри УНР тільки контролюють і координують їх діяльність, безпосередньо і через визначених ними урядовців, не втручаючись до справ, тим Радам і Управам призначених, а всякі спори в цих справах рішає Суд Української Народної Республіки".
Одне з центральних місць у конституції посідають права людини: свобода слова, друку, совісті, "переміни місця перебування", недоторканість "домашнього вогнища", рівність всіх громадян незалежно від походження, віри, національності, майнового стану. Конституція визначала законотворчу процедуру.
Відповідно до конституції УНР мала б стати парламентською республікою. У свій передостанній день Центральна Рада обрала президента УНР. Ним став М.Грушевський. Центральна Рада приймала конституцію як перспективний документ, як своєрідний заповіт, бо добре усвідомлювала свою приреченість; однак, сподіваючись на краще, прагнула зміцнити свої позиції. Саме для цього і був потрібен президент.
4 грудня Центральна Рада отримала ультиматум Раднаркому за підписами Леніна і Троцького. Обвинувачення з боку радянського уряду зводилось до того, що відкликаючи в односторонньому порядку українізовані війська. Центральна Рада дезорганізує фронт, крім того, роззброює радянські сили в Україні й відмовляється пропустити війська проти Каледіна. А через два дні на засіданні Всеукраїнського з'їзду Рад М.Грушевський заявив, що в Україну вже вступила війська Раднаркому.
У відповіді на ультиматум (її підписали В.Винниченко й С.Петлюра) Раднарком обвинувачувався у грубому замаху на "право самовизначення України шляхом нав'язування їй своїх форм політичного устрою". М.Грушевський заявив, що "народні комісари" не мають права втручатися в українські справи, а у прийнятій на Всеукраїнському з'їзді Рад резолюції ультиматум визначався як "агресивний крок проти Української Центральної Ради". Нарешті, В.Винниченко і М.Порш в розмові по прямому дроту з українською делегацією, яка перебувала в Петрограді для участі в селянському з'їзді, підкреслили, що основою для переговорів між Центральною Радою й Раднаркомом може бути визнання УНР й заява народних комісарів про повне невтручання у її внутрішні справи. Більшовики ж, навпаки, незважаючи на численні декларації про"самовизна-чення націй аж до відділення", не переводили своїх відносин з Україною в площину міжнародного права.
Постає закономірне запитання: чому перед такою загрозою, а тим більше після вітальних телеграм Центральній Раді, після багатотисячних маніфестацій на її підтримку, після широкомовних й цілком обґрунтованих заяв, що український рух підтримують мільйони багнетів, чому все ж таки Центральна Рада не змогла протистояти більшовицькому наступу, а в творах В.Винниченка з'явилися такі сумні рядки: "Я під той час уже не вірив у особисту прихильність народу до Центральної Ради".
Відповідь на це питання лежить у площині двох
Loading...

 
 

Цікаве