WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія економічних вчень → Економічний розвиток людської цивілізації в епоху рабовласництва - Реферат

Економічний розвиток людської цивілізації в епоху рабовласництва - Реферат

будівельна справа. У VII-VI ст. до н.е. нові споруди зводилися з каменю, а не з дерева, як раніше.
Повільніше розвивалося сільське господарство, в якому переважало двопілля. Розвиток ремесел привів до спеціалізації виробників. З'явилися художники, різьбярі, малярі, ливарники і т. д. Спеціалізація стала характерною ознакою розвитку господарства. Зокрема, в Мілеті виробляли тканини, в Корінфі - кераміку, панцирі, у Халкідяні - зброю. У результаті відокремлення ремесел від сільського господарства, диференціації виробництва виникла потреба в обміні товарами. Такий стан справ зумовив інтенсифікацію мореплавства, посилення суднобудування. Грецькі міста в Малій Азії, Мілет і Корінф, стали великими центрами середземноморської торгівлі.
Бурхливий розвиток ремесел, торгівлі, сільського господарства змінив економічний базис Греції, її суспільний устрій. Дедалі ширше в сільському господарстві й ремеслах використовувалася праця рабів. Суспільство розпалося на два стани - вільних громадян і невільників. УПІ-УІ ст. до н.е. - це період формування грецьких рабовласницьких міст-полісів, або держав. Центром полісу було місто, оточене муром. Йому належали всі довколишні долини чи острови. На випадок війни все населення знаходило притулок у місті. Саме там проходили збори, релігійні відправи, суди, діяв ринок. Однак земля, угіддя, природні багатства, які спочатку належали общині, згодом перейшли до рук родової аристократії. Серед вільного населення були багаті, менш заможні і зовсім бідні. Між аристократією і демосом точилася боротьба, її наслідки були різними. У багатьох містах Фесалії, Беотії, частині Пелопоннесу земельній аристократії вдалося перетворити селян-общинників на рабів і примусити працювати на себе.
Найяскравішим прикладом такої рабовласницької держави була Спарта - наймогутніший у військовому відношенні поліс Стародавньої Греції. Він склався шляхом завоювання дорійськими (спартанськими) племенами ахейських ілотів і перетворення їх на залежне населення. Згодом Спарта заволоділа всім Пелопоннесом. Фізична праця для спартанців - принизливе заняття, їх справа - війна. Спарта - військовий табір, готовий будь-якої миті вирушити на ворога, її господарство відзначалося відсталістю.
Інакше формувалися рабовласницькі держави в Аттіці, у прибережних районах Греції та в острівній частині Еллади. Тут високого розвитку досягли ремесла і торгівля. Землеробство відігравало другорядну роль. Рабовласники, які були тісно пов'язані з торгівлею і ремеслами (власники майстерень, купці), схилили на свій бік сільське населення (демос), яке гнобили аристократи. У нелегкій боротьбі з родовою аристократією в ряді міст утвердилося демократичне управління. Найяскравішим прикладом такого полісу була Афінська рабовласницька демократична держава.
Аттіка була мало придатна для сільського господарства. Тут здавна розвивалися ремесла й торгівля. У надрах землі виявлено поклади срібла, глини, мармуру. До VIII ст. до н.е. в Афінах правила земельна аристократія, яка жорстоко гнобила вільних землеробів. Від сваволі аристократів потерпали купці та ремісники - багаті, але зовсім безправні греки. На цьому тлі в Афінах точилася боротьба, яка закінчилася певним компромісом для всіх вільних греків. За реформою Соломона (595 до н.е.) анулювалися селянські борги, заборонялося продавати афінян у рабство, а тих, кого було продано, викуповували. Ряд пільг одержали купці й ремісники. Покладено край безоглядній спекуляції аристократією земельними ділянками, обмежено і їх розміри.
Важливим чинником економічного життя Стародавньої Греції була колонізація. Найінтенсивніше вона відбувалась у УПІ-УІ ст. до н. е. Основна причина - пошук нових земель, а також усунення з полісів надлишкового населення. Отже, земельний голод у невеличких грецьких державах спричинив утворення численних колоній на островах архіпелагу, в Егейському морі, на південному узбережжі Італії, в Сіцілії, Північній Африці, на берегах Мармурового та Чорного морів. Колонії стали центрами торгівлі греків з варварами. З колоній надходили ремісничі вироби, з варварських країн - хліб, худоба, раби.
У IV ст. до н.е. праця рабів стала визначальною як у ремісництві, так і в сільському господарстві. Рабів набирали в основному із негрецьких територій шляхом війни, на ринках. Більшість рабів працювала в копальнях, каменоломнях. Раби супроводжували господарів або їхніх дружин на вулицях. Деяким дозволяли мати сім'ю, зокрема ремісникам, торговцям. Вони сплачували рабовласнику чинш.
Були раби й державні. Наприклад, з них в Афінах складалася поліція. Жили вони в наметах на території афінських державних установ. Цих рабів використовували на будівництві портів, доріг, храмів. Звільнення рабів було рідкісним явищем. їх становище в цілому було надзвичайно важким.
У V ст. до н. е. рабовласницьке суспільство в Греції досягло найвищого розвитку. Економіка Еллади щоправда відзначалась нерівномірністю. Ремесла і торгівля розвивалися в незначній частині країни, у більшості ж переважало сільське господарство. В IV ст. до н. е. греки дещо вдосконалили агротехнічні прийоми в землеробстві. Частково вводять трипілля, удобрюють поля вапном, застосовують борону із дерев'яними зубцями, молотильну дошку і коток. З'являються наукові трактати по сільському господарству (Феофраст).
Греки спеціалізувалися на вирощуванні пшениці, ячменю, розведенні садів, виноградників, оливкових гаїв. Оливкову олію використовували в їжу, в парфумерії, для світильників. Олія - головна стаття експорту. Вивозили греки й вино в Єгипет, Італію та Причорномор'я.
Ремісники працювали в основному в невеликих майстернях по 3-12 чоловік. Були й більші, де кількість працюючих досягала 30-100 чоловік. Знаряддя праці були примітивними. Раб виготовляв виріб з самого початку і до кінця. У майстернях була зайнята і деяка кількість вільних людей, переважно збіднілих селян. Професії скульптора і архітектора були надзвичайно популярними. Вільні ж ремісники працювали окремо із своїми сім'ями.
Значне місце в господарстві Греції займала виплавка металів. У рудниках, іноді глибиною до 100 метрів, добували руду примітивними знаряддями, в дуже тяжких умовах. Там працювали тільки раби. Із металів (срібла, золота, міді) виробляли прикраси, посуд та ін. Надзвичайною якістю славилася грецька кераміка, яку експортували в інші країни. Славилися й грецькі тканини, їх виготовляли вільніжінки і рабині.
Військова могутність Афін призвела до розвитку кораблебудування, яким керувала держава. На верф'ях працювали переважно раби. Лише спеціальні роботи доручали висококваліфікованим вільним ремісникам - грекам та іноземцям.
Широкого розмаху у грецьких містах набули грошовий обіг і торгівля, їх центрами стали: Мілет, Корінф, Халікс, о. Егіна. Останній став центром торгівлі зі Сходом. Після пелопоннеських воєн центральне місце у грецькій торгівлі посіли Афіни. Пірей став центром середземноморської торгівлі, перевалочною базою між Сходом і Заходом, Північчю і Півднем.
Раби - один із найважливіших видів афінського імпорту. Лише з щорічних митних надходжень Пірей одержував 50 талантів. Це були величезні гроші. Значного поширення набули ярмарки, які проходили на ринкових площах міст. Зовнішня торгівля перебувала в руках купців, які водночас були власниками кораблів і капітанами. Держава намагалася регулювати ціни, але переважала вільна торгівля.
Оскільки розвивалося товарне виробництво, грошові відносини в економіці Греції набули значного розвитку. Торгівля грішми поширилася в V-IV ст. до н.е. Нею займалися лихварі, які мали обмінні магазини - трапези. У Греції було стільки
Loading...

 
 

Цікаве